Українська література - шкільні твори - 2026

Пейзажна лірика П. Тичини

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

I. П. Тичина — видатний майстер пейзажної лірики. (Кращі пейзажні твори П. Тичини стали окрасою українського лірики, її великим набутком.)

II. Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» — етапна поезія в українській літературі. (Збірка «Сонячні кларнети» — це збірка замальовок-акварелей, гімн землі, що бринить, як орган.)

1. «Ой не крийся, природо…» (Малюнок осіннього завмирання і згасання природи, однак розпачу, безнадійно-песимістичних настроїв він не викликає.)

2. Поезія «Гаї шумлять…» (Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Настрій вірша — мажорний.)

3. Вірш «Хтось гладив ниви…», «Там тополі у полі». (Поет передає почуття грози, революційної бурі.)

4. «Музичний» вірш «Хор лісових дзвіночків». (Вражає надзвичайною мелодійністю. У ньому передаються світлі, радісні почуття, щире захоплення природою рідного краю, безмежна любов до життя.)

5. Поезія «Арфами, арфами». (У цьому вірші автор славить прихід весни, оновлення природи. Весна пробуджує глибокі думи про прийдешні бої за людське щастя. Основний настрій вірша — життєствердний, оптимістичний.)

III. Пейзажна лірика П. Тичини — гімн життю, пісня радості, ніжності й суму.

Варіант 1

Павло Тичина, безперечно, один з найталановитіших українськихпоетів. Його перу належить багато прекрасних, хвилюючих поезій. Але меніздається, що найяскравішими прикладами його творчої майстерності є ті вірші, вяких поет описує пейзажі рідного краю.

Павло Тичина був залюблений урідну природу, тому вона надзвичайно опоетизована ним, пройнята хвилюваннямйого серця.

Упоезії «Де тополя росте» перед очима читача розгортається картина безмежнихзолотих просторів:

Жито шепче мені,

Як привільно навкруг,

І тремтить вдалині Й потопа виднокруг…

Цілеморе золотаво-срібного жита виблискує на сонці. Свіжий вітер котить пшеничніхвилі у синю далечінь:

Де не глянь — колоски Проти сонцяблись-блись…

Читаючи цей вірш, я нібивідчуваю духмяний запах колосків.

Абовізьмемо поезію «Дощ». Саме явище дощу поет олюднює, всі його прояви постають вобразах живих істот. Наприклад, водяні кола, які утворюються від дощовихкрапель у калюжах, поет змальовує метафорою:

А на воді в чиїйсь руці Гадюкипнуться…

Дощовіструмені змальовуються мережаними подолками, які спускаються з хмар:

Спустила хмарка на луги Мережані подолки…

Загальна картина дощу постає переді мною надзвичайно яскравота реалістично.

Людськихрис набувають і лісові квіточки в поезії «Хор лісових дзвіночків», якіпромовляють до навколишнього світу:

Мидзвіночки, лісові дзвіночки, славим день.

Миспіваєм, дзвоном зустрічаєм: день!

День!

Коли я читаю цю поезію, мені починає здаватися, ніби я розмовляюіз самою природою.

Пейзажналірика Павла Тичини завжди хвилює мене, тому що я ніби поринаю в чарівний світприроди.

Варіант 2

Майжевсі українські поети зверталися до теми рідної природи. Але найбільше меніподобається пейзажна лірика П. Г. Тичини. У своїх віршах автор оспівує поля ілани, дерева і квіти, небо і сонце, хмари і дощ.

Гей, простори які,

Любо-милоземлі:

Де не глянь — колоски Та всів злоті-сріблі.

Мибачимо по цих рядках, що поет відчуває тісний зв’язок із рідною природою. Віане лише милується просторами, але й спілкується з ними:

Розкажи, розкажи мені, поле:

Чогорідко ростуть колосочки?

— Ой дощів мені треба, дощів…

Природау віршах Тичини оживає, набуває людських якостей: співаю іквіти, усміхається жито, шепочуть хмари, розмовляють дерева.

Знайомлячисьіз пейзажною лірикою П. Г. Тичини, розумієш, що люди — невід’ємна часткаоточуючого світу, що наше життя нерозривно зв’язано з ним. Милуючись красоюприроди, ми не лише отримуємо безліч хвилин радості, захоплення, щастя, але йвідчуваємо бажання жити:

Шумитьжито, співа,

Заохочуєжить.

Варіант 3

Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної лірики поета. Його вірші "А я у гай ходила", "Гаї шумлять", "Квітчастий луг", "Арфами, арфами" зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молодечим завзяттям. "Усе в нього (Тичини) співає і звучить, - писав про творчість поета критик О. Білецький, - земля - орган, співає стежка в городі, і весь город - суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика…"

Читаючи поезію "Гаї шумлять", чуєш звуки замріяних гаїв, шепіт трав, тихий шерех листя:

Гаї шумлять -

Я слухаю.

Хмарки біжать -

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Прекрасною музикою озиваються до нас гаї, річки, ліси і луки. Це царство барв і звуків чисте і трепетне, воно звеселяє душу, не дає збідніти духовно:

Квітчастий луг і дощик золотий, . .

А в далині, мов акварелі, -

Примружились гаї, замислились оселі.

Ліричний герой і пейзажний малюнок вірша злилися воєдино у гамі найніжніших почуттів при змалюванні картини світання. У поезії "Світає…" автор засобом оксиморона створює своєрідний образ;

Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.

Хмарки по всім небі й собі взолотіли,

Безмовні тумани тремтять над полями.

Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.

О, глянь, що над нами!

Розкраяно небо - мечами, мечами…

Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай - як золото. У нього "біжать світи музичною рікою", "коливається флейтами" захід сонця, "акордяться планети", - усе сповнене ритму, тонів, кольорів. "Тичина - останній з наших поетів, хто серед руїни, в яку оберталися добрі людські почування, беріг, наче заповітну святиню, образ неба, образ землі, від нього освітленої і освяченої", - писав Василь Барка. Справді, поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрасні. А оспівані в віршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття піднесеності, доброго настрою, закоханості у рідний край.