Українська література - шкільні твори - 2026

Мотиви лірики І. Я. Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров’ю рад

Ваше горе змити…

І. Я. Франко

Іван Якович Франко — поет-громадянин, поет-патріот. Він був справжнім сином українського народу і служив йому вірою і правдою до останнього подиху. Недарма на могилі Франка побудовано дивний пам’ятник  у вигляді каменяра, який розбиває скелю. Саме прагнення «розбити скелю» між народом та чиновниками, народом та тими, хто його пригноблював, і характеризує творчість І. Я. Франка.  

Так, Франко — геній. Але його творчість, як це не дивно, не зразу знайшла визнання — навіть його сучасники спочатку не сприймали занадто, як здавалося, різких та правдивих поезій. Не можна не визнати, що провідним жанром поезії Великого Каменяра є громадянська та патріотична лірика. У ній — всі його прагнення і сподівання на кращу долю для народу:

Ми ломимо скалу, рівняєм правді пути,

І щастя всіх прийде по наших же кістках.

Таким чином, можемо з впевненістю сказати, що Франкові не шкода було власного життя заради свого народу, своєї Батьківщини. Саме цю ідею втілює поет у поемі «Мойсей». Цей твір також належить громадянського жанру лірики. У цій поемі розкрито ті проблеми, які Франко вважає найактуальнішими для суспільства: і проблема вождя, і проблема віри, і, врешті-решт,  проблема занепаду українського народу. Недарма Мойсей водив народ пустелею сорок років — він чекав, доки помруть ті, хто зазнали рабства. Пророк прагнув позбутися рабської психології та звичок, він мріяв привести у нові землі новий народ — вільний і спроможний до відродження. Таким чином мав оновитися і сам народ, і його духовні цінності. Можемо з упевненістю сказати, що єврейський народ, який показує Франко у поемі, був прототипом українського, про який, власне думав і писав поет.

Та крім громадянської лірики є у І. Я. Франка і збірка інтимної поезії, яка називається «Зів’яле листя».  Ця збірка присвячена декільком жінкам, які зіграли важливу роль у житті поета. Здавалося б, як може такий поет-громадянин, як І. Франко, ніжно і чуттєво писати про кохання… Але ж може! Здається, що ця збірка написана самим серцем — такі емоційні, ніжні і прекрасні поезії, представлені в ній. Ми бачимо поета безмірно закоханим, але це кохання, на жаль, невзаємне:

Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні, сумні,

Немов криниці дно студене?..

Настрої туги та розпачу з приводу нероздільного кохання підсилюються у третьому, останньому, «жмутку». У цій збірці ми відкриваємо для себе нового І. Франка — ніжного, чуттєвого, вразливого, зовсім не такого, яким звикли його бачити за іншими збірками.

Тож поезія Франка різна. Різна за жанрами та настроями, за мотивами… Але у кожному вірші ми відчуваємо присутність самого автора, його душу, мрії та сподівання.

Варіант 2

Іван Франко… Постать цього великого творця належить до трагічного мартирологу радянського літературознавства.

Йому зводили пам’ятники, його йменням названо місто, його твори вивчали у школі. Та чи не краще було б, коли б пам’ять про Франка жила у глибинах народної свідомості, а не була залакована, пристосована до офіціозної, фальшивої історії української літератури? Доля творів І. Франка схожа на долю поета В. Маяковського: їх не змогли знищити, то ж наказали примусово полюбити. А це найкращий шлях до байдужості…

Настала година перечитати Франка. Насамперед — його лірику, найчистіший струмок почуттів та образів. «Підстреленими пташками» стогнуть пісні зі збірки «Зів’яле листя» , оплакуючи нерозділене кохання. Народ співає: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» , часто навіть не здогадуючись, що в цих рядків є автор. Дуже прості, прозорі, вони стали коштовним камінцем у намисті народної пам’яті. Хіба можна сказати, що це лише хвора сорокарічна, самотня людина, яку не розуміли сучасники? Щось болісне, але вічно молоде, є у тих рядках:

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу!

Такі вони в усіх, ці кохані, що не відповідають взаємністю: «очі — тиха молитва» , а «слово — остре, як бритва» .

