Українська література - шкільні твори - 2021

Реалізм художньої прози Бориса Грінченка

Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

Відомо, що епохи національного гноблення й політичної неволі можуть бути епохами блискучого розквіту літератури. І тоді література впливає на націю більше, ніж нація на літературу. Українська культура, зокрема література, виявилася головним формотворчим чинником нації. До письменників, які формували українську націю, можна з повним правом віднести Бориса Грінченка.

«Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — характеризував свою творчу працю Борис Грінченко. Усю художню творчість він свідомо підпорядк3ував завданням розбудови української національної культури. Розгубив народ український на довгому й важкому шляху своєму на той час політичну самостійність, економічні достатки, своє право на освіту, свої закони й суд, свою школу й інтелігенцію, навіть ім’я своє втратив, залишившись нацією просто «людей». Як влучно сказав Володимир Винниченко про такий стан речей: «Чудний наш народ — і сильний, і сумний… Мав героїв — і ніхто їх не знав… Усе життя любив волю — і все життя жив рабом… Утворив багатство пісні — і сам її не знає». Проти такого ганебного стану речей виступав своєю творчістю Б. Грінченко. І багато зробив у цьому поступі.

Об’єктом художнього дослідження Грінченка було насамперед селянське життя. З творів письменника поставали вражаючі картини убогих нив і сіл, «обшарпаний люд», його одвічні прагнення вирватися із зачарованого кола злиднів і безземелля. Про беззаконня, насильство сільської адміністрації йдеться в оповіданнях про селян, їхніх дітей та народних учителів.

Гіркі роздуми про неволю соціально й національно поневоленого рідного народу знову й знову повертали Грінченка до життя селянства. Так з’явилися повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», в яких йдеться про суперечності в українському селі на зламі століть.

Назва «Серед темної ночі» символічна. Трударі, опинившись у жорстоких умовах злиднів, утисків та здирств, не живуть, а скніють у безпросвітній темряві. Викликає думки про ідилію назва другої повісті. Але сприймається вона, скоріше, іронічно. Із самого твору випливає, що й при світлі дня в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася. Продовжує панувати лихо ще лютіше й зловісніше, але фінал повісті все ж таки оптимістичний.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.