Українська література - шкільні твори - 2026

Питання соціальної справедливості у повісті І. Я. Франка «Перехресні стежки»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Процес створення художнього тексту — це досить тривала робота письменницької уяви, фантазії, думки. Наче з ранкового туману, з’являються обриси, конструкції, деталі дивовижної споруди, назва якій — літературний твір. Втомлений, але прояснений і схвильований творець підходить, як господар, до різьблених дверей і відчиняє їх — він запрошує зайти до цієї оселі, де буде всім приємно та радісно гостювати і вести мудрі бесіди…

Давайте поринемо у незрівнянний світ творчості І. Я. Франка і поговоримо про його прогресивну повість «Перехресні стежкн», основна проблема якої — питання боротьби селян та передової інтелігенції Галичини проти панів і австрійського цісарського режиму.

Табір прогресивних сил очолює адвокат Євгеній Рафалович, захисниками рутини є повітовий маршалок Брикальськнй, президент суду та інші поміщики і чиновники, зокрема судейсььсі. І. Франко майстерно подає образ молодого адвоката, русина, «ідеаліста» Євгенія Рафаловича. Він прибув до міста і скоро уславився як захисник «хлопів». Єпочатку Євгеній обмежується лише організацією економічної боротьби селян, роз’яснюванням їм законів, яких вони не знають і бояться. І дещо йому вдається: селяни стали сміливішими, «їздили до відділу краєвого», перемагали війтів і писарів. У цьому «всюди видно було одну руку, одну роботу».

За цю діяльність Євгенія зненавиділи місцеві багачі та духовенство. їх обурює, що молодий адвокат — чесна, порядна людина, який прагне всім єством до правди. А особливо те, що він поліпшує життя русинів: «Тут були й конкретні випадки правової та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, кас і спілок…» Як бачимо, ідеали Рафаловича від народницьких еволюціонують до соціалістичних (це дещо нагадує погляди самого І. Франка). Отже, він є тією чи іншою мірою рупором ідей самого автора.

Майбутнє західноукраїнських селян — основна мета Рафаловича. Для цього він робить усе, на жаль, відмовившись від особистого щастя. А покохав він Регіну Твардовську — незвичайну дівчину, яка має високі мрії та сподівання. Однак вона не відразу відчула та усвідомила, що кохає Євгенія. Тому й стає на жорстокий життєвий шлях, який призводить до трагічного фіналу. Вона йде заміж за нелюба з наказу своєї «цьоці» і стає нещасною на все життя. Маючи єдиний шанс на романтичну втечу з Євгенієм, Регіна знову вагається, бо: «Я шлюбна жінка». І тільки пізніше усвідомлює свій стан, бо її чоловік — Валеріан Єтальськпй — дуже жорстока людина. У нього єдина філософія: «З жінками треба круто держатися… Треба проявляти характер, треба брати їх під ноги, а то вони візьмуть вас». Так і сталося, до крові побивши Регіну, яка втративши надії, в стані афекту вбиває чоловіка. Він для неї «…брехня, і бридота, і погань!»

Регіна нарешті вільна від деспота-Єтальського, але чи потрібна вона Рафало- вичу? На жаль, Євгеній вже «перехворів» нею і не розуміє її стану. А тому сталося фатальне!

Доля Регіни — це жахлива доля жінки в безправному галицькому суспільстві, це — поклик душі, що не знайшла відгуку у колись рідному серці і була приречена на загибель. Я вважаю, Рафалович виявився егоїстом, бездушним політиканом, який став «рабом» обставин, що виявилися сильніші за його «слабку» душу. Він міркує з приводу Регіни і доходить висновку: «Що вона йому? Примха, слабкість волі, сентиментальний порив… Єтрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються… Так буде й наше». Прикро, що інтелігентна людина не помітила глибоку драму нещасної жінки.

Ціною життя людини Рафалович продовжує свою суспільну роботу з селянами, збирає віче. «Віче — то не школа. А коли вже справді комусь на нім треба вчитися, то не тій зібраній масі, але нам, інтелігентам…» Маси вже пробуджуються, вони є основною рушійною силою в боротьбі. Ось чому молодий адвокат відзначав: «Розділ між судівництвом і адміністрацією — перша основа справді незалежного суддійства — у нас існує тільки на папері…»

На жаль, ця проблема є актуальною і в наш час. Ось чому твір І. Франка відкриває очі на прості істини: одні захопили незчисленні багатства, а інші не мають нічого.