Всі публікації щодо:
Франко Іван

Українська література 5 клас - Івасюк О., Гуйванюк Н., Бузинська В.

ФАРБОВАНИЙ ЛИС - Іван Франко - ЛІТЕРАТУРНІ КАЗКИ - ДИВОСВІТ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ

Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, наставляли на нього заліза1 або підкидали йому затруєного м'яса, ні чим не могли йому доїхати кінця2. Лис Микита кпив3 собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та зручнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертав з порожніми руками4.

Це незвичайне щастя і та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.

— Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці5 курку вкраду.

— Ет, іди, не говори дурниць, — уговкували6 його товариші.

— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився7 Лис.

— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в блоху8, щоб тебе не побачили й не роздерли.

— От же побачите, і в блоху не перекинуся, і не розідруть мене! — товк своє9 Лис і поклав собі10 міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити курку.

image031.jpg

Але цим разом бідний Микита таки перечислився11. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до середмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю і вернути назад. А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував12.

Але що діяти! Наважився, то треба кінчати те, що зачав. Посидівши пару годин у бур’яні коло плоту, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди і як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль13. Лис Микита набрав відваги14, розбігся і одним духом15 скочив через пліт на вулицю. Вулицею йшло і їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла. “От Пес та Пес“, — думали собі люди. А Микита тому й рад. Знітився, скулився16 та ровом як не чкурне17 просто на торговицю, де довгим рядом сиділи жінки, держачи на решетах, у кошах . кобелях18 на продаж яйця, масло, свіжі гриби, полотно, сім’я, курей, качок і інші такі гарні речі.

Але не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не здурить. Зара. занюхали. хто він, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? Куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі отворені сіни, а з сіней на подвір’я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір’ї в куті стоїть якась діжа19. От він, недовго думаючи, скік у діжу та й сховався.

Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут він був! Тут він був! Шукайте його! — кричали передні.

Ціла юрба кинулася по тісненькому подвір’ю, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду нема. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї,відгонював їх. Вкінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі.

Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої20, паркани та садові лавки.

Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану і відразу розробив собі цілу діжу фарби та й поставив її в куті на подвір’ю, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в цю розчину21, Лис Микита в першій хвилі22 занурився в неї з головою і мало не задушився. Але потім, діставши задніми ногами дна бочки, став собі так, що все його тіло було затоплене в фарбі, а тільки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олії майже душив його, але що було діяти! Слава Богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надійде господар бочки і застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї28, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося, Лис Микита прожогом24 вискочив із своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи або не висохла. Вже добре стемнілося, коли Микита добіг до лісу, і то не в тім боці, де була його хата, а геть у противнім. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бігти зо дві милі25, але на це у нього не ставало вже сили. Тож, покріпившися трохи кількома яйцями, що знайшов у гнізді перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою і заснув справді, як по купелі26.

Чи пізно, чи рано встав він на другий день, цього вже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого сну, позіхнувши смачно і сплюнувши тричі в той бік, де вчора йому була така немила пригода, він обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце в лисячій груді27. “Саме добра пора на полювання!“ — подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе — Господи! Аж скрикнув неборачисько28. А це що таке? З переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже це я сам? Невже це моя шерсть, мій хвіст, мої ноги? Ні, не пізнає, не пізнає та й годі. Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими ґудзами, не то їжовими колючками29, а хвіст у нього — не хвіст, а щось таке величезне, а важке, мов довбня30, і також колюче.

Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде. Пробує обкачатися в траві — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби, що хочеш, небоже31 Микито!

В тій хвилі де не взявся Вовчик-братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та ґудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившися, як не пішов удирати32 — ледве хлипає! Подибав33 у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив34 та знай тільки лепоче.

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой, та й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж! Що за диво!

Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жменьки волосся з-між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але де тобі, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна година35, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зирнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано ні чувано, відколи світ світом36 і ліс лісом. А хто там знає, яка у нього сила, які в нього зуби, які кігті і яка його воля?

Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а оце тепер і на інших звірів. “Гей, — подумав собі хитрий Лис, — та це не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!“

І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всієї лісової людності. Тим часом гомін про нового, нечуваного і страшного звіра розійшовся геть по лісі. Всі звірі, що жили в тім лісі, хотіли хоч здалека придивитися новому гостеві, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита, мов і не бачить цього, йде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь. Сів і жде Не минуло й півгодини, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Всі цікаві знати, що це за поява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака37.

Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:

— Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-не-ледве переводячи дух, запитав:

— А ти ж хто такий?

— Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис. Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.

— Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай уліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив:

— Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!

Почувши це, звірі аж у долоні сплеснули.

— Ой Господи! Так це ти маєш бути наш добродій, наш цар?

— Так, дітоньки,— поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Цей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних. Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудри. Соломон. Та за таким царем ми проживемо віки вічності, мов у Бога за дверима!

Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране38, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.

Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той бу. голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той Богу дякував, що жиє39. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя, а надто так неподібного до всіх інших звірів.

І Лис Микита, зробившися царем, жив собі як у Бога за дверима. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався і спав тільки на м’якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами40, що він є Лис, а н. жаде. звір Остромисл.

Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він настав на царство41. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити42 при тій нагоді великий концерт. Зібрався хор з лисів, вовків, ведмедів. уложен. чудову кантату, і вечором по великих процесіях43, обідах і промовах на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло44. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула45, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому!

Господи! Що стало? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала46. Та ж це Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною47 олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!

І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величану мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе48, всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві і дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить49 нас, обідре, оббреше і ми робимося хоч дрібку50 мудрішими по шкоді, то говоримо: “Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі“.

1 Наставляли заліза — тут: ставили пастки. 2 Нічим не могли йому доїхати кінця — тут: нічим не могли йому зашкодити. 3 Кпити — насміхатися, глузувати. 4 Не вертав з порожніми руками — не вертався без здобичі. 5 Торговиця — тут: ринок, базар. 6 Уговкувати — угамовувати, заспокоювати. 7 Решетитися — тут: нахвалятися. 8 Перекинувся в блоху — став блохою. 9 Товкти своє — твердити, говорити своє. 10 Поклав собі — тут: задумав. 11 Перечислитися — тут: прорахуватися. 12 Такий, якого... в сні не бачив, і в гарячці не чував... — неймовірний. 13 Осягнути ціль — досягти мети. 14 Набрати відваги — відважитися. 15 Одним духом — враз. 16 Скулитися — зігнутися, скорчити тіло. 17 Як не чкурне, чкурнув — швидко побіг. 18 Кобеля — тут: лозовий кошик. 19 Діжа — широка дерев’яна бочка, в якій місять тісто на хліб.

20 Покій — тут: кімната. 21 Розчина — розчинена фарба, готова до фарбування. 22 В першій хвилі — відразу. 23 Стрій — тут: вбрання, одяг. 24 Прожогом — стрімголов, відразу. 25 Миля — міра довжини, неоднакова в різних країнах. 26 Заснути... як по купелі (після купання) — міцно заснути.

27 Заграло серце в лисячій груді — зрадів Лис. 28 Неборачисько — зневажливо від неборака, те саме, що бідолаха; нещасний; людина, яка викликає співчуття. 29 Їжові колючки — їжакові колючки. 30 Довбня — великий дерев’яний молоток або дерев’яна палиця з потовщеним кінцем. 31 Небіж — син брата або сестри,

племінник; тут: чоловік. 32 Як не пішов удирати (розм.) — тут: швидко втік. 33 Подибати — тут: зустріти. 34 Баньки витріщати — дивитися, не розуміючи. 35 Непорадна година — нещасна, нещаслива година. 36 Відколи світ світом — дуже давно. 37 Дати драпака — утекти.

38 Обпатраний — обскубаний, очищений від пір’я чи шкіри (про тварин). 39 Жиє — те саме, що живе. 40 Не зрадити перед міністрами — тут: не виявити себе перед міністрами. 41 Настав на царство — став царем; став царювати. 42 Справити — тут: підготувати. 43 Процесія — урочистий багатолюдний похід, пов’язаний зі святом. 44 Витягали соло, аж око в’януло (про вовків) — голосно співали. 45 Його обережність заснула — він перестав бути обережним. 46 Мов полуда з очей спала — отямилися, прийшли до тями; все зрозуміли; прозріли. 47 Паскудний — поганий. 48 Давати дурити себе — дозволяти себе обдурювати.

