Українська література - шкільні твори - 2026

«Гімн» («Замість пролога»)

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Поетична творчість І. Франка є найвищим досягненням українського поетичного слова другої половини XIX ст. і вагомим внеском у світову літературу. М. Рильський у статті «Франко-поет» писав: «Він не міг зупинитися на одній основній темі, він завжди був у пориванні, у невтомних шуканнях. Він не міг задовольнитися однією манерою, одним стилем, одним характером викладу. Різноманітність тем, сюжетів, мотивів, настроїв у творчості Франка справді дивовижна. Ми бачимо у нього і пристрасні, глибоко напружені, до краю щирі вірші на громадянські мотиви, і неперевершені простотою побутові зарисовки, і гострі, глибоко оригінальні сатири, і м’які теплі ідилії…»

Поезія «Гімн» — один із кращих зразків патріотичної лірики в українській літературі, один із найсильніших за звучанням та могутністю думки твір.

Жанр твору: гімн (ліричний вірш).

Вид лірики: громадянська.

Провідний мотив твору: боротьба народу за світле майбутнє, віра в перемогу народних мас. Поет акцентує увагу не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі», що протистоять «пітьмі».

Композиція твору. Вірш «Гімн» поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна». Уже на початку вірша «Гімн» автор говорить про вічного революціонера. Це дух людини, який рветься до бою за майбуття, щастя й волю.

Образи твору. Головний образ твору — дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета.

Мовні засоби твору. Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, Фран- ко використовує анафору «ні»:

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело.

Персоніфікація образу духа відбувається через дієслова-присудки: рве, живе, йде, спішить, простується, міцніє.

Щоб привернути увагу читача до явища й самим запитанням висловити ствердну думку, у вірші поет використав риторичні питання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?»

З метою створення ритмізованого звукового малюнку поет використовує алітерацію — повторення звуку [р].

Поет використовує метафори: «дух, що тіло рве до бою», «вчора розповився», «голос духа чуть», «розвалилась зла руїна», «покотилася лавина» тощо.

Задля підвищення емоційної значущості явища поет використовує градацію: «він не вмер, він ще живе»; порівняння: «словом сильним, мов трубою», «щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день»; протиставлення: «не ридать, а добувати».

Версифікація твору. Віршовий розмір: чотиристопний хорей з полегшеною стопою (пірихієм). Пірихій сприяє формуванню маршового ритму, що відповідає змісту вірша.

Він не вмер, він ще живе! Хоч від тисяч літ родився, Та аж вчора розповився І о власній силі йде.

У вірші «Гімн» відбилися визвольні настрої всього поневоленого українського народу. Поет у ритмічних із закличними інтонаціями рядках наголошує на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі», які знищать пітьму, що огорнула суспільство. Вірш Івана Франка став в один ряд із віршем Тараса Шевченка «Заповіт» і сприймався як один з неофіційних гімнів бездержавного народу.