Українська література - шкільні твори - 2026

Хто в кого вкрав щастя? (за драмою І. Я. Франка «Украдене щастя»)

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Щастя… Чи дароване воно долею, чи залежить воно від тебе та людей, які тебе оточують? На це складне запитання кожному свою відповідь дає життя. Та от у героїв драми Івана Франка "Украдене щастя" його украли. Хто ж і в кого украв щастя?

Пізня зимова пора. У занепокоєнні чекає молода жінка Анна свого чоловіка Миколу. Та чи тільки відсутність чоловіка викликала такі переживання в її душі? Звичайно ж, ні. Дізнається Анна, що в їхньому селі з’явився Михайло Гурман, той, якого кохала в дівочі роки, з яким розлучили брати, про якого вони ж і сказали їй, що загинув, та й видали її за набагато старшого від неї покірного наймита Миколу. А ще через кілька годин зустрінуться вони, Михайло і Анна. І з новою силою запалає їхня любов. Величезною радістю, силою, що змусить забути Анну про все, стає це кохання. Та й пекельним вогнем обпече воно чисту душу цієї прекрасної жінки. У ім’я своєї любові вона жертвує всім: "Та чи ж не віддала я йому… честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала… Ну і що ж? Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга". Та страждає Микола, гине Михайло від його руки, і знову Анна одна, без любові та щастя.

Насміялась доля і над працьовитим та тихим наймитом Миколою. Одружився він з Анною, вірячи, що Михайла немає в живих, тяжко працював, а тут ще й обмовлений жандармом потрапив у тюрму. Правда, судді визнали його невинним, та, повернувшись додому, він бачить Анну з Михайлом. Цей "цісарський слуга" украв його щастя, зневажив його честь, зруйнував сім’ю. Для чого ж тепер жити? Адже любив Микола Анну, "як свою душу… і нічого для неї не пожалкував би, щоб лише вона була щасливою". Михайло вважає, що він, Микола, вкрав їхнє щастя. ,Він, "обдертий з честі, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа", — виявився злодієм? Обурення вийшло з берегів і, захмелілий від горілки та горя, він запускає сокиру в груди Михайлові.

У минулому Михайло — це "чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди не міг знести". Таким знала його Анна, таким полюбила. Любив Анну і Михайло. Для нього вона — єдиний і найдорожчий скарб. Цісарська солдатська служба вистудили серце Михайла, і повертається він уже іншим до Анни. Він гоїть своє серце миттєвим задоволенням, зовсім не думаючи про Анну, з презирством ставиться до людей. Та в душі він залишається тим самим Михайлом і перед смертю говорить, що він сам собі вкоротив життя, знімаючи всю вину з Миколи.

У цій драмі тема украденого щастя виростає у своєрідний художній образ, який є наскрізним, провідним. Кожний з трьох головних героїв нещасний, кожний хоче повернути собі щастя і робить це по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман відкрито кохається з Анною, зневажаючи Миколу, Анна віддає коханцеві своє серце, жіночу честь, бажаючи надолужити втрачений з нелюбом час. Та ніхто з них не став щасливим.

Хто ж украв їхнє щастя? Справжні винуватці названі автором. Це, по-перше, брати Анни з їхніми підлими душами та дрібновласницькими планами, по-друге, як писав Франко, "нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв’язок, котре насилує любов і серце женщини".

Варіант 2

Молода гарна дівчина — сирота Анна — кохала такого ж молодого мужнього юнака Михайла Гурмана, який славився своєю запальністю, хоробрістю, завзятістю. Все йшло до весілля. Тим часом Михайла відправили служити. Заздрісні брати Анни, аби позбавити її посагу, скористалися нагодою розбити майбутній шлюб. Вони повідомили сестрі, що її коханий загинув десь у Боснії, показали навіть фальшивого листа з повідомленням про його загибель. Як тяжко журилася Анна. за коханим, можна лише здогадуватися, бо у творі про це прямо не розповідається. Але пройшов час, брати підібрали Анні пару і віддали її заміж за тихого наймита з далекого села Миколу Задорожного. Анна прожила з ним кілька років.

Аж ось стало відомо, що Гурман живий, служить жандармом і вже розпитувався про Анну.

Ціла буря почуттів знялася в душі Анни: і гнів на братів, і переляк, і відчай, і щось таке, в чому вона й собі поки що не зізнавалась.

Уже при першій зустрічі з коханим Анна рішуче відповіла йому: "Я шлюбна жінка, я чоловіка маю". Але душевний надлом у неї вже стався. Вона почала мучитися протиріччям між любов’ю і моральним обов’язком. Михайло надто рішучий, щоб відступитися від втраченого, здавалось, назавжди, щастя.

Гурман хоче заарештувати Миколу, але жінка не попереджає про це свого чоловіка. Для чого? Хіба це допоможе? І чи справді вона сама хоче, щоб усе залишалось по-старому? Вона ж кохає Михайла!

Обидва чоловіки — Микола і Михайло — кохають Анну. Створюється "трикутник". Зав’язується "гордіїв вузол", який можна лише розрубати: Михайло знайшов своє втрачене молодече кохання і вже ніколи не випустить Анну з рук, Микола теж кохає Анну, вона його дружина, дорадниця і перша помічниця, Анна кохає Михайла, але їй безмежно жаль і чоловіка. Отже, ситуація заходить у безвихідь.

Михайло усуває з дороги Миколу, запроторюючи того до в’язниці, а сам ходить до чужої жінки, наважується привселюдно танцювати з нею, викликаючи різке осудження селянської громади.

Усі троє знову зустрічаються: Микола повертається з в’язниці. Але миттєвої розв’язки не відбувається, адже Микола слабкодухий і не робить нічого рішучого. Розв’язка настає, коли напівп’яний Микола сокирою вбиває жандарма. Його не заарештовують, оскільки вмираючий Михайло взяв усю вину на себе, сказавши, що вчинив самогубство.

На цьому закінчується зовнішній конфлікт. Але чи розв’язаний конфлікт внутрішній? Звичайно ж, ні. Троє нещасливих людей шукають щастя. Здається, воно близько, вони думають, що ось-ось — і давні питання будуть розв’язані, і все в їхньому житті залагодиться. Але вийшло навпаки. Анна, мабуть, не зможе залишитися з Миколою — вбивцем її Михайла, останні зв’язки, що їх єднали, порушилися, вони вже чужі одне одному люди. Микола, поза всяким сумнівом, відчуватиме докори совісті, дивлячись на вбиту горем дружину. Михайло ж наклав головою за пошуки свого щастя.

Хто винен? Відповідь може бути різною: брати, якщо взяти конкретних носіїв зла, суспільство, доля, фатум, природні закони. А точніше, винне суспільство, яке й влаштовує долі людей.