Українська література - шкільні твори - 2026

Образ України у творчості Павла Тичини

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Варіант 1

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що все життя Павла Тичини, вся його творчість були присвячені рідній землі і рідному народові. Вони надихали поета на нові досягнення. Перші звертання до України, сповнені любові й відданості, прозвучали у вірші Тичини-підлітка. Він висловлює свої почуття, милуючись природою рідного краю:

Струмок серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, малюють, квітують поля —

Добридень тобі, Україно моя!

Поет народився в часи занепаду України, її мови. Тому його мрії — про оновлення, очищення рідної землі:

Наша знов оновиться країна,

наш народ продовжиться в роду.

Ніжками потупцяє дитина

по дорожці, по траві в саду…

Особлива піднесеність звучить у рядках, де поет звертається до народу, який вигнав загарбників-фашистів з рідної землі, до народу-визволителя:

0 великий народ і глибокий,

український народ-богатир!

Поет підкреслює взаємозв’язок країни і народу-трудівника. З натхненням говорить поет і про рідну українську мову:

А Вкраїни ж мова —

мов те сонце дзвінкотюче,

мов те золото котюче,

вся і давність, і обнова —

українська мова

Читаючи вірші Павла Тичини, захоплюєшся красою України, її солов’їною мовою, щирістю і величністю людей. Ці вірші вчать нас любити рідну землю, бути вірними їй. А вона ніколи не зрадить. .

Варіант 2

Павло Тичина — один з найталановитіших українських поетів початку XX століття, людина з непростою біографією і нелегкою долею. Він не був розстріляний чи заарештований і відправлений до Сибіру чи Соловків, як багато інших письменників, проте за це він приніс, мабуть, найстрашнішу жертву для митця — свій талант. Людина, незвичайні творчі здібності якої не міг не визнати жоден критик, віддала своє обдарування на службу партійній верхівці, «обміняла свої сонячні кларнети на мальовану дудку», як пізніше-зазначали дослідники. Проте рання творчість Тичини була і залишається гімном мистецтву, всьому новому, сміливому, вона музична і потужна, енергійна й життєрадісна. Тут поет чесний, відвертий, він щиро вітає ті зміни, що відбуваються у суспільстві, бо вірить у відродження рідної землі, становлення незалежності України.

Почуття ліричного героя невизначені, змішані: з одного боку його охоплює тривога, передчуття якихось змін, і невідомо, якими будуть ці зміни; з другого — він хоче вірити, що революція принесе справедливість та братерську рівність:

В душі я ставлю світлий парус, бо

В мене в серці сум,

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

У першій збірці «Сонячні кларнети» рідна земля постає через образи природи: поет закоханий у все прекрасне, створює живі, сповнені сили та життєдайної енергії образи. Природа, як і поет, знаходиться у передчутті якихось змін, готова розцвісти разом з народом, який щойно отримав волю.

Про ті зміни, що відбулись в Україні, говорить поет у «Думі про трьох вітрів», де на прикладі символічних образів вітрів показав, які сили діяли на той час і які були наслідки їхньої діяльності: ані Сніговій-Морозище, ані Безжурний Буревій, що символізує розбрат та анархію, не принесли нічого доброго, і лише Легіт — Тешюкрил піднімає людей, кличе до роботи, до відновлення і відбудови рідної країни. Сповнена радісними передчуттями і поема «Золотий гомін». Тут поет звертається до образу улюбленого міста Києва, міста, яке було свідком величі волелюбної держави — Київської Русі. Тичина нагадує, що земля наша благословенна, адже за давньою легендою саме на Київських горах був Андрій Первозванний:

То Україну

За всі роки неслави благословляв хрестом

Опромінений,

Ласкою Божою в серце зранений

Андрій Первозванний.

І засміялися гори,

Зазеленіли.

Та бачив поет, що й багато зла коїтеся навкруги: тривають братовбивчі війни різні партії не можуть поділити владу, а страждає простий народ. Його вірш «Скорбна мати» сповнений засудження війни, жаху від того, що стільки людей втратили своє життя. Тичина звертається до біблійної тематики, до образу Діви Марії, яка ходить Україною і жахається від побаченого:

Христос воскрес? — не чула,

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Поет підкреслює богообраність і винятковість України, бо саме тут, за його словами, удруге народився і був розіп’ятий Христос.

«Скорбна мати» — це єдиний пройнятий трагічним пафосом вірш збірки, проте у наступній збірці «Замість сонетів і октав» ці настрої значно посилилися, бо автор побачив, що всі надії на покращення не виправдалися, що війна триває, а щастя народу так і залишилося далекою мрією. Він зображує Україну розіп’ятою протиборчими силами, вкритою трупами і политою кров’ю безневинних жертв. Поет, як справжній гуманіст, встає на захист загальнолюдських ідеалів, намагаючись нагадати людям, що слід берегти життя і що «на людину слід дивитися, як на скарб світовий».

Варіант 3

Початок XX століття в українській літературі ознаменувався появою цілого сузір’я талановитих поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло ім’я П. Тичини. Він був не тільки видатним письменником, але й надзвичайно чуйною, благородною і скромною людиною, у серці якої жила безмежна любов до Батьківщини.

Україна в поезії Тичини мальовнича і прекрасна. Зелені гаї, прозорі озера і струмки, квітучі, залиті сонцем простори захоплювали поета:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

На творчість письменника вплинула невизначена і тривожна ситуація в країні. Події 1917 року сповнювали серце Тичини болем, адже гинули люди. У своїх творах він виступив проти насильництва, жорстокості, які породжує громадянська війна, показав правдиве життя українського народу того періоду.

З рідною землею пов’язані мрії, думки, переживання Тичини. Гострого болю завдають йому страждання через тяжку долю своєї країни.

Найяскравіше переживання поета за долю України відображено у циклі віршів «Скорбна мати». Божа мати, вона ж Україна, і, можливо, покійна мати автора, ходить полями країни і бачить страшні картини голоду, тут не стихає братовбивча війна:

Поглянула — скрізь тихо.

Чийсь труп в житах чорніє…

Мовчать далекі села,

В могилах поле мріє.

Але яким тяжким не було б становище України, у письменника ка згасла віра і надія, надія на перемогу людяних добрих сил, на духовне оновлення суспільства. Поет повен щасливих сподівань про здійснення мрій народу. Він ніби передчуває, що колись будуть на його рідній землі мир і спокій, що люди будуть жити у злагоді. Ці мрії знаходять відображення у ліричній поемі «Золотий гомін»:

Гори каміння, що на груди мої навалили,

Я так легенько скинув —

Мов пух…

Я — невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Максим Рильський писав: «Тичина і народ — син і батько, громадянські мотиви в поезії Павла Григоровича — не щось продиктоване зовні, а органічна в його поезії мелодія». П. Тичина був дійсно талановитим письменником, але йому, як і його рідній Україні, судилася нелегка доля. Нехай вірші про нещасну країну були сумні, але вони дуже дорогі українському народові, його вірші люблять і цінують читачі не тільки в Україні, а й у всьому світі.