Українська література - шкільні твори - 2024

Відображення тогочасної дійсності в оповіданні Б. Грінченка «Сам собі пан»

Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

У своїх творах Борис Грінченко зображував дійсність, події та людей, які оточували його. Усім відомо, в якому стані знаходилось селянство у XIX столітті, до того ж не лише матеріальному, а й духовному. Пригнічення, приниження простих українців було повсюдним явищем. Людей ділили на панів та мужиків, ніби на перший та другий сорт. Письменникові глибоко боліло таке становище, він гостро реагував на несправедливість та нечесність у суспільстві, гноблення людей сприймав як наступ на власну національну гідність. Мабуть, тому Б. Грінченко так реалістично та емоційно зображував тогочасну реальність у своїх оповіданнях. Мене вразив гумор, з яким письменник пише про зовсім не смішні речі, але потім я зрозумів, що це сміх-зброя, сміх крізь сльози, оте усім відоме «з кого смієтесь? Із себе смієтесь…».

Одним із найяскравіших творів письменника є оповідання «Сам собі пан». Головний герой оповідання — селянин Данило. Він поїхав до міста «панського права здобувати», хоча насправді, як каже сам Данило наприкінці твору «не панського, а таки людського». Починається подорож Данила з того, що він купив собі квиток на залізницю, причому квиток у перший клас, де їздили тільки пани. Спочатку Данила не пускають до вагона, але йому вдається довести, що він має квиток і, відповідно, право їхати. Мене дуже зацікавило те, що простий селянин Данило виглядає більш дотепним, кмітливим та розумним, ніж багато хто з панів, хоча пани мали кошти на здобуття освіти та свій культурний розвиток. Подорожуючи у першому класі, Данило розмовляє з панами, які ставлять йому безліч питань, здивовані його появою у вагоні. Данило відповідає з надзвичайною дотепністю, навіть сам ставить питання панам.

Уже в місті Данило купує квиток на концерт у «дворянське собраніє». Пани, що сидять у першому ряду, до якого Данило купив собі квитка, кажуть, що йому не можна тут знаходитися у мужицькій одежі, тільки у панській. На цей закид Данило надзвичайно дотепно відповідає: «Хіба одежа слухає? Адже люди». В цьому короткому дотепному висловлюванні зосереджено усю неприродність ситуації у суспільстві: адже по одежі не лише зустрічали, а й проводжали… Соціальний статус людини сприймали як показник її духовного розвитку, але ж найчастіше ці дві якості зовсім не відповідали одна одній. Отже, подивитися концерт Данилові так і не вдається, бо поліцейський виводить його звідти. «Не так страшно мені тих поліцейських самих, як страшно тієї ганьби та зневаги», — каже Данило, повертаючись додому.

Борис Грінченко майстерно зобразив усі сторони тогочасної реальності, у якій селяни залишалися безправними, вони не мали навіть елементарних людських прав, була ж і інша верства населення — пани, вони мали права не лише «людські», а й «панські». Ця несправедливість у суспільстві, розбалансованість хвилювали багатьох письменників XIX століття. У своїх творах вони, кожен із своєю індивідуальною манерою, намагалися не лише реалістично відтворити ситуацію у соціумі, а й підкреслити неприродність, хворобливість такої ситуації. У той час важко було щось змінити на державному рівні, тому люди мистецтва, культурні та громадські діячі, яких хвилювало становище людей, брали до рук не менш гостру зброю, аніж списи, — письменницьке перо, спрямовуючи його проти гнобителів їхньої рідної культури та мови, проти брехні та несправедливості.

На жаль, «ганьба та зневага» супроводжували тогочасного українського селянина чи не протягом усього його життя. Люди вищого прошарку населення не розуміли, що часто селянин не менш добрий, порядний та розумний, ніж вони, що будь-яка людина, незалежно від її соціального статусу, прагне гідного ставлення до себе, прагне розвиватися, спілкуватися з різними людьми, зрештою, кожна людина «сам собі пан».