Українська література - шкільні твори - 2026

Відображення прагнення народу до національної самостійності і волі в поемі Івана Франка «Мойсей»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Основною темою творчості одного з найбільш відомих і прославлених українських літературних діячів Івана Франка є боротьба українського народу за незалежність і самостійність. З урахуванням українських особливостей, які Іван Франко ввібрав мало не з молоком матері, у своїй поемі «Мойсей» він зміг продемонструвати боротьбу ізраїльського народу за свою самостійність, а також ряд істотних проблем, пов’язаних з цим: високу важливість слова, громадянську усвідомленість, народний розвиток і важливість ролі вождя в народному русі.

Як відомо зі змісту поеми, Мойсей водив свій ізраїльський народ по пустелі в пошуках Землі Обітованої протягом сорока років. Багато з людей вже практично повністю втратили віру в знаходження своєї землі. Серед них з’явилися навіть ті, хто проводив абсолютно руйнівну діяльність. Наприклад, Авірон і Датан відмовляли людей шукати землю і тим тільки ще сильніше погіршували стан. Зростали настрої негативного характеру і серед звичайних людей. Все це тільки посилювало ситуацію, зрештою, сумніватися в успіху пошуків почав і сам Мойсей. Ще однією проблемою, піднятою в поемі, було своєрідне оновлення руху за національне возз’єднання. Оновлення сталося після смерті Мойсей і очолення руху Єгошуа. Завдяки цьому ситуація значно покращилася і в підсумку ізраїльський народ знайшов все те, що раніше так довго шукав.

Безумовно, вся ця історія написана не стільки про ізраїльтян, скільки про українців. Кожен уважний читач зверне на це увагу ще в пролозі поеми, адже там міститься інформація про те, що автор жалкує щодо долі тодішньої України, окремі частини якої тоді входили до складу Австро-Угорщини та царської Росії. Тому український народ був приречений точно на такий же пошук власний землі, тобто на боротьбу за возз’єднання власної нації в рамках однієї держави. Само собою зрозуміло, робити це ніколи не буває просто. Але у випадку з українцями проблема була не лише в тому, що інші держави не хотіли розлучатися зі своїми складовими частинами, а й у тому, що самі українці не завжди були наділені такою необхідною в цій нелегкій справі вірою в свій остаточний успіх. На думку Івана Франка, українському народу не вистачало відчуття власної гідності і безумовної рішучості для отримання того результату, якого всі представники народу і бажали.

Історичний розвиток таки призвів до результату, прагнення до якого описував у своїй поемі Іван Франко. У той же час варто із сумом констатувати, що і сьогодні ця поема своєї актуальності не втратила. Українцям так само бракує почуття національної гідності і рішучості в прояві своєї національності для остаточного і безповоротного становлення України у якості єдиної нації.

Варіант 2

Неволя ще ніколи не прикрашала життя, нікому не давала снаги жити та працювати. Тому й боровся український народ за свою самостійність, за волю. Довгий шлях довелося пройти йому, і не просто пройти, а зі зброєю в руках, бо доволі вже було терпіти знущання усіх поневолювачів. Саме про це і розповідає у своїй поемі «Мойсей» великий син великої України Іван Франко Поема «Мойсей» — справжній заповіт українському народові, який

…замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Ятрить серце Франка рабський стан рідного люду, палить душу поета пекучий сором. Бо талантови-тий народ став у сусідів «гноєм, тяглом у поїздах їх бистроїздних», перетворився на паралітика, покірного тому, хто зрадою і розбоєм скував його і заприсяг на вірність. То що, задарма цей край був весь политий кров’ю борців? І «йому вже не пишатися у красоті, свободі і здоров’ю»? Але ні, йде уперед український народ. Франко розповідає про блукання, поневіряння українців за допомогою алегорії. Мойсей веде ізраїльтян, щоб знайти пречудову йорданську долину. На початку поеми ми бачимо розгублених, змучених людей, які вже нікому не вірять. Болісно чути такі слова:

зневірився люд і сказав:

«Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Чого ще ждать! І доки?»

Але Мойсей справжній пророк, не може спокійно дивитися, як змінилися думки колись волелюбного народу, не може мовчати, коли люди перестали вірити самим собі, у свої сили.

Адже Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Проте Мойсей — вже не той Мойсей, якого пам’ятають люди. За сорок років блукань та пошуків змінилися і його голос, і його фізичні сили. Але в душі його горить вічний вогонь, який і веде його уперед, до землі обітованої. Пророк, наперекір волі громади, яка за намовленнями Датана і Авірона заборонила йому говорити, все ж таки промовляє до народу. Він звинувачує людей у тому, що вони віддалися лінощам, духу рабської покори, стали задовольнятися низьким, напівтваринним животінням:

М’ясо стад їх, масло і сир —

Се найвищая ласка.

