Українська література - шкільні твори - 2026
Яким ми бачимо І. Я. Франка у збірці «Зів’яле листя»
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
І. Я. Франко
Інколи ми настільки підносимо наших письменників та поетів, що забуваємо, що вони також люди, вони часто закохуються та так само, як і всі ми, можуть розчаруватися в коханні. Тільки любов не лише надихає їх на рішучі дії, а й виливається в чудові поезії, романи, сонети…
Прочитавши збірку «Зів’яле листя», я зрозуміла, що І. Франко, який завжди здавався суворим палким патріотом та громадянином своєї держави може перевтілюватися у ніжного лірика, який чудово розуміє кожен порух людської душі:
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні…
У збірці поет зображує трагедію людської душі: кохання без взаємності, без надії. У «Зів’ялому листі» автор відображає чимало власних переживань, але все ж таки він не являється прототипом ліричного героя.
Мене вразила поезія «Безмежніє поле». Вона дуже ніжна і сумна. У цьому вірші зображено бажання ліричного героя втекти від болю, який шматує його серце. Автор відображає у поезії гнітючу самотність закоханої людини, яка прагне вивільнитися від почуттів, які її пригнічують, але не може нічого зробити.
Ще одна поезія збірки, яка не може залишити байдужим нікого — це вірш «Чого являєшся мені у сні?». Тут І. Франко через свого ліричного героя звертається до колишньої коханої з питанням, чому ж спогади про неї його не залишають. Ці спогади викликають у героя сум та розпач, він розуміє, що кохає, але повернути вже нічого неможливо. Ми бачимо, що Франко змальовує кохання скоріше як біль і сльози, ніж як щастя. Але автор, як і його ліричний герой, ладен пережити ці відчуття, ніж нічого не відчувати:
О ні! Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні…
Літературними критиками згадуються і Ольга Рожкевич, і Юзя Дзвонковська, і Целіна Журовська — три жінки, в образах яких, за словами самого Франка, йому «тричі являлася любов». Кохання до жодної з них не принесло поетові щастя, але яке надихнуло його на створення збірки «Зів’яле листя». Тож, мені здається, не так важливо, кому присвячено збірку, головне, що в ній ми побачили нового І. Я. Франка — закоханого, ніжного, вразливого. Ми побачили його звичайною людиною, яка має свої глибокі переживання та вміє закохуватися до безтями:
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!