Українська література - шкільні твори - 2026

Співзвучність поезії Івана Франка з народнопісенною творчістю

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

У древнім Львові

Чи в Криворівні

Пісні Франкові,

Слова чарівні.

/ О. Ющенко /

Протягом віків пісня живе серед людей, поруч з людьми. То весела, то сумна, то мужня, то лагідна, вона супроводжує нас протягом життя. Це дуже добре знав Іван Франко — пісні сильно вплинули на його творчість.

Франко народився в Галичині, серед чарівної карпатської природи, серед своєрідних і поетичних людей з незайманими душами, з їх поезією та піснею. Перш за все він чув пісні від своєї матері.

Потім пісня увійшла в його твори — ми зустрічаємо в них народні мелодії, фольклорну лексику, особливі художні засоби. Досить згадати лише назви творів Франка: "Ой, що в полі за димове?", "Ой, рано я, рано устану…", "Місяцю, князю…", "Ой, жалю мій, жалю…" тощо. Та й слова "пісня", "дума" присутні в багатьох заголовках поезій Франка: "Народна пісня", цикл "Скорбні пісні", "Дума про Наума Безумовича" та багато інших.

Близька до народнопісенної лексика Франкових творів. Земля, наприклад, у нього "всеплодющая мати". "Тяжко-важко вік свій коротати", "души золотії", "по чистому полю", "неси мене, коню" — хіба не в народних піснях ми зустрічали вже ці словосполучення? Цей список можна продовжувати на багато сторінок. З пісень прийшли в його вірші образи червоної калини або зеленого явора.

Пісенне звучання поезій Каменяра обумовлюється і відповідними віршовими розмірами. "Бойовий" ямб та хорей творять мелодіку енергійної, маршової пісні:

Голос духа чути скрізь:

По купних хатах мужицьких,

По версатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліх.

("Гімн" — ямб)

Розложисто, мов відлуння в Карпатах, звучать вірші-пісні, написані трискладовими розмірами:

Земле моя, всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти

Дай і мені.

("Веснянка V" — дактиль)

Якщо ми звернемося до змісту поезії Франка, то помітимо і зовнішній, і внутрішній зв’язок з народною творчістю. В деяких творах прямо використано теми народних легенд, переказів, казок, повір’їв.

Чарівною піснею південноукраїнських степів звучить Франкова поема "Євшан-зілля", біблійну легенду має в підгрунті сюжету поема "Мойсей", "Цар і аскет" базується на індійській легенді. Назви "Сучасна приказка" або "Легенда про вічне життя" кажуть самі за себе.

Цілком співзвучні з народними (і за формою, і за змістом) і такі твори, як "Червона калина, чого в лузі гнешся…" або "Ой ти дівчино, з горіха зерня…".

Знаходимо ми і такий типовий саме для української народної творчості прийом, як троєкратність повторення певних елементів:

"Що одна недоля — то серце м’яке", — починається вірш, але початки другої і третьої строфи продовжують перелік: "А що друга недоля — то хлопський рід", "А що третя недоля — то горда душа".

Кожна пісня-вірш повинна, за глибоким переконанням Франка, ви-тікати з життя цілого народу. "В пісні те лиш живе, що життя дало" — говорить він. Й оскільки поет був у першу чергу бійцем, то й пісню він вважав зброєю:

Кожна пісня моя — віку мого день,

Протерпів її я — не зложив лишень.

У тих піснях, де народна пісня не накладала відбиток на форму, її вплив можна було побачити через інше: пісні завжди відображали сподівання народу, його мрії. Цього принципа І. Франко завжди притримувався.

Ні, друже мій, не та година!

Сучасна пісня — не перлина,

Не гошпитальнеє лежання —

Вона вся пристрасть і бажання,

І вся огонь, і вся тривога,

Вся боротьба і вся дорога,

Шукання, дослід і погоні

До мет, що мчать на небосклоні

(Посвята до "Лісової ідилії")

Таку пісню творив Франко.

Отже, пам’ятаймо, що "пісня і праця — великі дві сили", бо вони вчать нас жити по правді, берегти духовність. Саме тому, як писав колись великий Кобзар, Тарас Шевченко:

Наша пісня, наша дума не вмре — не загине.

