Українська література - шкільні твори - 2026

Краса пейзажної лірики П. Тичини («Де тополя росте…», «Гаї шумлять…»)

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

I. Золота пора року — осінь.

(«І піумить, і співа жито думку свою»;

«де не глянь — колоски Та всі в златі-сріблі»;

«Щось мріє гай — над річкою»;

«Горить — тремтить ріка, як музика».)

II. Чутлива пейзажна лірика П. Тичини. (Любов Павла Григоровича до рідної природи простежується у кожному рядку, з легкістю уявляєш себе серед поля; і ось ти уже у гаю, зворушений шелестом листя і трави.)

Крім поетичного обдарування П. Тичина мав ще й музичне. Він тонко відчував і дуже любив природу. Митець добирає незвичайні слова, щоб тонко й оригінально змалювати природу. У віршах поет проймає читача світлим і радісним настроєм. І ми також по-новому починаємо дивитись на навколишній світ, відкриваємо для себе його привабливість і красу.

У своїх поезіях П. Тичина виразно, барвисто зображує краєвиди рідної природи і водночас «озвучує» їх. Поет вдається до уособлення природи, і вона постає «живою істотою». Так, у вірші «Де тополя росте…» жито шумить, співає. Через природу митець передає свій настрій. У вірші немає людських об- разів-персонажів. Але присутність людини все ж відчувається. Ось, наприклад, такі слова: «А то все, все жита, колоски, колоски…». Це зображення результату людської праці. У поезії трапляються повтори, які надають творові музикальності:

Де не глянь — колоски Проти сонця блись-блись…

Жито у поета асоціюється з життям, натхненням: «Шумить жито, співа, заохочує жить…».

Гармонію людини і природи передає поет у вірші «Гаї шумлять…». П. Тичина виражає свої патріотичні почуття через оспівування рідної природи: край неба порівнює із золотом, милується хмарками, які біжать, слухає шум гаїв. У деяких словах є звуки, які нагадують подзвін. Вдалий добір голосних та приголосних звуків допомагає відтворити звуки природи.

Коли я читаю рядок «Думки пряде — над нивами…», то уявляю ледь помітне тремтіння повітря в полі. Кожна рослинка може розвиватися й квітнути лише під сонячним промінням, живлячись соками землі. Тому, мабуть, поет сонце порівнює із золотом:

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Коли читаєш пейзажну лірику Тичини, складається враження, що поет зупинявся десь у полі, в лузі чи на лісовій галявині. Він був серед хлібів, квітів, трав і «підслуховував» найпотаємнішу музику природи.