Українська література - шкільні твори - 2026

«Лиш боротись значить жить…» (за поезією Івана Франка)

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Будьте смілими! Будьте великими!

Уперед!! А назад - повік!

(Іван Багряний)

Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.

Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.

Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:

Я буду жити, бо я хочу жити!

Не щадячи ні трудів, ані поту…

(«Я буду жити…»)

Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

(«Земле, моя всеплодющая мати»)

Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного:

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни…

(«Не забудь»)

Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя… Не дай живому в домовину класться…» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись,-

писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:

Уперед, хто не хоче конати,

Статись трупом гнилим живучи!

(«Уперед»)

Згодом ствердження такої думки з’явиться у палких словах Василя Симоненка:

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум’ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світлі не чадіть!

(«Я хочу буть несамовитим»)

Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерті

Хрест важкий нести.

(«Semper idem»)

Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання:

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою…

(«Гімн»)

Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:

Щастя не ждімо,

Щастя не де, а в нас!

(» Кожевникові»)

Учись, щоб був ти сильним мужем,

Як засвітає день новий!

(«Гринь Турчин»)

Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).

Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

(«Мойсей»)

Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі…

Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:

«Лиш боротись значить жить…»