Українська література - шкільні твори - 2026

Проблема вождя та народу у поемі «Мойсей» І. Я. Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Іван Якович Франко — син звичайного сільського коваля, який піднявся до рівня найвищих світових діячів культури. Цей шлях не був простим, але Франко впевнено і цілеспрямовано творив самого себе. У  творчому доробку поета, письменника та драматурга більше, ніж чотири тисячі творів. Багато тем охоплює І. Я. Франко у своїй творчості, і одна з них — проблема вождя та народу.

Найяскравіше проблема вождя та народу представлена у поемі «Мойсей». У ній розповідається про те, як єврейський пророк Мойсея сорок років водив свій народ пустелями у пошуках обітованої землі. Сенс життя пророка полягав у тому, щоб знайти цю землю, привести на неї свій народ. Але люди починають бунтувати: їм набридло постійно жити у дорозі, вони прагнуть спочинку та комфорту. Саме тут автор намагається показати, що віра навіть у найкращі обіцянки врешті-решт закінчується. Мойсея виганяють, і він звертається до Бога. Навіть його починають мучити сумніви стосовно обраного шляху:

Те бажання —  братам помогти

І їх сльози обтерти —  

Се той гріх, що за нього я варт

І прогнання, і смерті?

Саме у сповіді Мойсея перед Богом автор поеми розкриває  всю сутність трагізму пророка, взаємозалежність між ним та народом. Та молитва не рятує проводиря, він зневірюється, і через це Бог карає його:

Тут і кості зотліють твої

На взірець і для страху

Всім, що рвуться весь вік до мети

І вмирають на шляху!

Мойсей помирає, так і не ступивши на омріяну землю. Але сутність усього трагізму навіть не в цьому — пророк помирає, коли обітована земля була у декількох кроках, він бачив її, але так і не зміг ступити на неї. Мабуть, саме такою бачить Франко долю пророка — бути побитим камінням своїм же народом, вигнанцем, але, не дивлячись на це, присвятити йому все життя, всі думки, всі сподівання і мрії, кожен подих… Де в чому саме такою була і доля самого Івана Яковича, який відстоював та оберігав національну честь та гідність свого народу.

У смерті Мойсея Франко вбачає велич трагізму — вона сколихнула народ, пробудила в ньому жагу до боротьби за власну  волю, до того, щоб продовжити шлях пророка. Смерть одного вождя народжує іншого, в образі якого постає сам народ. Глибокий зміст поеми можна вбачати в тому, що  той народ, який здатен народжувати пророків, являється величним і непереможним. Але все ж таки народ не зможе досягти великих висот без вождя, який має повести його вперед, жертвуючи, якщо виникне потреба, навіть власним життям.

Варіант 2

Геніальний художник слова, вчений, громадський і політичний діяч, І. Франко залишив колосальну спадщину, яка є не лише безсмертним історико-літературним фактом, а й живим явищем нашого сьогодення. На жаль, зараз у душі майже кожного з нас хаос. Руйнуються усі моральні, етичні устої, світом керують кривда та гроші. Люди не хочуть помічати того, що їм не подобається, вірять лише тому, у що хочуть вірити. Не маючи власного погляду на життя, вони «як той дивовижний сліпець, що чужим очам вірить» з поеми І. Франка «Мойсей».

Неосяжнеє любить вона.

Вірить в недовідоме:

Фантастичнеє щоб осягнуть.

Топче рідне й знайоме.

Саме так — зневажає рідне й знайоме, зрікається власної віри, добра. Забуваючи власні корені, не згадуючи навіть того, що сама вона є часткою природи, часткою світу. Як бачимо, людство топчеться на місці у незрячості, заганяючи себе в глухий кут самознищення. Замість духовних цінностей на перший план виходять ниці потреби:

М’ясо стад їх, і масло, і сир —

Се найвищая ласка.

То чи здатні ці люди стати борцями за свободу, яка ще й не засіяла на небосхилі? А хіба психологія рабів-ізра’їльтян не тотожна психології рабів-укра’їнців? Але у будь-які часи, у будь-якому суспільстві завжди знаходиться людина, яка самим Богом обрана бути охоронцем людської духовності, пророком злагоди, чистоти, краси, гуманності й добра.

Та поклав йому в душу свій скарб Серцевідець Єгова,

Щоб він був, мов світило у тьмі,

Мов скарбник його слова, —

так каже І. Франко про пророка. Але чого вартий поводир без народу? Мойсей це добре усвідомлює, тому веде свій народ до обітованої землі.