Надія змінюється розпачем, знов спалахує, мрії солодко обвивають душу — та ось поет остаточно прокидається і розуміє:

Замерзли мрії в серці молодечім,

Ілюзії криниця пересохла.

І лишається одна «невтішима тоска» .

Інтимна лірика не є єдиним здобутком Івана Франка у поезії. Збірка «З вершин і низин» більш соціально орієнтована, у ній заговорив забитий і пригнічений народ, який жив у «низинах, мрячних і лячних». Іван Франко, який дуже добре знав життя народу, був згодований «твердим селянським хлібом», зміг піднятися. Але не дивився зверху презирливо, а намагався «їх підвести»:

Там, де сам став, до світлих висот

і свободи, і честі.

Перед ним скала, та вічний Каменяр готовий ламати її, хоча знає, що «щастя всіх прийде по наших аж кістках» …

Окремо від ліричних та громадянських віршів стоїть поема «Мойсей». Поет, що хотів підвести людей «до вершин», замислився над складними співвідносинами вождя і народу, пророка і пастви, Мойсей, що знає дорогу в майбутнє, і люди, які задоволені нинішнім життям і не бажають нового, бо воно сповнене несподіванок і небезпек — вічне коливання правоти і необхідності, права і відповідальності. Чи має пророк право прирікати народ на страждання заради майбутнього, силоміць штовхати до щастя? Як впізнати, Божий голос веде тебе чи «твій внутрішній власний»? Франко відповідає і ставить нові запитання..

Напрочуд різноманітна і водночас єдина сутність творів Івана Франка, сила його духу і слова зробили цього письменника і поета гордістю української літератури.

Варіант 3

Поетична творчість І. Франка – видатне явище в українській літературі. Вона вражає як обширом та глибиною зображення життя й душі народу, так і своєю високою ідейністю та художньою досконалістю. Простотою і глибиною своєї поезії Франко був найближчий до Шевченка.

Як і великий Кобзар, Каменяр говорив саму правду. “В пісні те лише живе, що життя дало”, – проголосив письменник на початку своєї літературної діяльності, і його поетичне слово стало виразником громадсько-політичних ідеалів демократичної інтелігенції, зброєю у боротьбі за інтереси трудового народу, своєрідним щоденником життя великого поета.

Найвизначнішою у поетичній спадщині Франка є збірка “З вершин і низин”. Вона поклала початок новому етапу в розвитку української літератури. З великою поетичною силою в нових історичних умовах у ній зазвучали революційні, патріотичні і викривальні мотиви, започатковані Тарасом Шевченком.

У збірку “З вершин і низин” поет вклав весь жар свого гарячого серця, усю свою пристрасну любов до рідного народу. Ідейне багатство збірки відбиває духовне багатство нашого народу, який устами Франка сказав про себе вагоме слово: і про горє-біду, і про гнів-клекіт, і про надію-сподівання. На сторінках збірки ніби сам народ заговорив про своє нестерпне життя під гнітом експлуататорів, розкрив тайники своєї невичерпної сили й енергії, сміливо став на боротьбу з гнобительським ладом, сповнений віри у неминучу перемогу над ворогом.

Головний герой лірики І. Франка – незламний борець-революціонер. Згадаймо його вірші “Гримить”, “Гімн”, “На суді”, “”Каменярі. Особливо захоплюють своєю могутньою силою рядки з його “Каменярів”:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті

Ми ломимо скалу, рівняєм правді пути,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Девізом цих борців-революціонерів, яких вивів І. Франко у поезії, як і самого поета, були знамениті рядки з його вірша: “Лиш боротись – значить жить…” Мотиви викриття тогочасного ладу прозвучали у збірці ” З вершин і низин”, яка піднесла українську політичну лірику на новий, вищий щабель Книга відзначається різноманітністю жанрів, високою художньою майстерністю, глибокою народністю, багатством ритміки, інтонацій і мелодики.

Славетний Іван Франко також великий майстер інтимної лірики. Збірка “Зів’яле листя” своєю красою, глибоким почуттям і сердечністю належить до найкращих зразків світової поезії. Збірка вразила мене великою внутрішньою силою ліричного чуття, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій.

