Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Реалізм художньої прози Бориса Грінченка
Всі публікації щодо:
Грінченко Борис
Відомо, що епохи національного гноблення й політичної неволі можуть бути епохами блискучого розквіту літератури. І тоді література впливає на націю більше, ніж нація на літературу. Українська культура, зокрема література, виявилася головним формотворчим чинником нації. До письменників, які формували українську націю, можна з повним правом віднести Бориса Грінченка.
«Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — характеризував свою творчу працю Борис Грінченко. Усю художню творчість він свідомо підпорядк3ував завданням розбудови української національної культури. Розгубив народ український на довгому й важкому шляху своєму на той час політичну самостійність, економічні достатки, своє право на освіту, свої закони й суд, свою школу й інтелігенцію, навіть ім’я своє втратив, залишившись нацією просто «людей». Як влучно сказав Володимир Винниченко про такий стан речей: «Чудний наш народ — і сильний, і сумний… Мав героїв — і ніхто їх не знав… Усе життя любив волю — і все життя жив рабом… Утворив багатство пісні — і сам її не знає». Проти такого ганебного стану речей виступав своєю творчістю Б. Грінченко. І багато зробив у цьому поступі.
Об’єктом художнього дослідження Грінченка було насамперед селянське життя. З творів письменника поставали вражаючі картини убогих нив і сіл, «обшарпаний люд», його одвічні прагнення вирватися із зачарованого кола злиднів і безземелля. Про беззаконня, насильство сільської адміністрації йдеться в оповіданнях про селян, їхніх дітей та народних учителів.
Гіркі роздуми про неволю соціально й національно поневоленого рідного народу знову й знову повертали Грінченка до життя селянства. Так з’явилися повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», в яких йдеться про суперечності в українському селі на зламі століть.
Назва «Серед темної ночі» символічна. Трударі, опинившись у жорстоких умовах злиднів, утисків та здирств, не живуть, а скніють у безпросвітній темряві. Викликає думки про ідилію назва другої повісті. Але сприймається вона, скоріше, іронічно. Із самого твору випливає, що й при світлі дня в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася. Продовжує панувати лихо ще лютіше й зловісніше, але фінал повісті все ж таки оптимістичний.
