Українська література - шкільні твори - 2026

Змалювання героїчної боротьби русичів проти монголо-татарських нападників у повісті І. Франка «Захар Беркут»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Повість Івана Франка «Захар Беркут» належить до жанру історичних творів. У ній автор змальовує події XIII століття — героїчну боротьбу мешканців карпатських сіл із монголо-татарською навалою.

Ми знайомимося з волелюбними тухольцями, які, хоч і є дуже миролюбними, здатні піднятися на захист рідного краю й не пожаліти власного життя заради щастя інших людей. Дивлячись на те, як монгольські загони, «вдершись на Руську землю, підступили вже до Карпат, знищуючи все на своєму шляху», вони вирішують боротися.

Очолює захисників Захар Беркут — старійшина громади. Він ясно розуміє, що від нападу ворога постраждають інші села, і доводить тухольцям, що їхньою метою має бути повний розгром ворога: «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!»

На допомогу мешканцям долини приходять верховинські та загірські громади. Об’єднавши зусилля, вони виявляють надзвичайну мужність, кмітливість, хитрість, винахідливість. їм удається заперти татар у «кам’яній клітці» — Тухольській долині, попередньо винісши із села все своє добро й вивівши худобу. Такий несподіваний хід дав селянам можливість малими силами боронити зайняті позиції від атак завойовників.

Тухольці показують себе талановитими стратегами. Використовуючи слушні моменти, вони сиплють каміння на голови татарам, стріляють із луків, б’ються з ратищами в руках. Завдяки рішучості и об’єднанню зусиль їм вдається за ніч не лише побудувати метальні машини — «метавки», але й загатити річку, непомітно пробравшись туди, «де тухольський потік тисниною випливає із ДОЛИНИ». Це й зумовлює перемогу тухольців: вода швидко прибуває, затоплюючи долину, і розгублене військо Бурунди-бегадира майже повністю гине в цій повені. Знищення ж решти неприятельського загону вже не викликає жодних труднощів: хлопці добивають монголів рогатинами.

Отак завдяки героїзму, взаємодії, самовідданості та любові до ого краю тухольці виходять переможцями в цій нерівній бо для Максима над усе воля, це видно з виразу його очей. «Життя в неволі нічого не варте»,— каже він Тугарові Вовку. Максим тяжко переживає через те, що з ним трапилося. Закований у тяжкі ланцюги, які «тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки», «висасують» усю силу з його тіла, всі думки з його мізку, він тамує в собі великий біль, спостерігаючи, як горить його рідна Тухля. «Він рад би був разом згинути, полетіти в повітрі золотою іскрою», а коли й покрівля рідної хати повалилася, Максим «безсильний, мов підкошений, упав на землю й зомлів». Так відчувати може лише людина, яка палко любить рідну землю і життя.