Варіант 2

І. Я. Франко — людина різнобічно розвинена. Він ще з юності захоплювався збиранням власної бібліотеки та зразків фольклору. Іван Якович не лише збирав та записував зразки фольклору, але й досліджував і популяризував їх. Одним тільки народним пісням у нього присвячено більше 50 праць. Франко вважав народну пісню скарбницею знань та душевного багатства людства.

Можливо, саме завдяки такій великій любові до пісні і з’явилися твори Івана Яковича, які наближені до неї формою та змістом. Спорідненість поезій І. Франка з народними піснями особливо проявляється у збірках «Зів’яле листя» та «З вершин і низин («Веснянки»).

Одним з віршів, який дуже нагадує народну пісню, є «Червона калина, чого в лузі гнешся». Навіть назва цієї поезії схожа на назву пісні! Також  притаманними пісні елементами композиції є діалог з риторичними запитаннями та відповідями. Хоча народні символи Франко дещо змінив6 замість молодої вродливої дівчини і парубка ми бачимо бідну беззахисну юнку та багатого бездушного панича. Повтори у кожній строфі закінчення попереднього рядка підсилює схожість з піснею.

Вірш «Ой ти дівчино, з горіха зерня» також має спільні риси  з народною піснею. Знову ж таки, це можна виявити ще за назвою. До того ж у творі присутні риторичні запитання і оклики, повтори.

Фольклорні образи зустрічаються і у циклі «Веснянки». З усної творчості Іван Якович бере лише форму, а зміст вкладає власний. Хочеться зауважити, що серед цих поезій немає сумних (як і в народних веснянках):

Зазеленійся, рідне поле,

Українська ниво.

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо.

Образ весни є одним з наскрізних образів І. Я. Франка.  Часто картини з цим образом намальовані Франком у народнопісенному стилі: перед нами постає справжня ідилія.  Одна з таких поезій — «Гріє сонечко». Тут ми бачимо світлий і радісний початок весни. Крім того, у цьому вірші використовуються постійні епітети та метафори, пестливі слова, які також є ознаками народної пісні.

Неймовірно красиво змальовано ніч у поезії «Місяцю князю». Звертання до місяця як до князя також можна вважати ознакою  народнопісенної основи твору.

Багато віршів І. Я. Франка пронизані мотивами народнопісенної творчості, адже він протягом свого життя неодноразово звертався до народної мудрості, черпав у ній натхнення. Саме через спорідненість з народними піснями багато творів Франка покладено на музику і, таким чином, перетворено на мелодійні пісні.

Варіант 3

Про силу духу все співав.

Іван Франко

Говорячи про зв’язок поезії з народною піснею, не можна оминути проблеми жанрових особливостей лірики як одного з літературних родів. Власне, поезія виникла як пісня. Недвозначно свідчить про це походження й первісне значення слова «лірика», яке в нашому контексті сприймається як синонім слова «поезія». Отож «лірика» походить від грецького «ліра» із значенням «музичний інструмент, у супроводі якого виконувалась мелічна поезія». Пізніше в Давній Греції лірикою називали пісні, що виконувалися під акомпанемент флейти або ліри. Глибинний зв’язок пісні і ліричного вірша пояснює таку вільну в поезії, навіть інтелектуальній — так званих віршах для читання, — взаємозаміну понять «писати-співати». Поети всіх часів виспівують свої думи, свої мрії, свої почуття, хоч часто-густо мають перед собою лише чистий аркуш паперу й олівець.

Іван Франко також не заперечував зв’язку своєї поезії з піснею. Більше того, саме народну пісню він, як і чимало інших поетів, вважав своїм першим вчителем і головним натхненником поетичної творчості. Ще під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко написав вірш з промовистою назвою «Народна пісня».

