Українська література — шкільні твори - 2022

Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки»

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Світлим іменем Т. Шевченка осяяна наша Україна. Життя і творчість цього вірного сина українського народу є взірцем істинного служіння своїй Вітчизні, непримиренності до будь-якого гноблення. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність своєї батьківщини, честь і гідність свого народу. Палаючи ненавистю до тих, хто знущався над поневоленим народом України, молодий поет писав:

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, —

Слава не поляже,

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі...

Героїчне минуле України привертає Шевченкову увагу не само по собі, а як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників. Він зображає ті героїчні часи, коли наші славні предки-козаки та гайдамаки боролись за свою незалежність проти татар, турків, польської шляхти — проти всіх тих, хто хотів накинути на них ярмо рабства. У цій боротьбі автор бачив непереможне прагнення народу до волі, його нескореність.

Найповніше тема національно-визвольної боротьби українського народу проти чужоземних поневолювачів виражена в поемі «Гайдамаки».

Гайдамацькі повстання, Коліївщина своїм героїзмом завжди захоплювали Шевченка. Ще з дитячих літ запам’ятались йому розповіді діда Івана, учасника Коліївщини, про знущання конфедератів, про ватажків повстання Залізняка і Гонту. Тоді ж хлопець познайомився з народними піснями, оповіданнями, переказами про гайдамаччину.

«Про те, що діялось в Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей», — відзначав Шевченко у передмові до «Гайдамаків». Зрозуміло, що він звертався і до друкованих історичних джерел — польських, російських, та у творі відображає народний погляд на повстання. Слідом за народною творчістю поет всю відповідальність за криваві події 1768 року покладає на

польську шляхту, на конфедератів, що грабували міста і села України, знущались над її людьми. Коліївщина — це розправа з гнобителями за вчинені кривди, справедлива народна помста:

Замучені руки

Розв'язались — і кров за кров,

І муки за муки!

Визвольний рух охопив майже всю правобережну Україну. Це була довга і вперта боротьба. Автор поетизує народних месників, порівнює їх з орлами.

З великою симпатією малює Тарас Шевченко «отаманів кривавого діла» — Максима Залізняка та Івана Гонту. Організатором національно-визвольної боротьби в «Гайдамаках» виступає Максим Залізняк. Ідучи за народною традицією, поет зобразив Залізняка як народного героя, улюбленця громади в сіряках. «У нас один старший — батько Максим», — говорять повстанці. Залізняк оспіваний в народних піснях, де його порівнюють з сизим орлом:

Ой літає орел сизий,

А за ним орлята,

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята.

Визначальна риса характеру ватажка — люта ненависть до ворога. Боротьбу, на яку піднявся замучений люд, він розуміє як святе діло.

В бою це хоробрий, мудрий воєначальник, що вміє підбадьорити гайдамаків, підтримати їх дух. Він особисто стежить за тим, хто відзначається в бою, щоб записати цих людей в гайдамацький реєстр. І разом з тим це простий, добрий чоловік, що може поспівчувати людині в горі, як, наприклад, Яремі. Залізняк добре розуміє, що викрадення Оксани — тяжка втрата для хлопця, і жаліє його.

Узами кровного братства поєднаний Залізняк з другим ватажком повстання — Іваном Гонтою.

Образ Гонти розкривається лише в останньому розділі поеми — «Гонта в Умані». У попередніх розділах про нього лише згадується. Гонта не тільки месник, це воїн-патріот, що по-лицарськи виконує свою присягу. Ідучи за народною легендою, Шевченко ввів до поеми глибоко трагічний епізод, коли Гонта вбиває своїх дітей-католиків, котрі виховувались як шляхтичі в базиліанській школі. Історичні джерела такого факту не підтверджують. Шевченко цим епізодом підкреслює, наскільки глибокими і органічними були ненависть українського народу до польської шляхти, прагнення очистити свій рідний край від чужоземних загарбників. У покаранні синів показана несхибна вірність Гонти всенародній справі.

Іван Гонта — людина сильну, могутня духом, яка інтереси Батьківщини, свій обов’язок перед нею ставить вище своїх батьківських почуттів. Автор піддає Гонту найбільшим випробуванням, які тільки може витримати людина: він сам, власними руками, змушений вбити своїх дітей. Що може бути страшнішим для люблячого батька?! Та не здригнулась його рука, бо він «присягав, брав свячений різать католика»:

Поцілуйте мене, діти,

Бо не я вбиваю,

А присяга.

Т.Г.Шевченко показує, як важко переживає нещасний батько це вбивство. Скориставшись бенкетом гайдамаків, Гонта повертається на місце страти, щоб поховати своїх дітей. Сцена похорону е однією з найбільш хвилюючих у поемі. Стиха, мов важкі краплі, падають слова, повні розпачу:

Доле моя нещаслива!

Що ти наробила?

Нащо мені дітей дала?

Чом мене не вбила?

Нехай вони б поховали,

А то я ховаю.

Важко для батьків ховати своїх дітей, та в стократ важче, коли вони гинуть від батькових рук. Гонта кається перед синами, виправдовує свій вчинок відданістю Україні і повсталому народові:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивітеся: ви за неї

И я за нею гину!

Прикладом патріотів-героїв українського народу Максима Залізняка та Івана Гонти Шевченко закликає онуків славних гайдамаків до боротьби за своє національне визволення.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.