Українська література - шкільні твори - 2022

Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого «Хазяїн»

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

Варіант 1

Однією з найвідоміших п’єс Івана Карпенка-Карого є комедія «Хазяїн», яку автор написав під враженням від поїздки до друзів, які жили в економії відомого тоді багатія Терещенка, колишнього селянина. Письменник на власні очі побачив, яким магнатом став Терещенко, що мав репутацію бездушного хазяїна, жадібного й ненаситного. Він і йому подібні (а таких «хазяїв» в Україні було безліч) використовували найменшу нагоду для власного збагачення, їхні махінації будувалися на нещастях народу. Нещадна експлуатація селянства, використання у власних інтересах недороду, голоду, злиднів… Все це було відомо Івану Карпенку-Карому, і душа його боліла за рідний народ. Почуття справедливості змусило драматурга засісти за новий твір — п’єсу «Хазяїн».

Головним героєм комедії «Хазяїн» є прототип магната Терещенка — Терентій Гаврилович Пузир. Це людина, яка, перетворюючись у мільйонера-землевласника, стає моральною потворою, у гонитві за копійкою забуває про все.

Яким же способом багатіє Пузир? Насамперед економлячи на всьому, навіть на собі, власній сім’ї й друзях. Він не може дозволити придбати собі халата чи кожуха. Прислужник Пузиря Феноген так говорить про це: «Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, аж смердить! Он як люде багатіють: учіться!» Доходить до того, що Терентія Гавриловича не пускають у банк, бо швейцар приймає його за злидаря. Не поважає Пузир і законів гостинності, адже вважає: пригостити гостя є збитком для власного достатку. Він висловлює цю думку у властивій йому грубій манері: «Всякий чорт прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!» Особливо вражає сцена, де Пузир, відмовившись пожертвувати на пам’ятник Івану Котляревському, показує, що він здатен «зекономити» й на власному народі, його культурних надбаннях. Читач розуміє, що достаток хазяїна — його особиста справа, але духовний «достаток» народу — справа кожного, і засуджує скнарість головного героя п’єси.

Однак найбільш виразно моральне звиродніння Пузиря показане у ставленні до селян, робітників. Тут усі його дії підпорядковані єдиній меті — мати якомога більші прибутки. Хазяїн намагається «зробити дешевого робітника»: доводить до того, що простий люд згоден працювати майже задарма; вважає, що й п’ятнадцять копійок за день роботи — забагато. Пузир годує робітників хлібом «пополам з половою», «що тілько коники ліпить», в одному зі своїх сіл «робить бідність». Ми вже бачимо не просто скнару, а людину, яку жадоба до багатства штовхає на злочини, яка заради зайвої копійки, здатна укладати угоди із власною совістю, адже головний герой п’єси усвідомлює: така «економія» змушує людей страждати від голоду й холоду.

Прагнення Терентія Гавриловича будь-що збагатитися штовхає його на нові злочини. Пузир погоджується на незаконну махінацію — переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщика. Це остаточно переконує в тому, що для мільйонера серед життєвих пріоритетів на першому плані стоїть матеріальний достаток, бо саме йому він надає перевагу не тільки перед сім’єю, друзями, власним моральним зростанням, але й перед людськими законами. Можна зробити висновок, що Пузир не поважає ані народу, представником якого він є, ані держави, у якій живе.

Жадобу до збагачення виявляє і оточення головного героя п’єси. Так, «права рука хазяїна», Феноген, вдає із себе вірного слугу Пузиря, а насправді обкрадає його. Дбаючи лише про власний достаток, Феноген розмірковує так: «Земля, скот, вівці, хліб, комерція, барищі — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого?» Грабує хазяїна й інший прислужник — Ліхтаренко. Це людина, яка вважає, що «не ти візьмеш, у тебе візьмуть», чим відверто показує свою хитрість і цинізм.

Маючи на меті зобразити людей, що ні перед чим не зупиняються заради збагачення, І. Карпенко-Карий у своїй комедії «Хазяїн» вимальовує і наслідки прагнення до наживи. Повісився вірний слуга Пузиря Зозуля, жадібність стала причиною смертельної хвороби мільйонера… Цим видатний український драматург хотів показати, що життя, присвячене «стяжанню заради стяжання», є нещасливим.

Варіант 2

І. Карпенко-Карий справедливо вважається засновником української реалістичної драматургії. Саме в його п’єсах були порушені проблеми, які хвилювали суспільство після скасування кріпацтва. Розвиток капіталістичних відносин призвів до появи і зміцнення нового класу — сільської буржуазії. Його представники стали героями кількох творів драматурга. Перший етап того процесу відтворений у комедії "Сто тисяч", а своєрідним продовженням теми є п’єса "Хазяїн". Головний персонаж твору — мільйонер, сільський глитай, або куркуль. Він уже має все те, про що мріяв герой попередньої п’єси Калитка, але на досягнутому не зупиняється.

"Хазяїн" — комедія про ненаситну жадобу до збагачення. Саме ця "хвороба" Пузиря зробила його смішним і жалюгідним водночас. Все життя Пузиря підкорено одній меті, для здійснення якої не існує ні заборон, ні законів. "Аби бариш, то все можна", — не приховує сімейних принципів дружина Терентія Гавриловича. Комедія знайомить нас з цілим "набором" засобів збагачення Пузиря. Заради вигоди він іде на злочин — допомагає шахраю-"банкроту" переховати овець. З цієї події, до речі, розпочинається сюжет. Заради грошей Пузир експлуатує наймитів, сплачуючи їм копійки і майже не годуючи їх. Прагнення до наживи керує ним у стосунках з дочкою, яку він хоче видати заміж за багатого поміщика-нелюба.

Взагалі, на мою думку, бажання бути заможним не є недоліком людини. Хіба погано — мати все необхідне і не думати щодня про шматок хліба? Але ж справа у тому, для чого потрібне багатство, яка його мета і призначення. У Пузиря ніякої мети не було: "стяжания заради стяжания". Він не дбає про власне здоров’я, економлячи на лікареві. Йому шкода купити новий халат, новий кожух. Десятиріччями ходить у подертому одязі, харчується найпростішою їжею. Може, його хвилює духовне багатство? Навпаки, це безкультурна людина. Мільйонер Пузир не хоче пожертвувати гроші на пам’ятник Котляревському. "Степи Гоголя" його теж не бентежать — яка з них вигода!

Комедія закінчується тяжкою хворобою героя, якому залишилися лічені дні. Але навіть ця драматична обставина викликає не співчуття, а сміх. Це ж мільйонер погнався за гусьми, які посміли зробити йому "потерю"!

Висміюючи свого героя, Карпенко-Карий переконує нас у тому, що ненаситна жадоба до наживи руйнує людину, спотворює її. Пузир здебільшого викликає сміх, але ж це сміх засудження, заперечення. Подібні "хазяї" живуть на світі, не приносячи нікому радості. Від них, по суті, немає користі ні суспільству, ні близьким. Справді, хто користується багатством Пузиря? Ніхто, навіть і не він сам. Кого він підтримав у житті, кого пригрів біля себе? Навіть близька смерть Терентія Гавриловича не пошкодила п’єсі залишитися комедією! Багатство заради багатства не може бути добром — до такого висновку підводить нас І. Карпенко-Карий.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.