Так, з низин тих, мрячних і лячних,

Я хотів їх підвести

Там, де сам став, до світлих висот

І свободи, і честі.

Народ же, хоч і не піднімається до висот почувань і діянь пророка, ставить до нього неабиякі вимоги:

…Щоб і пан наш він був, і слуга,

І мета, і дорога.

Переклавши на плечі Мойсея весь тягар відповідальності і не усвідомлюючи свого історичного призначення, громада не вибачає йому своєї невлаштованості і нужденного існування.

Тому виникає питання: чи спроможна маса піднятися до рівня пророків своїх? Настає мить, коли юрба діє всупереч здоровому глузду. Щоб позбавити Мойсея впливу на уми людей, дехто підбурює юрбу побити пророка камінням. Тоді ж для чого:

Сорок літ, мов коваль, я клепав їх серця і сумління?.. —

запитує у себе цей мужній чоловік. Чи потрібно пророкові ремствувати на невдячність юрби? Як відомо, ніколи не мучать юрбу докори сумління, бо колективних докорів сумління не буває. Але Мойсей не ховає у своїй душі неприязні, він любить їх усіх. Ця любов сильна ще й своєю жертовністю, самозреченістю, бо:

Все, що мав у життю, він віддав Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Так, Мойсей не сліпий фанатик. Він теж вагається, бо він, як і всі ми, людина. Залишившись наодинці, він не впевнений в доцільності своєї священної справи.

Запізніле каяття, що роздирає душу, майстерно відтворює І. Франко в діалозі Мойсея з темним демоном пустелі Азазелем. Представник цієї ворожої «системи» має намір зруйнувати головне в особистості проводиря — віру в Бога і вищу місію. Та Мойсей знаходить в собі сили протистояти демону, бо впевнений, що кожна справжня людина мусить боротися проти зла, мусить знаходити у собі сили залишатися борцем до кінця, бо

Хто здобуде всі скарби землі І над все їх полюбить.

Тоді й сам стане їхнім рабом.

Скарби духу загубить.

А це ніколи не повинно статися!

І саме заповітом українському народові, заповітом людям світу є слова І. Франка: «Не гасіте ж святого огню душ своїх!» Не гасіте! Навпакн, бережіть його, бо це найцінніше, що в нас є.

Варіант 3

Лебединою піснею великого Івана Франка, пройнятою високою патетикою почуттів, сповненою складних і глибоких роздумів поета про долю свого народу, про роль пророка і вождя, про своє життя і слово, посіяне в душах людей, стала поема «Мойсей».

Народе мій, засмучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий.

Це ж про нас, про наш народ і Україну віщує великий пророк. Він ставить перед нами болючі правдиві запитання:

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило сил твоїх безмірність?

Такими самими гіркими й правдивими були слова Мойсея, коли він звертається до єврейського народу, що зневірився у своїх силах. Цей великий пророк погрожує і плаче, ненавидить і безмірно любить тих, хто виганяє його геть. Одвічна трагедія неприйняття і нерозуміння народом свого вождя. І серце його рветься від караючого грому проклять, моторошного жалю, від величезної невимовної любові до Ізраїлю.

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава…

Злий дух пустелі випробовує сили Мойсея, звинувачуючи його в тому, що вивів народ з рабства, щоб самому не бути рабом, а потім стати фараоном душ людських. Але совість пророка чиста, бо він справді слуга народний, «душа душі його». Але коли Мойсей на мить втрачає віру в правильність своїх вчинків, настає його смерть як вождя і Божа кара: нога Мойсея так і не ступить не землю Палестини, він тільки побачить її здалеку.

Але смерть його пробудить ті великі сили, що дрімали в душі народу. Втративши пророка, люди відчувають страшне духовне сирітство. Обіцяний народові край — то не «скарби землі», а «скарби духу», які з «нелюдів лінивих» створять «людей-героїв». І тепер з маси народної, породжений її духом, з’являється новий вождь Єгошуа, який і поведе народ по цьому шляху.

Так творив Франко могутній образ пророка. Народ постає в поемі, як маса, як образ з єдиним лицем (за винятком Авірона та Датана). Смерть вождя стає початком руху вперед. Та хай світлим пророцтвом великого Каменяра завертаються наші роздуми над поемою «Мойсей»:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.