Українська література - шкільні твори - 2026

«Проблема морального вибору людини» за поемою I. Я. Франка «Iван Вишенський»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Дуже складно відповісти на питання, чи має право людина вважати себе повністю вільною від складних проблем життя своїх співвітчизників і заради врятування своєї душі відокремитися від свого народу, що потерпає у біді, остаточно вирішивши для себе, що:

«Щезло все, дрібне, болюще,

Що чуття в душі ворушить

І увагу відвертає

Від найвищого єства. »

Але насправді це рішення сиає отстнім і чи варто відмовитися від «єдиного бажання вічного спокою» та відкинуте все, що змогло ранити душу: «невдяка, непокірність і зневага, нетямучість їх тупа»?

Саме ці питання постають перед головним нероєм поеми І. Франка «Іван Вишенський», саме цей моральний вибір налить йому зробити. За історичною розповіддю, яка ведеться в цій поемі, читач відчуває досить широке розкриття достатньо важливої для суспільства філософської проблеми, яка включає в себе патріотичний обовязко та безмежну любов до своєї батьківщини. Це любов громадянина, який у тяжкий час виступає на захист свободи та незалежності свого народу. Проти це у поемі ми бачимо, як релігійний егоїстичний старець Йван проводить сворї днеі у молитвах і «неподвижно спочиває», поступаючись перед турботою про рідну землю.

«Та невже ж та Україна —

Сей квітчастий рай веселий,

Се важке, кроваве пекло —

Ще для мене не чужа?»

У цих рядках автор з надзвичайною художньою майстерністю і дуже переконливо висвітлює психологічні вагання аскета-відлюдника, які, на мій погляд, крають його душу. Ці страждання вибору стають зрозумілими лише тоді, коли ми змажемо на те, що в творі йдеться мова про вибір між релігійними переконаннями, вимогами розуму і обов’язками перед рідною землею, землею, яка страждае без допомоги сина своєї батьківщини. У творі ми бачимо, як душевний спокій Івана Вишенського майже повністю огорнуло прагнення відріктися від усього світу. Але досить було залетіти в його особову печеру потрапити вишневим пелюсткам, і їх рідний, дивний запах нагадав йому про рідну землю. А вже коли на морі зявляється барка козаків і вони кличуть Івана до рідної землі, патріотичні відчуття буруть вірх над душевними сумнівами Вишенського і відроджують його сили.

«Що мені до України? І

Хай рятується, як знає, —

А мені коли б самому

Дотиснутись до Христа».

Його патріотизм досить скоро переростає у самокатування:

«І яке ж ти маєш право,

черепино недобита,

про своє спасіння дбати

там, де гине міліон?»

І. Вишенський в кінці кінців робить єдино вірний вибір і усією душею бажає повернутися на рідну землю, щоб надати посильну допомогу своєму народові у часи важких випробувань:

«Дай мені братів любити

і для них життя віддати!» — так благає він всевишнього і Господь Бог, наче святого старця, окриляє його стражденну душу:

«Щезла дикая тривога,

ясна певність розлилася

у обновленій душі. »

Таким чином у образі героя поеми «Іван Вишенський» І. Франко проголошує клятву вірності українському народові, та вказує і нам на споконвічні моральні і суспільні цінності, які займають головне місце у серці справжнього патріота своєї батьківщини. На мій погляд саме в цьому і полягає проблема вибору людини, при чому це майже не залежить від часу та обставин у суспільстві.