Українська література - шкільні твори - 2026

Хто украв щастя? Твір за драмою І. Франка «Украдене щастя»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Драма «Украдене щастя» — один з найкращих творів Івана Франка. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. І. Франко, людина дуже чесна й прямолінійна, ставить у драмі питання: хто винен у трагедії Миколи, Анни і Михайла, у тому, що у них украдено щастя?

Перед читачем та глядачем проходить життя трьох персонажів; Миколи Задорожного, його дружини Анни і її коханого — жандарма Михайла Гурмана. Ми розуміємо, що трагедію переживають усі три герої. їхнє життя протікає у типових умовах життя галицького села. Щоб заволодіти землею, брати силоміць віддають Анну заміж за нелюбого їй, літнього селянина Миколу Задорожного, розлучають з коханим Михайлом. Дізнавшись про те, що Михайло повертається додому, живий, боїться Анна помсти, бо Михайлові клялася, присягала: «…радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану». Змагаються в її серці кохання до Гурмана та правила шлюбного закону. Каже ця змучена жінка: «Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. В мене є чоловік шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри». Постає перед нами трагічний образ жінки-страдниці, благородної, правдивої, з чистою душею — натури, що стала жертвою власницького світу, в якому безроздільно панували людська кривда, жадібність і хижацтво. Украдено у неї щастя рідними братами, для яких головним було загарбати землю Анни. Ніби чує ця жінка своїм чулим серцем, що відбудеться щось страшне, від чого загине її чиста душа. Навіть сни їй сняться, які пророчать сльози, напасті та смерть.

Украдено щастя і в Михайла, бо цісарське військо морально зіпсувало селянського хлопця, а служба в жандармерії спотворила кращі риси його характеру. Украдено щастя, бо розлучено його з коханою дівчиною. Тому і здаються такими гіркими його слова: «Двоє мерців зійшлися, що за життя любилися і по смерті одно за друге не забули, а зійшовшися, не мають що ліпшого робити, як сваритися». Кипить в душі Михайла справедливий протест і гнів, спрямований не тільки проти затурканого, спокійного Миколи, а й проти братів Анни, які з вузькоко-рисливої мети віддають сестру за нелюба.

Украдено щастя і в Миколи Задорожного, чоловіка Анни. Не винен він у тому, що ця жінка стала його дружиною, адже він кохав її, був завжди вірним. Образ Миколи — це образ затурканого галицького селянина з обмеженим, патріархальним світоглядом. Микола несе тяжкий хрест несправедливого звинувачення у вбивстві та пограбуванні, переслідуваний владою, не може захистити себе. Особисте життя зруйноване, його зраджено у найкращих почуттях. Він, пригнічений непомірним тягарем життєвого краху, ламається. Проте він не позбавлений почуття людської гідності, він здатний захистити честь своєї сім’ї, хоч і в дуже жорстокий спосіб. Зіткнувшись із несправедливістю, підлістю, Микола губить свою душу.

Кожен з цих героїв по-своєму позбавлений щастя. Драматург пояснює це причинами соціального характеру: зажерливістю братів Анни, політичною безправністю, затурканістю селянства (згадаємо, що Микола сам дає руки, щоб наділи йому кайдани), нестерпним гнітом, експлуататорським ладом і його страшними нормами і забобонами.

І тому звивається кохання Анни, мов голубонька у небо, наперекір усьому, незважаючи на пересуди, навіть незважаючи на свого чоловіка, бо Михайло для неї все: «і світ, і люди, і честь, і присяга!» Тяжко переживає це Микола, бо він не винен у нещасті дружини, починає пити, продавати по частинах господарство, але й тоді намагається захистити честь своєї сім’ї. І вбивство Михайла Гурмана, жандарма та коханця Анни, — це ніби виклик суспільству та своїй долі. Тому і вибачає йому це вбивство сам Михайло, говорячи: «Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася!»

На якийсь час повернули своє кохання, своє украдене щастя Михайло та Анна, забравши його у Миколи. Та недовго були вони разом, бо щастя не можна вкрасти в іншої людини, залишивши її у розпачі та смутку. Все ж таки не можна ламати шлюбної присяги, як це зробила Анна, кинувшись в обійми свого коханого, хоч і було це кохання єдиним справжнім щастям.

Украдено щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія — як яскравий звинувачувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, застарілих традицій, що стояли на шляху до щастя трудівника.

Варіант 2

Драма "Украдене щастя", написана І. Франком 1891 року — це шедевр світової драматургії, в ній неперевершений талант письменни ка органічно поєднався із глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п'єсу, постійно відчуваєш хвилювання і внутрішнє напружен ня, неначе знаходишся поруч із живими героями, стаєш співучасником трагічних подій, що так зримо і яскраво змальовано у творі. Ось, мабуть, чому я й досі знаходжусь під враженням цієї драматичної сповіді і знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного "трикутника" окрадений найбільше?

Важко однозначно назвати позитивні й негативні образи п'єси через складність їхніх. Бо кожен з цих героїв протестує і бореться за своє щастя, на яке він має право; але всі вони самотні у своїй боротьбі, не розуміють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумію, що кожен герой керується власними емоціями, але за їхніми вчинками я вбачаю дещо більше: Франко намагається через конфлікт персонажів показати зіткнення ворожих сил. Отже, і Анна, і Микола, і Михайло — жертви всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них мені насправді жаль, хочеться зрозуміти і виправдати їх, що стали трагічними жертвами обставин тогочасного життя. Ці обставини були спричинені капіталістичною дійсністю, коли рідні брати заради привласнення батьківського спадку ламають долю і щастя сестри, не розуміючи (мені так здалося), що разом з цим вони руйнують долі ще двох чоловіків.

Перед нами постають спотворені долі і характери трьох люблячих людей, які кохають і страждають, поступаються власною совістю і нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. І весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору — найважливіше і найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гідністю.

Ось чому ми підсвідомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вікового терпіння, піднімає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. Скривджена гідність проривається гнівом! У цій самій сцені ми бачимо, як в останні хвилини життя людська гідність розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечність Михайла Гурмана: зарубаний Миколою, ледь живий, він дякує йому і бере його провину на себе.

Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якої випадають найтяжчі муки у цьому "трикутнику". Зраджена братами, найріднішими їй людьми, вона упродовж свого життя іде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неї відбирають у цісарську армію коханого, потім вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любові одружується. І раптом — повернення "загиблого" коханого! Щастя нарешті усміхну лося їй! Але — воно украдене... забувається все: і народна мораль, і присяга на вірність перед вівтарем. Бо над усе — сердечна клятва і почуття обов'язку перед Михайлом: "Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга." Так заявити може тільки сильна жінка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнішим за чисті людські почуття; воно однаково жорстке і безжалісне до долі кожного героя драми. У цьому, мабуть, і полягає відповідь на питання "Хто з героїв окрадений найбільше?" Зло — немилосердне: воно окрадає долі людей з однаковою силою.