Іван Франко широко використовував у своїй творчості поетику народної пісні, її символіку та форму. Прикладом цього може бути вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся?», яка навіть назвою нагадує народну пісню «Червона калина, чого в лузі стоїш?». Франкова пісня написана теж у формі діалогу з використанням риторичних запитань і відповідей. Проте вірш не є наслідуванням чи переспівом, адже народнопісенні образи набувають у Франка нового значення; калина-дівчина бідна, беззахисна, над усе любить сонце, світло, прагне повнокровного життя, людського щастя, а дуб-парубок — гордий, пихатий, зарозумілий, бездушний. Парубок кепкує з дівчини-сироти, гонористо запитує її, чого вона в лузі гнеться й до сонця не пнеться; чи, може, не любить світла або боїться грому, що така засмучена. У зворушливій відповіді калини — і її чарівність, і трагедія.

Зв’язок творчості поета з народною піснею завжди взаємний. Адже поет, збагнувши всі чари пісні й від неї навчившись тих чар, втілює свій досвід у власних віршах найкращі з яких згодом стають народними піснями. У цьому нас переконує й доля поезій Івана Франка.

Варіант 4

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку… відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту…»

Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Вій цікавий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних традицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надіями, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні місні веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з майбутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.

То ж і не дивно, що Фрапко, увібравши традиції української пісні, майстерно розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’язує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішний дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляс бурхливий;

І з заходу темная хмара летить —

Гримить!

Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милувався розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:

Гей, брати! В кого серце чистее,

Руки сильнії, думка чесная, —

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте весмогущого

Поклику весни!

Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, реакційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є народнопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, завзяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-символи відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між рядками поезії.

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерпя…» теж має народнопісенну основу. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українського пісенного жанру — пісні про кохання («Сонце низенько…», «Ой ти, дівчино, горда та пишна», «Тече річка невеличка»), до яких за своїми мотивами близькі твори Франка. Але «Ой ти, дівчино…» — твір цілком оригінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класичної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твое серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово Остре, як бритва?

Епітет «колюче терня», безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя (пісня «Цвіте терен» та інші). Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використовує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переважній більшості поезій, наприклад, збірки «Зів’яле листя» зустрічаємо повтори окремих словосполучень («Зелений явір, зелений явір»), які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Багато в поезіях епітетів («ясная зоре», «квіти запашнії»), порівнянь («Та її голос — пшеничний колос»), зіставлень, риторичних запитань («Чого являєшся мені у сні?»). Усе це наближає віряіі поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Безмежнеє поле…» та інші) і стали відомими піснями.

Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.

Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них — багатобарвність і неповторність Франкового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового письменства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!

Варіант 5

Укpаїнська наpодна пісня - то живий скаpб, що йде від покоління до покоління, несучи pадість і смуток, чаpуючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Вона допомагає нам полинути у сиві віки, дотоpкнутися сеpцем до золотих ключів людського генія. Тоді ми зможемо уявити тих пеpшотвоpців, чиї імена нехай і загубились в буpях століть, а де їхнє слово квітує і нині.

Часом з дивного сеpпанку вихоплюється легендаpна постать автоpа. Таким є Іван Якович Фpанко. Його ім’я і наpодна пісня неподільні. З дитинства любов до наpодної пісні пpививала мати поетові, навчаючись у гімназії захопився пpистpастю збиpання й записування фольклоpних твоpів. Відгомін наpодної пісні чується в усіх поетичних збіpках І.Фpанка.

Пеpший дpукований твіp Каменяpа - сонет "Hаpодна пісня":

Кpиниця та з чудовими стpуями -

То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,

Співа до сеpця сеpцем і словами…

Пісенну pитміку відчуваємо у віpші "Коляда (pуським господаpям)", у якій відчувається вплив наpодної колядки "Гей, як то було із пеpвовіку". А цикл "Веснянки", що написаний під вpаженням живих наpодних веснянок, пісень пpо весну як поpу оновлення, цвітіння пpиpоди. Ціла збіpочка віpшів, в яких пpиpода асоціюється з pеволюційною боpотьбою наpоду. Обpазна аналогія між оновленням пpиpодних сил і пpобудженням суспільної свідомості, потяг до іншого, нового життя. Візьмемо хоча б віpш "Гpіє сонечко" - заклик до інтелігенції, бути сіячами пpавди і добpа сеpед людей:

Встань, оpачу, встань!

Сій в щасливий час

Золоте зеpно!

