Українська література - шкільні твори - 2024
Трагічне кохання поета І. Франка (за мотивами збірки Зів’яле листя)
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Варіант 1
Серед багатющого літературного здобутку І. Франка збірці "Зів’яле листя" , що з’явилася друком 1896 року, належить особливе місце, адже у всій світовій літературі, мабуть, важко знайти більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негараздами і трагічним коханням. "Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, — писав:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Вчитуючись у рядки цього щемливого діалогу, ми уявляємо молоду гарну дівчину, віддану за нелюба, який позбавив її радощів життя. "Червоні ягідки схиляє додолу" калина, а нам здається, що то гіркі сльози котяться по дівочому личку. Не має сили калинонька "вгору пнутися", до сонця, до світла, бо той дуб її "отінив, як хмара". Франко надав поезії алегоричного характеру: розмова між калиною і дубом відбиває різницю у темпераментах людей, яка є суттєвою перешкодою для гармонійних стосунків між ними, звідси й сум, і "невтишима туга".
Як народна пісня вже давно сприймається вірш "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", покладений на музику композитора Кос-Анатольського. Образ дівчини — ясної зорі виростає у Франковій поезії до символу гордої чарівниці, чиї очі "запалюють серце пожаром", чиї уста —
" тиха молитва ", а слово " гостре, як бритва ". Але така вже любов: ліричний герой, задивившись на ті очі, що "темніші ночі", не хоче вже й сонця, ладен згубити душу, зранити її на "колючому терні" дівочого серденька, а вона не відповідає взаємністю. Вічна пісня кохання, вічна мелодія страждань! Звідси й поєднання контрастних оцінок: "Ой ти, дівчино, ясна зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!" "І чом твій усміх — для мене скрута, серце бентежить, як буря люта? " — схвильовано вигукує герой, добровільно спалюючи себе на гарячому вогнищі пристрасті.
Поезія "Чого являєшся мені у сні?" — монолог ліричного героя, в якому він із сумом запитує свою долю, чого ввижається йому вві сні образ коханої дівчини й тривожить зранене любов’ю серце; Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним:
В житті мене ти знать не знаєш.,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш..
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами…
Дуже переконливо І. Франко передав глибину страждань ліричного героя за допомогою численних запитань, виразних епітетів та влучних порівнянь, що мають здебільшого подвійне - психологічне навантаження, передаючи і чарівність образу коханої, і стриманість її ставлення до ліричного героя:
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Однак бажання забути образ милої було хвилинним. За мить виразно лунає заклик-прохання: "О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні", сповнений ніжності до коханої. Хай хоч уві сні закохане серце ліричного героя зазнає "дива золотого", "щастя молодого", "бажаного, страшного того гріха!"
Поезія "Тричі мені являлася любов" є певною мірою автобіографічною. Перша любов, "несміла, як лілея біла, з зітхання мрій уткана" — вказівка на попівну Ольгу Рошкевич, у яку Франко закохався ще в гімназії. Ця любов тривала впродовж десяти років. Друга, "горда княгиня", "таємна і недоступна, мов святиня", відмовила героєві у взаємності, бо відчувала свою смертельну недугу. То була Йосифа Дзвонковська, з якою Франко хотів одружитися. Дівчина, відчуваючи початок сухот, відмовила йому, а за рік померла. Третя любов — любов до Целіни Зигмунтовської — за зізнанням самого поета, "перемучила" його "дальших десять літ". Як згадував М. Вороний, Франко любив її платонічною любов’ю, як Данте опоетизовану Беатріче. Саме про Целіну йдеться у "Зів’ялому листі", у повісті "Маніпуляторка". Тож поезія "Тричі мені являлася любов" відверто розповідає про всі перипетії інтимного життя автора. Усі вірші збірки "Зів’яле листя" вражають великою внутрішньою силою, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій ліричного героя. Найвлучнішу характеристику провідного мотиву, який об’єднує всі твори книжки, дав П. Колесник. Це "кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, … а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров’я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан хибного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства".
Лірична збірка "Зів’яле листя" — це справжня трагедія закоханого серця.
