Навіщо я? Куди моя дорога?”(Іван Драч) - Іван Драч (1936) - Українська література другої половини XX століття

Українська література 11 клас - Семенюк Г.Ф.

Навіщо я? Куди моя дорога?”(Іван Драч) - Іван Драч (1936) - Українська література другої половини XX століття

Художнику — немає скутих норм.

Він — норма сам, він сам в своєму стилі.

У цей столітній і стобальний шторм Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.

(Іван Драч)

У плеяді шістдесятників поет, кіносценарист, перекладач Іван Драч вирізнявся особливою оригінальністю, іскрометністю, потягом до експериментаторства. Мистецьке обдаровання і здатність реформувати поезію, співвіднести її з науково- технічними досягненнями доби зробили його одним із найпомітніших поетів у слов'янському світі. Драч підніс українську лірику на нові вершини, розширюючи межі естетичного моделювання світу.


Навіщо я? Куди моя дорога?”(Іван Драч)

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині, яке натхненно оспівав в однойменній збірці: „Є до кого в світі притулитись / І молитись, впавши небом в суть, — /Твої вічні і стосвічні липи / Крилами пахучими знесуть”. Закінчивши середню школу в Тетієві, юнак працював учителем у семирічній школі села Дзвінячого, служив в армії, а згодом вступив на філологічний факультет Київського державного університету, закінчити який не довелося. У книзі „Вогонь з попелу” Драч пригадував, як його, студента-філолога, звинуватили в націоналізмі й намагалися перевиховувати („викликали, лякали, роз'яснювали, страхали й жахали, манили й заманювали”). Внаслідок пережитого Драчеві приснився пророчий сон: „Начеб несуть мене, прохромленого, на тризубі, як на вилах-трійчатах, несуть, як прапор, а я боюсь упасти і тримаюсь за зубці, бо тисячі людей ідуть за розп'ятим на тризубі, як за прапором”. Після того у 1959 році й народився такий вірш: „Ви, крізь свою вузьколобу призму, / Як гармаками, в багні і в гною, / Тризубом націоналізму / Прохромили душу мою... / Україно, у мене нема малокров'я. / Україно, я палю за собою мости. / Україно, дозволь мені серед твого безголов'я / Головою тривожно прорости!..” Цьому принципові митець був вірний усе своє життя. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років, у добу національної революції,поет справді повів за собою мільйони, щоб вибороти Україні державну незалежність.

У 1964 році Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві, працював на кіностудії імені Олександра Довженка, у газеті „Літературна Україна”, в журналі „Вітчизна”. У 80-х роках Іван Федорович був секретарем правління Київської організації Спілки письменників України. Обирався головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради України. Водночас керував товариством „Україна”, очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції, був головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

Як митець Іван Драч формувався під впливом естетики Олександра Довженка у творчості раннього Павла Тичини, поетів „Розстріляного відродження”, а також модерної європейської літератури. Ще студентом Драч запам'ятався всім своєю допитливістю, правдолюбством, бунтівливою вдачею. Скромний у поводженні, заглиблений у свої роздуми, з відкритим, сміливим поглядом та впевненою ходою, він нагадував хлібороба-сіяча. Водночас Іван був заводієм товариства, веселим, енергійним, поривним, готовим відгукнутися на радість чи горе інших.

Творчість Драча можна поділити на три періоди: 1) ранній (1961 —1972), характеризується невтомними пошуками нових образів та експериментами з формою. У цей період з'явилися поема-феєрія „Ніжу сонці” (1961), збірки „Соняшник” (1962), „Протуберанці серця” (1965), „Балади буднів” (1967), „До джерел” (1972); 2) мистецької самореалізації (1973—1986), позначений образним та жанровим багатством, різноманіттям естетичних відкриттів, утвердженням на засадах неомодерністського стилю. У цей час побачили світ книги „Корінь і крона” (1974), „Київське небо” (1976), „Сонячний фенікс” (1978), „Сонце і слово” (1979), „Американський зошит” (1980), „Шабля і хустина” (1981), „Теліжинці” (1985); 3) зрілий (з 1986 року до наших днів). Поет опублікував збірки „Храм сонця” (1988), „Вогонь з попелу” (1995), „Сізіфів меч. Вірші дев'яностих” (1999), „Крила” (2001), „Противні строфи” (2005), „Наближення. Поетичні переклади й статті” (2008), драму-колаж про Тараса Шевченка „Гора” (1997), „Поеми” (2006), збірник статей з проблем державотворення „Політика” (1997).

Іван Драч також опублікував драматичні поеми „Дума про Вчителя” (1971), „Драматичні поеми” (1982), кіноповісті „Іду до тебе” (1970), „Криниця для спраглих” (1983), „Київський оберіг” (1983) та інші, збірник літературно-критичних статей „Духовний меч” (1983). У 1976 році поет за збірку „Корінь і крона” був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.