49 Отуманити — обдурити. 50 Хоч дрібку — тут: хоч трохи.

ХТО? ЩО? КОЛИ? ЧОМУ? ЯК?

1. Про що розповідається в казці “Фарбований Лис“? 2. Який випадок круто змінив життя Лиса? 3. Яким був насправді Лис Микита і чому йому вдалося обдурити звірів і стати їхнім царем? 4. Як завоював “авторитет“ доброго і могутнього, справедливого та ласкавого царя Лис Микита? 5. Як ви розумієте його “справедливий“ девіз: “Хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи“? 6. Чого Лис Микита боявся найбільше, відколи став царем? 7. Коли Лис Микита забув про пильність і виявив себе? 8. Чому звірі, дізнавшись про те, ким був насправді Фарбований Лис, не прогнали його, а розірвали на шматки? 9. Яких ще персонажів з казки “Фарбований Лис“ ви запам’ятали? Розкажіть про них.

ВПРАВИ і ЗАВДАННЯ

І. Розкажіть казку за таким планом: 1. Хитрий-прехитрий Лис Микита. 2. Лис Микита на торговиці. 3. Як Лис Микита потрапив у діжку з фарбою? 4. Чому всі звірі злякалися фарбованого Лиса Микити? 5. Як вирішив Лис Микита використати своє становище “нового звіра“? 6. Що вигадав Лис Микита про своє “божественне“ походження?

7. Лис Микита проголошує себе царем. 8. Як жилося цареві звірів — Фарбованому Лисові? 9. Коли і як звірі дізналися, ким насправді був Лис Микита? 10. Як загинув Лис Микита?

II. Знайдіть у тексті детальний опис Фарбованого Лиса. Доповніть розповідь про Лиса Микиту, починаючи такими словами: “Жив собі в однім лісі Лис Микита. Був він...“

III. Як ви розумієте прислів’я “Пізнався, як на Фарбованому Лисі“? Кого розуміють під “Фарбованим Лисом“?

IV. Поясніть значення прислів’їв. Кого з дійових осіб казки “Фарбований Лис“ вони характеризують? Знай коза своє стійло. Страх має великі очі. Слова ласкаві, а думки лукаві. Не лізь туди, куди твоя голова не пролазить. Не за те вовка б’ють, що він сірий, а за те, що овечку з’їв. Доберіть відповідні прислів’я з рідної мови.

V. Поясніть народні приказки, які вживає Іван Франко, та доберіть до них відповідники з рідної мови: “заснув, як по купелі“, “крутився, мов муха в окропі“, “звірам мов полуда з очей спала“, “жив собі, як у Бога за дверима“.

VI. Проаналізуйте за текстом казки синоніми, які означають мовлення (говорити...), та рух (переміщення) у просторі (йти, бігти ...)?

Говорити, говорити дурниці, уговкувати, товкти своє, шваркотіти, гопкати, заговорити, лепотіти, мовити; йти, ходити, підходити, бігти, побігти, добігти, вертати, залізти (до передмістя), дістатися, збігати, розбігтися, надбігти, шмигнути, кинутися, підходити, чкурнути, тікати, кинутися врозтіч, дати драпака.

VII. Вставте відповідні дієслова в опис торговиці: На торговиці крик, шум, гармидер, вози ..., колеса..., коні... копитами, свині..., торгівці..., селяни...

VIII. Які негативні риси людини засуджує письменник (виберіть потрібне: лінь, жорстокість, користолюбство, нечесність, хитрість, пихатість, гордість, зарозумілість, сміливість, відважність)?

IX. Перекладіть рідною мовою стійкі словосполучення, які трапляються у тексті казки: “не вертав з порожніми руками“, “в сні не бачив і в гарячці не чував“, “осягнути ціль“, “набрав відваги“, “нікому не було до нього діла“, “(Лиса) ані сліду“, “стати в пригоді“, “лисячий звичай“, “непорадна година“, “дати драпака“, “заграло серце“.

X. Розкажіть казку “Фарбований Лис“ Івана Франка вдома своїм батькам, братикам і сестричкам рідною мовою.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.