Варіант 2
До недавнього часу І. Франко був відомий у першу чергу як письменник і громадський діяч. Уважалося, що ніжні почуття були не властиві цій людині із залізною силою волі. Робота, робота й тільки робота. Твори І. Франка видавалися сотні разів в Україні і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні видання. Та спадщина генія українського народу навряд чи поміститься у ста томах. Проте великий Каменяр був людиною з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого, всеперемагаючого.
"Зів’яле листя" — таку назву має збірка інтимної поезії, у якій "три жмутки" символізують три періоди єдиного трагічного кохання поета до Ольги Рошкевич. Це не просто збірка поезій, а справжня лірична драма, пройнята тугою за щастям, за нещасливим коханням:
Як почуєш вночі край свого вікна,
Що хтось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!
Це не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
А розлука моя, невтишима тоска,
Це любов моя плаче так гірко…
Ольга походила з родини священика Михайла Рошкевича. Була досить освіченою дівчиною, знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив Ольгу, коли їй було двадцять років. Побачив і закохався. Об’єднували закоханих не тільки почуття, але й спільні інтереси. Франко радив Ользі та її сестрі Михайлині братися до літературної діяльності. Друкуючи свої етнографічні нариси, вона підписувалась псевдонімом "Надежда". У листі до А. Кримського поет писав: "Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського священика Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 pp. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… а був для мене важкий удар". Франко тоді навчався на філософському факультеті Львівського університету. Та його навчання було перерване першим арештом, що врешті-решт призвело до розриву з коханою:
/ ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш. одблиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої…
І ти лукавила зо мною!
Чи можна вважати те, що Ольга вийшла заміж-за Володимира Озаркевича, зрадою коханому? Згадаємо ті часи. При укладанні ні любу враховувалися не бажання молодих, а тонкий розрахунок батьків. Ольга виконувала волю своїх батьків. Хоч у неї був дуже сильний характер, але, мабуть, піти проти батьків вона не могла: традиції, вплив виховання в родині священика:
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила;
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю —
Дороги наші віддалила.
Навіть після одруження Франко і Рошкевич продовжують спілкуватися за допомогою листування. В одному з листів Франко пише: "Кохана Олю! Не можу не писати тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю в усьому… При щирій любові наше щастя повинне рости, не зменшуватися! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам, — жити хороше, любити хороше!" Поступово кожного з них захоплює вир життя. Листи стають дедалі рідшими. Отже, одним з ярусів, що створюють універсальний світ у збірці, є біографічна історія самого Франка. Перший "жмуток" віршів перейнятий весняними тонами "молодої любові" з її життєдайною силою. У такі моменти вплив любові, навіть нерозділеної, дає відчуття "правдивої любові", відкривається, як "найкращий спів", ще не виспіваний, безсловесний, але розбуджений. Другий "жмуток" — це поезія літа, поезія споглядання "мого серця драми".
Спомин, у якому розриваються душа і тіло, ідеал і реальність. Лірична драма у другому "жмутку" звучить чи не найтрагічніше. Цей розділ можна назвати поверненням з небес на землю. Третій "жмуток" — поезія зимового подиху, старості. Руйнується сама світобудова, в центрі якої стояв ідеал, а уявна смерть об’єкта бажання ("вона умерла! Ні, се я умер…") стає проекцією власної долі. Адже його власна смерть відчутна на рівні підсвідомості. Останній "жмуток" сповнений уже не людського, а всесвітнього метафізичного розчарування. Мефістофеліфська і фаустівська сила внутрішнього роздвоєння проривається "останнім співом", страшним прокльоном усьому життю, красі, любові, творчості.-У кожній своїй новій коханій Франко шукав своє втрачене кохання. Він навіть сам собі не зміг дати відповідь на питання, чи любов є добром, чи злом. Він любив і був людиною. Колись давно його кохання народилось у горах Волині, промайнуло тінню Юзефи Дзвонковської, щоб весь біль, муки, радість горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської: "Тричі мені являлася любов…".
Вже пізніше Франко познайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською. У їхній родині народиться четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро, Ганнуся. Чи був щасливий поет в особистому житті? Відповідь на це питання могла дати лише одна людина — сам поет. Але незаперечним є те, що божевілля юнацького кохання Франка вилилося в прекрасні й безсмертні рядки "Зів’ялого листя".