Українська література - шкільні твори - 2026

Краса почуттів Мирослави і Максима у повісті І. Франка «Захар Беркут»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Варіант 1

Кажуть, що в людині все повинно бути красивим, — тіло і душа. Саме такими є герої повісті І. Франка «Захар Беркут», і почутт, що існують між ними, теж є красивими та глибокими.

Мирослава і Максим зустрілись на полюванні і одразу відчули яийсь незрозумілий потяг один до одного. Мирослава покохала Максима не за його маєтки чи статус, а за лицарську вдачу і щирість. А Максима здивувала ця юна дівчина, якій «не жаль би бути мужем», як говорили про неї тухольці. їх коханн не могла спинити і та прірва, що вже в ті часи існувала між представниками різних соціальних класів, бо Мирослава була донькою борина, дл кого Максим, хоч який би він не був сміливий та гордий, був усього тільки «смерд».

Та щиро люблчі серця така дрібниця, як нерівність, не могла роз’єднати, і Мирослава готова не тільки відмовитися від свого багатства і статусу, а й покинути коханого батька заради Максима. Вона заприсглася, що Максим стане її чоловіком, бо вона судить людей не за майном, а за їх душею. «Він такий рицар, як і інші рицарі, — говорить вона батькові про Максима, — ні, він сміліший і чесніший від усіх тих борчуків, яких бачила досі».

Коханн Мирослави настільки велике, що вона не увлє свого життя без Максима, і тому хоче залишитися у монгольському таборі замість нього, хоч це є для неї вірна смерть. Та усе ж кохання не засліплює юнаків, вони знають, що їх життя належить іншим. Тому із сльозами на очах Мирослава давала накази кидати каміння у татарів, бо будь-хто з них міг вбити коханого, інакше вчинити дівчина не могла, бо мова йшла про інтереси цілої громади.

Отже, Мирослава і Максим, незважаючи на приналежність до різних соціальних прошарків, є рівними у своєму лицарстві, мужності й щирості. Сила їх коханн перемогла усі перешкоди на шлху до щастя, бо саме воно надавало наснаги і мужності Максимові у таборі татаро-монголів, та, з іншого боку, кохання не затьмарило їм увесь світ, і заради спільного добробуту вони здатні пожертвувати своїм щастям.

Варіант 2

У повісті «Захар Беркут» Іван Франко постає перед нами не лише як знавець історії свого народу, але й як тонкий лірик-романтик.

На фоні героїчної боротьби волелюбних жителів Карпат з монголо-татарськими завойовниками розгортається історія коханн Максима й Мирослави. За своїм походженням вони різні люди та, крім того, перебувають у ворогуючих таборах. Максим — син старійшини тухольців Захара Беркута, він живе інтересами своєї трудової громади, вільної та незалежної. Мирослава ж — донька боярина Тугара Вовка, який «прагне заволодіти багатствами краю, поневолити його людей».

Але ніжні почуття перемагають соціальну нерівність і протилежність інтересів. Мирослава всім серцем проймається «глибокою повагою до тухольців» та їхніх порядків і переходить на бік селн. Вона й у скрутні часи залишається вірною своєму коханню. Коли Максим потраплє в полон до монголів, дівчина знаходить можливість пробратися у ворожий табір, щоб підтримати його: «задля того йшла сюди... через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!»

Пова Мирослави пробуджує в Максима волю до життя. Високо цінує він її добре серце, сміливість, патріотизм, кмітливість, вірність, обожнює її: «Ні, ти, певно, дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі».

Саме Мирослава здогадується, як можна знищити велику кількість монглів, і розповідає тухольцм про «метавки» та їхню користь.

Багато скрутних хвилин пережили Максим з Мирославою, безліч разів втрачали вони надію знов побачити один одного, але їхнє кохання допомогло їм із честю витримати всі випробуванн й нарешті з’єднати свої руки та серця.

Вважаю, що Максим і Мирослава — одні з найліричніших образів в українській літературі.