Молитва до pідної землі, щоб дала сили, наснаги "пpавді служити, непpавду палити" звучить у поезії "Земле, моя всеплодющая мати":

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Кpаплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Це - молитва укpаїнської душі. В ній відчувається відлуння пісень наpоду нашого, в ній відбиті вагоміші pиси нашої ментальності: волелюбність, емоційність, віpа в магію слова, пpацездатність.

Запозичує І.Фpанко і назви до своїх віpшів з наpодних пісень, як це ми бачимо з пісні "Ой що в полі за димове?", де й викоpистовує фольклоpні обpази: "pости, кpасо, до пояса","сходи, кpасо, до схід сонця".

Hе можна не пpигадати збіpочку "Зів’яле листя". Багато поезій з якої стали наpодними піснями, бо пеpегукуються з наpоднопісенною символікою. В поезії "Чеpвона калина, чого в лузі гнешся…": чеpвона калина - молода, вpодлива дівчина, дуб могутній, дужий юнак. Як і в наpодних піснях, у віpші йдеться пpо складне становише жінки в Галичині, замкненої у межах своєї pодини, свого "лугу":

Та ти ж мене, дубе, отінив, як хмаpа,

Отінив, як хмаpа…

Стиль наpодної пісні відчувається у віpші "Ой ти, дівчино, з гоpіха зеpня…": поезія побудована на пpотиставленні кpаси дівчини і її погоpди до закоханого. Дівчина гаpна, як "з гоpіха зеpня", та сеpце в неї "колюче теpня", її уста "тиха молитва", а слово - "гостpе, як бpитва"; її усміх то "скpута" для юнака, "буpя люта". У віpші багато пестливих фоpм, властивих для вживання в усній наpодній твоpчості: сеpденько, устонька…

Кpізь пpостіp і час долинули до нас Фpанкові поезії-"наpодні пісні". Пpойдуть століття, а Каменяpеве слово завжди буде жити в сеpцях вдячних його нащадків, які знову й знову будуть повеpтатися до чаpівних пісень, які увійшли в духовний світ укpаїнської нації. Оспівані в його поезіях людські почуття кохання, ніжності, віpності - вічні, то хай же буде вічним й поетове слово…

Варіант 6

Прозаїк, лірик, драматург, філософ, публіцист. Саме ці слова визначають місце Івана Яковича Франка в українській літературі. Поетична ж його спадщина настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою.

Простотою і глибиною своєї поезії Франко був найближчим до народної творчості. Невмирущі народні джерела сповнювали збірку Франка «Зів’яле листя».

Краса народної пісні, її глибокий ліризм, безмежний оптимізм приваблювали поета. Ряд віршів у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Це поезії «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Ой ти дубочку кучерявий», «Ой жалю мій, жалю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?»

В них поет використовує властиві народній творчості порівняння, мелодику мови, народні образи,

Ось як зображує Франко красу дівчини, що полонила його серце:

Ой ти дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устоньки — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Як бачимо, образи, використовувані поетом, цілком народні: «устоньки — тиха молитва», «серденько — колюче терня», а сама дівчина — «з горіха зерня». Ці образи є традиційними для українських народних пісень. Традиційним же є і спосіб порівняння, оснований на протиставленні зовнішніх чарів дівчини і її відношення до ліричного героя.

Народними образами і мотивами пройнята і поезія «Червонакалина, чого в лузі гнешся?» Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Вірш побудований на властивому народній пісні діалозі. Часто об’єднані у народних піснях образи дуба і калини використані Франком у новому ключі.

Дуб підточив сили калини, закрив їй сонце, і в цьому її трагедія.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, якхмара.

І знову бачимо, як традиційні для народнопісенної творчості повтори використані Франком для підсилення основної думки поезії.

Краса природи в зображенні поета персоніфікована, що теж властиве народним пісням.

Лірику глибоких почуттів, вірне кохання й страждання від його нерозділеності Франко виразив у стислій формі, властивій народній ліриці. І тому не дивно, що багато віршів поета зі збірки «Зів’яле листя» було покладено на музику. Пісні на вірші поета так органічно переплелися з піснями, створеними самим народом, що стали народними піснями. Багато хто, співаючи їх, забуває про те, що створені, вони професійним поетом. І це найбільше визнання для творця.