Поезія “Чого являєшся мені у сні” є однією з найкращих у збірці. Ліричний герой із сумом запитує свою долю, чого ввижається йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним.

Довга розлука посилила в його серці пекучий біль, але не погасила вірного кохання. Свою безнадійну любов, страждання й журбу переливає він у сумні пісні:

В житті ти мною згордувала,

Рядки цієї поезії, цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене. А які ніжні почуття, який трепет серця збуджують такі прекрасні поезії, як “Я не тебе люблю”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?” Як тонко, як ніжно і поетично оспіваз поет красу коханої дівчини, невгасиму любов до неї:

Я понесу тебе в душі на дні Облиту чаром свіжості й любові Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст у ритми голосні…

Так, І. Франко – геніальний поет. Я бачу його поряд з найвидатнішими світовими майстрами поетичного слова. Читання віршів великого Каменяра – це завжди насолода, це урочисто-святковий настрій, це хвилини духовного зростання і самовдосконалення, прилучення до чарівної краси, ” до всемогутньої поезії, яка виховує в нас палку любов до рідного краю, повагу до інших народів, допомагає нам жити, боротись, творити добро і красу.

Варіант 4

Іван Якович Франко… Неповторний геній українського народу. Один із тих, пам’ятник кому пропонував звести Олесь Бердник, коли мова заходила про Українську Духовну Республіку. Син України і її Каменяр. Можна іще багато слів сказати про цю видатну людину, та всі вони будуть пусті і якісь несправжні, коли не зачіпати його творчість. Якби нам було дано порівнювати, то Франка можна було б порівняти з такими велетнями світової культури як Данте або Шекспір, Гете або Пушкін. Але ми не будемо порівнювати, бо «кожне порівняння кульгає», — як сказав хтось великий. Нехай Франко залишиться Франком.

Що знаємо ми про нього, про його життя, про його страждання і надії? Все — і нічого. Що можемо сказати ми, коли читаємо його неповторні твори: вірші і повісті, поеми і критичні статті? Знову все — і нічого. Можна розгорнути будь-яку його збірку і не відчути нічого, але той, хто так зробить — то черства людина, у її душі найтонші струни вже давно відмерли.

Його титанічний труд не був належно поцінований сучасниками. Франка мучила трагічна самотність, неприйняття і нерозуміння загалом його подвижницьких зусиль, його світлих намірів і домагань:

Так.

з низин тих, мрячних і лячних,

Я хотів їх підвести

Там, де сам став, до світлих висот

І свободи, і чести.

Нас вчили: Франко — незламний борець-революціонер. І справді:

Ми ломимо скалу, рівняєм правді пути,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках…

Ці рядки з «Каменярів» — найвеличнішого гімну людській упертості в кращому розумінні цього слова. Але радянський офіціоз зробив з нього ідола соціалістичної революції, і ми вже не сприймали подібну літературу.

Але вдумаймось: це був чи перший заклик до відкритої боротьби, сам народ, здавалось, говорив устами поета, змучений і пригноблений народ. Це була принципово нова лірика, що відкривала нові творчі і політичні горизонти в українській літературі.

Збірка «З вершин і низин» займає визначне місце у творчості поета. Та чи не найголовнішою його працею стала поема «Мойсей». Це підсумок його глибинних роздумів над проблемою пророка і народу, тривожних переживань поета за долю народу, його громадсько-політичний поступ.

Неперевершена і Франкова інтимна лірика. Деякі його вірші із збірки «Зів’яле листя» стали народними піснями («Ой ти дівчино, з горіха зерня»). Пісні у ній — «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «замерзли мрії в серці молодечі, ілюзії криниця пересохла».

І знову трагічне непорозуміння. Автора звинувачували в «трусості», «втечі з борні», декадентстві та песимізмі, навіть найближчі друзі назвали його «чоловіком слабої волі». А до читачів промовляв сорокарічний стомлений чоловік зі збитим в кров серцем, якого все ж не зломили життєві незгоди і болі.

Значення творів Каменяра для української культури важко переоцінити. Він — один з титанів, наша слава і гордість. Читання його творів збагачує думки і почуття, примушує до аналізу нашого власного життя, усіх тих процесів, що відбуваються сьогодні в Україні.