Хіба так можна жити, хіба це життя Тому і закликає Мойсей народ іти вперед, не сидіти на місці, не чекати, доки на них зійде божа благодать. Треба самим шукати шлях до кращого життя. А в це пророк вірить, вірить, що народ підніметься і вирушить у великий похід до волі:

І я знаю, ви рушите всі,

Наче повінь весною.

Та у славнім поході своїм

Не питайте за мною!. .

Най наперед іде ваш похід.

Наче бистрії ріки!

Але знавісніла юрба проганяє пророка піл ніч у пустелю, як це завжди робилося і робиться у нашій громаді. Згадаємо і Шевченка, та й самого Франка, з яким зрадники вели виснажливу боротьбу. І в цьому випадку психологія рабів-ізраїльтян — це психологія рабів-українців. Всупереч всьому Мой-сей зізнається людям у любові, безмежній любові:

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ми ніби чуємо схвильований голос самого І. Франка, який звертається до рідної України.

І хоч які випробування не випадають на долю пророка, він не сходить з обраного шляху. Малює йому Азазель дуже страшну картину: євреї бродять у крові, бо на них нападають сусідні племена, які роздирають Ізраїлеву землю поміж собою. Як це перегукується з історією нашого народу, з її кривавими сторінками! Але стверджує Бог, до якого у розпачі звертається Мойсей, що прийде час, і він виведе народ ізраїльський «на підбої і труди», що знайде він скарби іор-данської долини. Єгова картає Мойсея за те. їло він занепав духом. Але зерна, посіяні ним, не пропали марно. З часом євреї зрозуміли, кого вони втратили. А значить, повернули на той шлях, яким вів їх до свободи боговірний пророк. Легковажний натовп став народом-монолітом, який змітає зі свого шляху підступно-корисливих датанів і авіронів. Керівництво повсталими бере на себе «князь конюхів» Єгошуа, який закликає до зброї і проводить їх до землі обітованої — значить, волю здобуто:

Єгоішуа зично кричить: «До походу До бою!»

Ще момент — і Єгошуї крик

Гірл сто тисяч повторить:

Із номадів лінивих ся мить

Люд героїв сотворить…

Мрії І. Франка про самостійність України, про волю здійснилися. Але нелегким шляхом довелося йти українському народу. Проте він дійшов до «землі обітованої», як і пророкував поет:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі…

І глянеш., як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Я вірю, що Україна буде завжди вільною і буде завжди вільним український народ!

Варіант 3

Безсмертну художню й наукову спадщину залишив по собі титан українського письменства Іван Якович Франко. Так само, як Тарас Шевченко, він став цілою епохою в нашій літературі, повернувши їй здатність мислити й відчувати на світовому рівні. І цілком слушно стверджує Дмитро Павличко: « Шевченко народив, а Франко виховав українську націю».

«Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові», — писав поет. Усе своє життя Каменяр віддав служінню поневоленому народові, маючи «криваву в серці рану». І рана ця не загоювалася, бо Іван Франко весь час думав про болі й страждання, майбутнє українців.

Поет висловлює свої роздуми над історичною долею українського народу в поемі «Мойсей», що є вершиною його поезії.

У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнанного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

Над поемою «Мойсей» митець працював більше двадцяти років. Мудра й прекрасна вона, як і сама біблійна історія про Мойсея.

Покликаний Богом врятувати свій народ, Мойсей підняв людей та повів їх через пустелю, через голод, муку, безхліб’я й безводдя до країни волі — землі обіцяної. Сорок років водив він свій народ пустелею, аж ось з’явилася земля. Уже рукою можна сягнути до землі обіцяної, але не стало в Мойсея сили. Помер він на порозі прекрасної землі, але виконав те, що мусив: привів людей до землі, добра й волі.

Чи не таку мету ставив Іван Франко, який свідомо взяв на себе місію громадського поета? Чи не того прагнув український народ: знайти шлях до щастя й волі?

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому яскраво переконує знаменитий пролог до твору. Як у вирі, клекотять у «Пролозі» супротивні почуття. Тут і картання народу за його пасивність і покірність.

Отже, поставлені найболючіші проблеми: бути чи не бути, залишитися гноєм під ногами завойовників чи здобути незалежну державу, звільнитись від рабства. Є в «Пролозі» осуд, обвинувачення і суд ворогів, що «зрадою й розбоєм» скували український народ і заприсягли на вірність.

