Українська література - шкільні твори - 2026

Відображення героїчної боротьби слов’янського народу проти татаро-монгольських нападників (за повістю І. Франка «Захар Беркут»)

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Життя давніх слов’ян було героїчним і складним. Спустошливі набіги ворожих кочівників, татаро-монгольських нападників. Тільки сміливий опір, спільні зусилля народу, сили рідної природи допомагали русичам захищати рідну Вітчизну. Цій героїчній темі відповідає зміст повісті Івана Франка «Захар Беркут».

У творі представлено яскраві образи захисників Батьківщини — волелюбні тухольці, очолювані мудрим Захаром Беркутом. Давня родова громада сильна своїм порядком, заснованана рівності, праці, згуртованості.

Не визнають тухольці боярської влади, для них єдина влада — природа. І саме вона допомагає їм побороти головного ворога — та- таро-монголів. І тут без жертв не обходиться. Син Захара Беркута, Максим, потрапив у ворожий полон, але батько не погоджується ціною життя сина відкрити монголам шлях до Русі. Суспільні інтереси для нього важливіші за особисті.

Навіть жінки беруть участь у боротьбі: мужня Мирослава пропонує зробити бойові машини для метання каміння у ворогів. Рідне селище тухольців стало пасткою для завойовників: котловину заповнюють русичі водою, а ворогів розбивають вщент.

Великий народ, зрощений на ґрунті патріотизму, відданості загальній справі, волелюбності, залишиться нескореним! Мрія про щасливу добу відродження України здійснилась! Хай же мир і злагода панують сучасним світом!

Варіант 2

Історичною основою повісті І. Франка «Захар Беркут» стали події часів, коли земля наша зазнала чи не найстрашнішого лиха. В центрі уваги письменника сумнозвісне тринадцяте столітті. У цей час Ба- тий вогнем і мечем плюндрував Карпатську Русь. Історичний факт нападу монголо-татар і мужнього захисту батьківщини русичами зацікавив І. Франка, оскільки давав можливість виконати важливе й актуальне завдання — довести сучасникам необхідність боротьби за волю й честь України.

Активний громадський діяч, І.Франконемігспокійноспостеріга- ти> як його народ гине під владою сильних сусідів, як зникають найкращі традиції, що дійшли через століття від славних предків: «Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом. Тажкі удари підкопали його добробит, нужда зламалайогосвобідну, здорову вдачу, і нині тільки неясні, давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків».

Висуваючи вимогу дотримуватися у творі на історичну тематику історичної правди, при написанні твору письменник користується не тільки конкретними історичними фактами, а й різноманітними фольклорними джерелами. Особливо це відчутно в оповіді про життя та побут тухольців. Так, наприклад, описуючи головного героя Захара Беркута, автор зазначає, що той вклонявся давнім богам, причому віру цю приніс, як не дивно, із Скитського монастиря від старого монаха Акинтія.

Автор приділяє велике місце описові давніх традицій, сповідуваних, зокрема, Захаром Беркутом: «Се була давня тухольська кон- тина, де діди теперішнього покоління засилали свої молитви найвищому творцеві життя, Дажбогові-Сонцю, котрого образ означала на стелі викута золотовінчана півкуля». Галявина ця називалася «Ясною», оскільки раніше предки запалювали вічний вогонь перед невеличкими вівтарями Лади й Діда, приносили жертви. Але поступово народ забував про свою давню релігію, тільки подекуди зберігалася давня релігія, яка дозволяла кожній громаді мати свого окремого бога. У тухольців таким богом був Сторож.

Колись там, де знаходиться Тухля, було закляте озеро, в якому не було нічого живого, оскільки ним опікувалась богиня смерті Мо- рана. Одного разу цар велетнів посварився з Мораною і вдарив своїм чародійським молотом скалу. Стіна розвалилася, і вся вода з заклятого озера вилилась. Долина ожила, стала плодючою, але Морана, закляла царя велетнів у камені. За легендою колись у майбутньому Морана повинна була знову продемонструвати свою силу, але Сторож мав упасти і роздавить її собою. Ми бачимо, як майстерно використовує письменник фольклорну легенду для розгортання сюжету повісті: почувши легенду про Сторожа, читач підсвідомо готовий для сприймання подальших подій.

Власне кажучи, І. Франко дотримується лише одного історичного факту — факту нападу монголо-татар. Письменник точно називає імена ватажків монголо-татарського війська, накреслює маршрути їх походів, згадує про боротьбу на ріцчі Калці. Проте інші персонажі повісті, як-от: Захар Беркут, його син Максим, Тугар Вовк і його дочка Мирослава — були створені уявою автора. З іншого боку, поведінка, вчинки й слова цих героїв дають нам конкретне уявлення про громадське життя Карпатської Русі тринадцятого століття. Ми спостерігаємо протистояння двох суспільних сил — народних громад і князівських найманців. Якщо в громаді зберігаються давні уявлення про справедливість, взаємопідтримку, то помічники князя кожен свій вчинок вимірюють лише одним показником — власного вигодою. У повісті ці дві сили представлені, з одного боку, Захаром Беркутом, Максимом та Мирославою, а з іншого — Тугаром Вовком. Розбіжність їх поглядів виявляється у вчинках та ставленні до своїх обов’язків. Так, в одній з перших розмов Тугар Вовк випитує в Максима, чи велику владу має його батько над громадою. На це Максим відповідає: «Ні, власти у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто, боярине. Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді».

Як доводить фінал повісті, протистояння закінчується перемогою громади. Тугар Вовк, так само, як колись доводив своє вірне служіння князю Данилі Галицькому, тепер плазує перед іноземними загарбниками. Його не зупиняють навіть благання рідної дочки, натомість Захар Беркут жертвує своїм сином заради інтересів громади та визволення рідної землі. Як далекоглядний і мудрий політик Захар Беркут розуміє, що поразка його громади призведе до загибелі всієї землі.

Отже, провідним мотивом повісті є думка про те, що перед спільною загрозою народ повинен об’єднатися. Пошуки власної вигоди призведуть до трагедії й поразки. В цьому І. Франко перегукується з автором всесвітньо відомого «Слова о полку Ігоревім». Звісно, що зображуючи давні часи, письменник, в першу чергу, звертався до своїх сучасників із полум’яним закликом об’єднати свої зусилля проти спільного ворога і сподівався, що відновлення порядків, які панували в давніх громадах, стане вирішальним на шляху до відродження усієї нації: «Давнє громадство давно забуте і, здавалось би, похоронене. Та ні! Чи не нашим дітям судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження..., а бодай у досвітках тої щасливої доби?»