Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Образ Докії у оповіданні Б. Грінченка «Каторжна»
Всі публікації щодо:
Грінченко Борис
Варіант 1
Оповіданні Б. Грінченка «Каторжна» є одним з таких творів, які завжди будуть цікавими для читачів. Можливо, тому що у ньому автор розглядає чимало близьких нам тем. І найголовніше — це теми людських стосунків, те, що цікавить людей завжди.
Головною героїнею оповідання Б. Грінченка «Каторжна» є Докійка. Це дівчина-сирота, яка рано залишилась без матері. Батько оженився вдруге і привів у дім мачуху, яка зненавиділа дівчинку. Докійка також і не намагалася знайти з нею спільну мову. Так дівчина стала ізгоєм у родині і навіть у селі. Докійка перестала спілкуватися з людьми, замкнулася у собі. Вона нікому не довіряла, була схожа на вовченя. Мачуха називала її каторжною, і скоро це прізвисько поширилося на все село. Навіть якщо до Докійки хтось намагався підійти з привітним словом, вона цього уникала і ні з ким не спілкувалася… Так пройшло дитинство дівчинки. А коли вона подорослішала і стала досить гарною, до неї почав залицятися Семен — досить заможний і красивий парубок. І Докійка змінилася. Вона довірилася Семену, розкрилася. Дівчина вірила в те, що їхні стосунки закінчаться шлюбом. Але Семен не мав наміру одружуватися з Каторжною, у якої, до того ж, не було навіть приданого. Зрада Семена знищила останню віру в людей у Докійки, вона зрозуміла, що ніколи не зможе стати такою, як вони. Докійка підпалила хату, де проходили вечорниці, на які її любий Семен прийшов з іншою. І лише згадка про те, що всередині знаходиться Олександра, донька господарки, у якої з Докійкою були приязні стосунки, Каторжна кинулася гасити пожежу…
Під час пожежі не постраждав ніхто, окрім самої Докії. Вона загинула… То чи була вона винна у всьому, що сталося? На мою думку, Докійка з самого дитинства не мала підтримки найдорожчої людини — матері, а батько був слабкодухий та у всьому слухав мачуху. Ще з дитинства Докійка навчилася ховати свої почуття всередині, адже мачуха, розуміючи, що дівчина не кориться, намагалася будь-що її зламати, зробити боляче. А якщо б вона, навпаки, поставилася до Докійки приязно, приласкала бідну сироту, то життя дівчини могло б скластися зовсім інакше.
Дуже часто у житті ми звикли сприймати людей за їхнім зовнішнім виглядом, за тим, як про них говорять. Саме тому Докійка, одягнена у лахміття, оговорена мачухою не могла ні з ким потоваришувати — ставлення до неї з самого початку було упереджене. На жаль, оточуючим часто все одно, що коїться у нас на душі, головне,щоб ми посміхалися і вчасно кивали… Докійка недарма не відкривала нікому душу — знала, як це боляче, коли туди кидають каміння образ та презирства… Тож я не звинувачую Докійку у тому, що вона зробила, врешті-решт, вона помстилася за нанесені їй образи.
Варіант 2
Борис Грінченко народився на Харківщині в російськомовній сім’ї дрібного поміщика. Навчаючись в училищі в Харкові, зблизився з народниками, був заарештований — на цьому й закінчилося його навчання. Довелося заробляти на прожиток, жити на копійки, шо він їх отримував, працюючи шевцем.
Літературну діяльність Борис Грінченко розпочав у 80-ті роки XIX століття. Важко перелічити жанри, в яких би не працював письменник. Крім письменницької діяльності, Грінченко вчителював, видавав книги, укладав словники, збирав фольклор, займався перекладацькою та громадською діяльністю.
Борис Грінченко активно виступав у жанрі малої епічної форми, де в письменника є справжні творчі здобутки. В оповіданнях вимальовуються колоритні характери дорослих і дітей. Особливо яскраво письменник зобразив дитячу психологію в оповіданні «Каторжна».
Докія, головна героїня оповідання, рано залишилася без матері, яка дуже любила свою маленьку донечку. Батько не балував ласкою свою доньку, а з того часу, як одружився ще раз, дуже рідко згадував про Докію. Зате мачуха ніколи не забувала про падчерку: ледь не з першого дня спочатку давала їй штурханців, а потім почала бити дівчинку. «Принеси дров, почисть горщики, побав малу дитину, послідкуй за худобою», — тільки й чула Докія від мачухи. Дівчинка була такою забитою й відлюдькуватою, що і мачуха, і батько, і чужі називали її «каторжною». Люди наче зовсім забули її ім’я. Докія росла неласкавою, ніколи не плакала, нікому не жалілася, мовчки, з-під лоба, наче вовк, поглядала на мачуху, штовхала зведеного маленького братика. Одного разу мачуха побачила, що Докія бавить хлопчика, але кинулася до дітей, закричала на дівчинку, і та більше не няньчила братика. Люди дивувалися з поведінки Докії, але тільки сусідська дівчина Христя одного разу пожаліла каторжну, та у відповідь почула грубощі. Жоден житель села не замислився над причиною такої поведінки. Та й сама Докія не намагалася налагодити хоч якісь стосунки з ровесниками. Єдиною розрадою дівчинки була калина, до якої припадала дівчинка, мов до рідної матінки, співала пісень та плакала. Але ненависна мачуха дізналася про це й безжально зрубала кущ.
Минув час, Докія виросла, стала в красивою дівкою, на яку заглядалися парубки, але жоден так і не наважився підійти до каторжної, бо «зараз стусанами нагодує». Та одного разу хлопець із сусіднього села зупинив її, обняв, задивився в її очі, наговорив ласкавих слів — і серце каторжної розтануло. Вона покохала Семена, сподівалася на щастя, але він зрадив Докію, привселюдно висміяв її. Важко уявити, що вона пережила в цю мить. Каторжна ненавиділа зрадника, його коханку, усіх, хто сміявся з її нещастя, і готова була живцем спалити своїх ворогів — і таки запалила хату, стіни якої бачили її приниження. Та в останню мить Докія згадала, що в хаті залишилася маленька дівчинка Санька, яка любила її. І каторжна схаменулася, кинулася гасити вогонь, що вже розгорявся, почала підгортати під себе солому і не помічала, що язики полум’я палили її тіло.
Борис Грінченко у невеликому оповіданні зумів тонко відтворити психологію зневаженої, затурканої, забитої дитини, яку ніхто не любив. Вона рада була отримати ласку хоча б від маленького зведеного братика, відчути тепло його обіймів, але й тут втрутилася мачуха. Вона систематично вибивала з дівчинки залишки любові до людей, до світу, називала її каторжною, і Докія виросла злою, мовчазною, готовою стусанами відбиватися від усіх, хто зневажає її. Усе життя люди методично вбивали в ній найщиріші почуття, проганяли її, називали каторжною. Але глибоко в душі вона залишалася людяною, адже не змогла допустити, щоб через її необачний учинок загинули невинні душі.
Оповідання Грінченка — це вирок бездушності світу, жорстокості людей, усьому тому, що робить душу героїні не просто черствою, а й по-справжньому жорстокою. Та людська природа перемогла в душі Докії, хоча дівчина так і не отримала відповіді на своє останнє запитання: «За що?»