Багато питань ставить автор славнозвісної поеми, але всі вони — риторичні. Бо відповідь відома й поету, й народу українському, який ніколи не змириться з таким становищем. Не задарма «стільки сердець» горіло найсвятішою любов’ю до України.

Якщо перша частина «Прологу» зболена, то друга має бадьору, впевнену інтонацію. Уже немає й сумніву, що рабство дочасне, що час визволення й суверенності України неминучий.

Уся його творчість є такою піснею, а поема «Мойсей» спробою поетовою підбити підсумки своєї творчості, сказати своє останнє слово. Івана Франка долають сумніви, чи правильно пройшов свій шлях до щасливого життя.

«Все, що мав у житті, він віддав для однієї ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї», — писав про геніального поета України Симона Петлюра.

У поемі «Мойсей» Франко висловив найзаповітніші мрії і сподівання свого народу. І ці сподівання справдилися. Як і пророк Мойсей, не встиг Великий Каменяр ввійти до омріяної країни, але проклав туди шлях.

«Сорок літ я трудився, навчав»… — каже у Франковій поемі пророк і вождь, «Підеш ти у мандрівку століть з мого духа печаттю…».

А хіба не мав права так сказати про себе Франко, котрий із сорока років не змарнував жодного дня? Митець про все подумав і про все сказав. Умів знайти для всього людства нове слово. Тож візьмемо на далеку мандрівку життя вічне Франкове слово.

Варіант 4

Коли знесилений, уярмлений український народ знаходився над прірвою духовної та культурної смерті, йому з’явився Кобзар-пророк і відвів його від безодні, поставивши своє безсмертне слово насторожі біля «рабів німих». І це логічно, адже народу у всі часи потрібен поводир, який вказував би шлях до світлого і щасливого майбутнього. Після Шевченка з високих Карпатських гір звелася могутня постать Івана Франка, яка була позначена печаттю Всевишнього.

Великий Франко добре усвідомлював, що його призначення полягає у тяжкій праці торування шляху до свободи і прогресу. Щоб витягти рідну землю з багна провінціалізму, Каменяр українського народу працював майже у всіх галузях духовного життя своїх співвітчизників і «двигав на собі мало не половину всього творчого труда поневоленої нації». Однак цей титанічний труд так і не був належно оцінений сучасниками письменника. Мабуть, у всіх пророків свого народу така гірка доля. Роздумам про історичні шляхи нації, про взаємини народу і вождя І. Франко присвятив свою видатну поему «Мойсей».

Поета усе життя приваблювала трагічна доля біблійного пророка, який повів свій народ через пустелю, який прагнув спасти своїх співвітчизників від рабства і досягнути «землі обітованої». За сорок років блукань люди дуже втомилися. Настрої гніву, роздратування і непокори все з більшою силою охоплювали народ, а в душі людей поступово вкрадалася зневіра. Вони вирішили, що омріяна країна щастя була лише маревом, химерою, плодом уяви старого, хворого і немічного діда, який прирік їх на страждання і голод в безлюдній пустелі. І народ почав ремствувати, незважаючи на мудрі застереження пророка не опиратися Божим намірам. Врешті-решт люди проганяють Мойсея, так і не зрозумівши високих прагнень свого вождя. Вони забули про свої душі і були готові проміняти чистий ідеал свободи на безтурботне, спокійне і ситне життя. Даремно Мойсей звертався до їхнього сумління і нагадував про особливу місію ізраїльського народу у промислі Божому:

«Так i вибраний Богом народ

Між народами вбогий,

Де пишнота i честь, там йому

Зависокі пороги».

Можна анітрохи не сумніватися, що мова в поемі «Мойсей» йде про український народ, якому, на думку автора, також, як і народу Ізраїлю, в ім’я великої мети послані важкі випробування. Та чи свідомі були наші співвітчизники своєї історичної ролі, чи готові до життєвого подвигу? Ще в пролозі до поеми І. Франко висловлює розчарування ганебною смиренністю і пасивною покірністю, яка перетворила український народ на «нікчемного раба», «тягло» і «паралітика»:

«Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував i заприсяг на вірність?».

Алегоричність змісту біблійного сюжету поеми настільки прозора, що безпомилково проявляється у кожному створеному автором образі. Та коли ж станеться так, що ті звироднілі, здрібнілі, перероджені нащадки українських козаків жахнуться свого поступового вчащання, вирвуться з-під гніту і відправляться пустелею духовного очищення та страждань до святої вільної країни — Свободи? І. Франко був впевнений, що український народ, позначений могутнім Божим даром і справжнім духовним потенціалом, заслуговує на кращу долю, але йому не вистачає людської гідності, сили волі і рішучості для того, щоб усвідомити себе могутньою незалежною нацією, здатною створити власну вільну і могутню державу. Поет розумів, що його місія полягає у виконанні ролі духовного провідника, тому й віддав своєму народові весь жар палкої любові, тому й поклав на свої плечі весь тягар відповідальності за долю своїх співвітчизників:

«Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє.

