Українська література - шкільні твори - 2026

Проблеми честі і зради в повісті І. Франка «Захар Беркут»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

І Максим, Мирослава, Захар Беркут, тухольська громада — носії позитивних рис у творі. (Це волелюбні члени давньої родової громади, сильної своїм порядком, заснованим на рівності, честі, праці, згуртованості. Вони справедливі і мужні, сміливі й рішучі.)

II. Проблема морального вибору. (Така проблема постає перед керманичем громади Захаром Беркутом. У складному та важкому для себе питанні, питанні про життя власного сина і небезпеку, що йому загрожує, Захар Беркут не схибив і не порушив свій внутрішній закон — закон честі й справедливості.)

III Позиція громади. (Захар Беркут настільки завоював авторитет серед тухоль- ців, що вони безмежно йому довіряють. Громада зображена як справжні патріоти, які сміливо та мужньо захищають свою батьківщину від завойовників. Сила народу — в єдності.)

IV. Представник ворожого табору Тугар Вовк. (На відміну від татарського ватажка Бурунди-бегадира, що вдерся на нашу батьківщину, щоб «нахапати» добро, боярином Тугаром Вовком керує інша рушійна сила — помста. У нього відсутні патріотичні почуття. Він зрадник, що ставить свої власні інтереси вище від громадських.)

V. Висновок. (Незважаючи на велику кількість монголів, сила духу, витримка, віра у перемогу допомогли тухольцям знищити вороже військо, адже завжди у відкритому двобої чесність і сміливість переможуть зраду та жорстокість.)

Варіант 1

Зрада не раз завдавала горя і страждання нашим пращурам. Іван Франко все своє життя боровся проти зрадників українського народу. Створення образу зрадника в повісті "Захар Беркут" і зображення розправи народу над ним робило твір більш наближеним до сучасності, будило думку про визволення від іноземного поневолення. Письменник відтворив гострі конфлікти між феодалом Тугаром Вовком і тухольською громадою, показав могутність народу в боротьбі зі своїми гнобителями.

У творі образ Тугара Вовка наділений яскраво вираженими індивідуальними рисами характеру.

Запідозривши боярина в невірності, князь Данило звелів йому поселитися в Тухольщині. Сам Тугар Вовк громаду всіляко утискав, намагався поневолити її. Громада, захищаючи свої інтереси, викликала самоправного феодала на громадський суд.

Щоб замести сліди своєї зради в боях на річці Калці 1224 року, коли він видав ворогам плани битви руських князів, боярин вбиває єдиного свідка цієї зради Митьку Вояка. Громада без вагань виносить вирок Тугарові, вчинок якого переконливо довів, що він зрадник.

У дні найтяжчих випробувань для народу Карпатської Русі Тугар Вовк вдруге стає зрадником. Разом із монгольськими ватажками складає він плани наступу, видає шляхи і місця оборони. Це він радить монголам спалити хати тухольської громади.

Зовсім по-іншому зображено Мирославу й молодого Беркута - Максима. На основі цих образів автор провів ідею єдності та палкого служіння народу. Обоє вони сміливі, мають сильний характер, патріоти, які служать своїм землякам і воюють проти зрадників.

Максим виявив себе безстрашним лицарем і вольовим начальником. На хвилювання Тугара Вовка, що забив ведмедя, Максим із прямотою сказав, що коли б звір тримався купи, то й зграя вовків йому була б нестрашна. Як і батько, хлопець бачить незламну силу в єдності людей.

Великий гнів і ненависть до зрадника виявив Максим під час збройного зіткнення тухольців із монголами, очоленими Тугаром. Героїчно бився Максим із ворогами. Його захоплюють у полон. Молодий Беркут обзиває Тугара зрадником, рабом Чінгісхана. Для юнака неволя гірше від смерті. Тугар Вовк радить напівмертвому хлопцеві перейти на службу до монголів, лише тоді він буде жити. Палкий патріот відповідає, що краще вмерти, ніж рятувати життя зрадою. Для нього рідний край, народ дорожчі за власне життя.

Мирослава - дочка боярина, яка перейшла на бік народу. З дитинства залишилась сиротою, виросла красивою та доброю дівчиною; була сміливою та запальною. Вона зуміла постояти за себе, захистити своє щастя, коли батько заборонив шлюб із Максимом. Вона бачить батькову несправедливість.

Мирослава благає батька не йти до ворога, не губити себе та її. Дівчина швидше може уявити себе мертвою, ніж зрадницею свого краю. Вона тікає з ворожого табору, переходить на бік тухольців, повідомляє про напад ворогів, навчає тухольців, як зробити катапульту.

Іван Франко вдало передав почуття молодих людей, палких патріотів своєї батьківщини. Рід Беркутів присвятив своє життя єдності й процвітанню народу.

Варіант 2

Земле рідна! Скільки разів тобі доводилося стояти насмерть, захищаючи свою волю! Та найбільше твоє багатство — це люди, працьовиті, горді, співучі! Не могли вони жити в неволі, вважали, що краще смерть стоячи, ніж життя на колінах!

Горить каганець у маленькій убогій хатинці, тут протягом шести тижнів Іван Франко вечорами писав знамениту повість «Захар Беркут», звертаючись до сивої давнини 1241 року. У ній він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, в якому існує рівноправність, витримає будь- які випробування.

Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Понад усе вони люблять свій край, свою землю і цінують свободу. У відтворенні історичного минулого письменнику допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Із огидою описує Іван Франко загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, та зрадників українського народу. Хто ж він, кого засудив автор у своїй повісті? Це Тугар Вовк — багатий феодал, який усіляко утискав тухольську громаду і намагався поневолити її. Громада, захищаючи свої інтереси, викликала самоправного феодала на громадський суд. Сцена суду — одна з центральних у повісті. Перед читачем постає приклад справжньої демократії. Тухольці осудили Тугара Вовка за те, що він привласнив громадські ліси й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватися за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, «плює на хлопський суд». І не дивно, що він стає зрадником, коли приходять монголи, до речі, — вдруге! Разом із ворожими ватажками він складає плани наступу, видає шляхи і місця оборони тухольців, радить ворогам спалити їхні хати.

Навіть донька Тугара Вовка Мирослава відреклася від батька. Бо для неї головне — не зрадити себе, діяти так, як підказують сумління й серце, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів».

Сміливий Максим Беркут обзиває Тугара зрадником і рабом Чінгісхана, бо для юнака неволя гірше від смерті.

Хоча описані події й відбувалися багато років тому, мені здається, що устрій тухольської громади може бути гарним прикладом і для сучасного покоління, адже дуже часто в нашому суспільстві панує розбрат, зрада і байдужість до потреб інших.