Українська література - шкільні твори - 2026
Щире почуття Мирослави і Максима з повісті І. Франка «Захар беркут»
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Сюжет повість І. Франка «Захар Беркут» розгортається двома лініями. Головна сюжетна лінія — це боротьба тухольського народу проти монгольських загарбників. Але не менш важливою є інша лінія — історія романтичного кохання Мирослави і Максима. На мій погляд, кохання представників двох ворогуючих суспільних сил символічне і підпорядковане основному авторському завданню — довести, що сила народу не в роз’єднанні, не в пошуках власної вигоди, а, насамперед, в єднанні, досягненні спільної мети.
Знайомство героїв відбувається в незвичних умовах. Новий тухольський боярин Тугар Вовк відправляється на великі лови, щоб відсвяткувати початок свого нового життя: нещодавно князь Данило подарував його в Тухольщині величезні половини. Лови на дикого звіра — це не забавка, а тяжка боротьба, іноді боротьба кривава. Тому дивним видається те, що боярин бере з собою на лови доньку Мирославу. Дівчина була красива, мала добре серце, але, за словами письменника, багато її ровесниць могли бути з нею нарівні. Проте була істотна відмінність між Мирославою та її ровесницями, і полягала вона «в природній свободі поводження, в незвичайній силі мускулів, у сміливості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами». Виростала Мирослава на свободі, виховувана старою мужичкою. Батько, щоб розважити її палку натуру, навчив доньку володіти лицарською зброєю та сміло зустрічати будь-яку небезпеку. Попри все це Мирослава залишалася жінкою — доброю, ніжною, «з живим чуттям і скромним, стидливим лицем».
За вдачею Максим схожий на Мирославу. Сміливий, відвертий, ніжний, Максим умів зробити порядок і лад всюди, де з’являвся: «однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних». Навіть бояри прислухалися до слів «смерда», виконували його розумні розпорядження.
Максим відразу закохався у Мирославу. Він з подивом спостерігав, як ця незвичайна жінка нарівні з найсильнішими чоловіками долає усі труднощі дороги, що випадають на долю ловців. Він хотів оберігати її, але зустрічав серйозний супротив: «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором?»
Проте Мирослава не все могла передбачити. Впевнена в своїх силах, вона ступила на стару порохняву смереку. На жаль, смерека зламалася, і дівчина опинилася в ломах і звалищах. Мирослава не злякалась і тоді, коли опинилась за п’ять кроків від лютої ведмедиці. До останнього вона чинила опір, але тварина була сильніша за тендітну жінку.
Можливо, перша іскорка справжнього почуття з’являється в ту мить, коли Мирослава бачить радісне обличчя Максима, що, здавалося, палало живим вогнем. Проте героїчний вчинок тухольця не був по-справжньому оцінений батьком Мирослави. Дли Тугара Вовка Максим залишається зарозумілим «смердом», який поводить себе надто вільно. Отже, перша і головна перепона на шляху молодих до щастя — це зла воля Тугара Вовка, який звик оцінювати людей не за їхніми вчинками, а за місцем у соціальній ієрархії.
Але молоді готові боротися за своє кохання, за право визначати своє життя, за право бути разом. Мирослава приймає коханого в усіх його проявах — і як чоловіка, батька майбутніх дітей, і як громадського діяча, для якого першорядними є інтереси громади. Тому вона кидає батькові: «Ні, таточку, я здорова і скажу тобі ще раз, і кленусь перед онтим ясним сонцем, що сей молодець мусить бути моїм!» Мирослава до кінця дотримується своєї полум’яної клятви, навіть втративши надію, що Максим ще живий.
Вона приходить до нього у табір монголів, пропонуючи скористатися своїм одягом і каблучкою хана. Вона відмовляється від батька, який своїми помислами й вчинками завдавав лиха не лише тухольцям, а й всьому руському народові. Мирослава збагнула, де правда, а де кривда, що є добро, а що зло. Вона не пішла манівцями зради, а ступила на праведний шлях святої боротьби з ворогом. Важко не погодитися, що на всі ці вчинки здатна лише сильна духом людина.
Кохання допомагає витримати випробовування і Максиму. Закований у важкі ланцюги, передчуваючи неминучу загибель, він оживає, коли бачить перед собою кохану Мирославу. Він розуміє, що, незважаючи на пута, залишається вільною людиною, адже здатен ще допомогти своєму народові.
Хтось із великих сказав, що цим світом править краса і любов. Приклад Максима й Мирослави підтверджує ці слова. Краса — це не приваблива зовнішність, а, в першу чергу, краса взаємин і почуттів. Кохання Мирослави й Максима збереглося і розцвіло попри всі несприятливі зовнішні обставини завдяки тому, що вони були наділені по-справжньому прекрасними душами.