Українська література - шкільні твори - 2026

Вічний революціонер

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Іван Якович Франко є одним з корифеїв української літератури. Його творча спадщина не просто велика, а величезна: лише частина її займає п’ятдесят томів. Поетичний доробок Івана Франка — це дуже важлива частина його творчості.

Вічний революцьонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,

Він живе, він ще не вмер.

Ці рядки відомі багатьом поколінням українців, адже славнозвісний «Гімн» Франка був написаний ще в 1880 році. Здається, про яку боротьбу, про які бої йдеться? Адже всі революції ще далеко попереду. Та, як кожний великий поет, Іван Франко передбачає їх.

Кожен рядок тут є афористичним. Наприклад:

Вічний революцьонер —

Дух, наука, думка, воля.

«Гімн» вважається одним із найкращих творів революційно-патріотичної лірики. Ця поезія набула популярності в народі як пісня, музику до якої написав славетний Микола Лисенко. Узагалі «Гімн» можна вважати чудовим взірцем непідробного громадянського пафосу, а майже маршовий ритм цих рядків притягує до себе увагу читача, підносить його духовні сили. Іван Франко бачить дійсність такою, якою вона є насправді. Тільки збройна боротьба мільйонів здатна повалити ненависний царат.

Треба «не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». «Зла руїна» — ось вичерпна характеристика, яку поет дає Австро-Угорській імперії. Така ж характеристика буде слушною й для миколаївської Росії. Застарілі режими стали справжніми тюрмами для десятків народів, серед яких страждав і український народ. «Розвидняющийся день» не зможуть згасити ніякі буревії.

Йому бути, цьому дневі!

Поезія «Гріє сонечко» продовжує розвивати основну думку «Гімну». Картина, змальована в цьому творі, і ідеї, у ньому проголошені, є світлими, навіяними оптимістичною вірою в майбутнє:

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час

Золоте зерно! —

Звертається Іван Франко до українців. Згідно з євангельською мудрістю, зерно, яке впаде на камінь, умре, а те, яке потрапить у родючий грунт, проросте й дасть добрий урожай:

Сійте в головах

Думи вольті,

В серцях жадобу

Братолюбія… —

Такі рекомендації дає Іван Франко найбільш освіченим українцям, які мусять нести в народ «розумне, добре, вічне». Цей святий труд не пропаде марно:

Сійте! На пухку,

На живу ріллю

Впадуть сімена

Думки вашої!

Франкові слова виявилися пророчими: українська революційно-демократична думка почала набувати своїх форм саме в останній чверті XIX століття, щоб вибухнути сплеском щирого всеукраїнського ентузіазму за кілька десятків років, коли було проголошено УНР і ЗУНР.

Трагічний портрет народу України змалював Іван Франко в пролозі до поеми «Мойсей». З болем у серці поет бачить, як народ, «мов паралітик той на роздорожжу», залишається ніби осторонь життя. Саме «паралітик» — бо імперії робили все заради якщо не винищення українського народу, то придушення його національної самосвідомості.

Причому в Австро-Угорщині стан речей для так званих «національних меншин» був ще не найгіршим.

«Укрита злість, облудлива покірність» стали долею українців. Кров тисяч борців пролито даремно. Сором — ось що відчуває поет, пильно вдивляючись у сучасність.

Пролог до поеми «Мойсей» можна умовно поділити на три частини. У першій Іван Франко з гнівом запитує свій народ, а втім, і себе також, до яких меж простягається одвічна покора української нації та де її край? Усе найкраще сплюндровано, поспродано, піддано блюзнірському глуму, зневазі. Друга частина прологу — це заперечення вищесказаному:

О, ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились!

Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

Слово «повстання» вжите тут поетом у значенні «повстання з мертвих». Але припущення «якби» показує сумніви Івана Франка щодо можливості сучасної йому інтелігенції «провадити до бою» український народ. Третя частина прологу до поеми «Мойсей» є урочистим гімном, присвяченим майбутньому України. Прийде час, і все зміниться:

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Це буде гідним підсумком багатосотрічної боротьби, добрим знаком для прийдешніх поколінь,

Пролог до поеми «Мойсей» — наче своєрідна схема розвитку, за якою змінювалися погляди передової української інтелігенції: від зневаги й гніву до радісного стверджування життя в найдосконалішому його прояві — національній самосвідомості.

Іван Франко проявив себе як талановитий лірик. Його збірка «Зів’яле листя» є вершинним здобутком української поезії останньої чверті XIX століття. Читач насолоджувався гармонією цих вишуканих поезій, а злостивий критик гострив перо. І ось Франкові було начеплено ярлика «декадента», тобто представника занепадницького мистецтва:

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —

Се лиш тому, що склалось так життя, —

Пояснює Франко тужливий настрій збірки «Зів’яле листя». Поет наголошує, що його дещо песимістичний настрій є результатом осягнення сучасної реальності, а не даниною моді. «Який я декадент? Я син народа», — зазначає Франко і згодом точно доводить свою непричетність до декадентства:

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Життя для поета є святом, де він почувається хазяїном, а не гостем. Але Франко прагне спершу потрудитися задля суспільної користі, а вже потім насолоджуватися життям. «Який же я у біса декадент?» — із сарказмом запитує Іван Франко.

Поезія Івана Франка щира й відверта, вона апелює безпосередньо до розуму й почуттів читача. Ця поезія впливала й впливає на українську громадську думку. Особистість нашого славетного Каменяра захоплює: вмів думати, почувати, кликати до боротьби.

Ці людські якості й сьогодні цінуються дуже високо, адже без них не лише людина, а й суспільство в цілому перетвориться на руїну.