I краса, i держава».

Нажаль, долі більшості пророків трагічні. Надто багато бачить і Франко, надто високо злітає його дух, надто далеко сягає його думка. Народу його не зрозуміти, не дотягнутися до нього. Тому й стає він приречений на велику самотність, неприйняття, осміяння і вигнання. Тому й веде він постійний діалог зі своїм сумлінням, бо охоплений сумнівами у власних можливостях і правильності обраного шляху. У поемі «Мойсей» внутрішнім опонентом пророка виступає Азазель — «темний демон пустині». Він постійно намагається втягнути Мойсея в тенета зневіри і спокуси. І лише мить протривала ця зневіра, а Божа кара за неї стала суворою і нещадною. Мойсей так і не ступив на землю обітовану, загинувши буквально поряд з нею. Тоді який же сенс мало таке подвижництво?

Ця думка була дуже болісною для І. Франка: для чого він працює, для кого він пише? Чому поетичне слово таке нікчемне, як наповнити його чудодійною силою, як зробити так, щоб його слово повело українців до великої мети? Та все ж усвідомлення високого сенсу своєї праці у поета є — воно глибоко в душі. Адже прийшов ізраїльський народ до землі обітованої, значить не даремною була і жертва Мойсея. Тому І. Франко все ж таки вірить у те, що посіяне ним слово коли-небудь проросте в народній душі покликом до пробудження національної гідності, до боротьби, та послужить поштовхом до омріяної українцями святої волі і незалежності:

«Та прийде час, i ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, вмережишся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

I глянеш, як хазяїн домовитий

По своїй хаті i по своїм полi».

Варіант 5

Безцінна літературна спадщина видатного Каменяра нашого народу справді вважається великим вкладом в українську культуру. І. Франко дивував світ своєю глибокою вірою у щасливе майбутнє нашого народу, бурхливою культурною і суспільно-політичною діяльністю, надзвичайним розумом і всебічним талантом.

Своєрідним підсумком творчої діяльності І. Франка можна вважати його поему «Мойсей». Своїм вершинним твором видатний український літературний діяч ніби звітував за своє життя перед рідним народом, а тому ця поема вважається набутком усієї творчості письменника. При цьому літературна історія «Мойсея» І. Франка довготривала і складна, адже задум цього твору він виношував упродовж усього свого життя, а писав поему більше ніж півроку.

Події, які автор описував у поемі, він тісно пов’язував з тогочасним життям своїх співвітчизників. Історія легендарного біблійського пророка покладена на український національний ґрунт. Поему «Мойсей» І. Франко писав виключно для свого народу і тільки про нього, про що свідчить точний адресат твору, визначений у пролозі. Під протертими наметами ізраїльських кочівників поет бачив своїх знедолених земляків. Блукання єврейського табору і пошуки довгоочікуваної Палестини, які тягнулися довгих сорок років, в художньому мисленні автора асоціювалися з найбільш сумними сторінками історії українського народу. А завоювання ізраїльтянами обіцяного краю і здобуття Єрихону поет бачив як боротьбу рідного героїчного народу за свободу і незалежність, що зміцнювала віру в краще життя співвітчизників.

Пролог поеми сповнений особливо великою творчою силою. Він хоч і невеликий за обсягом, але дуже глибокий за змістом. В ньому сконденсована героїчна історія нашого народу в його видатних, трагічних, драматичних та епічних звершеннях, які відображені у різних часових вимірах. У пролозі до поеми і минуле, і сучасне, і майбутнє. Можна сказати, що основні проблеми сконцентровані саме в ньому.

А взагалі, поема «Мойсей» І. Франка — це натхненне звертання автора до українського народу, його лірична сповідь, його поетичний заповіт своїм нащадкам:

«Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством,

ніби струпом, вкритий!»

У своєму видатному творі І. Франко проголошує думку про те, що людина, яка з впевненістю йде до своєї мети, незважаючи ні на що, її досягне. А чим більше людина піддається сумнівам, тим більше ця мета віддаляється від неї.

Уважно придивившись до образу Мойсея, можна побачити і образ самого великого Каменяра. Усе своє життя І. Франко присвятив боротьбі за щастя своїх співвітчизників і багато років його творчість була дороговказом до кращого майбутнього. Мабуть, саме тому про себе він міг би сказати те ж саме, що каже Мойсей, коли звертається до свого народу:

«Я он весь вік свій, весь труд тобі дав

І незламнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю».