Українська література — шкільні твори - 2022

Роздуми про долю рідного народу в посланні І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» Тараса Шевченка

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Любов до Батьківщини, невідступна думка про її благо проймає всю діяльність Тараса Шевченка.

Кров’ю обливалося Шевченкове серце, коли він бачив Україну розтерзаною, пригнобленою не тільки чужинцями, але й своїми дітьми-перевертнями. Справжня любов вимоглива, тому поетове слово любові до України є водночас словом нетерпимості і гніву проти негідних її дітей. У 1845 році Тарас Шевченко пише один з найбільш полум’яних своїх творів — послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» Жанр послання дав змогу автору безпосередньо висловити свої погляди на актуальні питання тогочасного життя України. Запоруку воскресіння й розквіту рідної землі Кобзар вбачав не в поверненні до минулого, а в боротьбі за майбутнє. Звідси його болючі шукання і невідступні роздуми, як переродити націю, змінити її історичну долю.

В своєму творі Тарас Шевченко охоплює три періоди: минуле, сучасне і майбутнє, що разом становлять вічність. Найбільше уваги приділено сучасному. Послання спрямоване проти пануючих класів України на захист покріпаченого селянства. Невимовно боляче поету, коли він бачить «люд потомлений», що страждає від гніту. Автор з гнівом докоряє панам за народні кривди, нагадує про «дідами крадене добро».

Панівні верстви гнобленої України тільки на словах люблять свою неньку Україну, а насправді є прислужниками царських сатрапів. Це чорні сили нації, зрадники народу, раби, подножки польських королів і царизму, «недолюдки», що «правдою торгують». Гострою пересторогою звучать слова Шевченка:

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд...

Поет викриває не тільки жорстоких кріпосників, але й панів-лібералів, що вдавали з себе народолюбців. Голосні фрази про свободу, братерство поєднувались у них з експлуатацією «меншого брата»:

Кричите,

Що бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв...

У поезії виражається благородне обурення тими українцями, які зневажають все своє, схиляючись перед іноземщиною. Освічені земляки поета втрачають почуття національної гордості. «Куций німець вузлуватий» — ось їх головний авторитет. Він встановлює їх расову приналежність, розтлумачує національну історію.

Автор ганьбить тих, хто ігнорує вітчизняну культуру, зверхньо ставиться до рідної мови:

І всі мови

Слов’янського люду

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать...

Розвінчуючи фальш народолюбства українських лібералів, Шевченко із сучасного дивиться в минуле. Псевдопатріоти України чванились своїми предками — козацькою старшиною та гетьманами. Автор зриває романтичні шати з тих діячів минулого, які їх не заслуговували. Так, були в минулому лицарі, народні герої, борці за незалежність України, але й були «раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття...», тобто ті, які допомагали поневолювати свою вітчизну.

З гіркотою говорить великий Кобзар про «синів сердешної Украйни», які примирилися зі своїм гнітом і добре ходять у ярмі, «ще лучше, як батьки ходили». Це скорбота поета-борця, який глибоко відчував політичну темряву пригноблених мас, їх рабську психологію, неспроможність піднятися на боротьбу з безправ’ям і гнітом. Шевченко розуміє, що народ потрібно будити до цієї боротьби, а це можуть зробити лише освічені люди, з певною політичною свідомістю. Тому автор намагається переконати передових дворян «полюбити щирим серцем велику руїну» — свою Україну, єднатись з народом.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Бо тільки національне єднання, тільки згуртованість всього народу може забезпечити Україні щасливе майбутнє.

Ці роздуми поета про долю Вітчизни, долю свого народу, заклик до і єдності та згуртованості в час боротьби за краще майбутнє є актуальними у І всі часи, всі періоди історії, для всіх поколінь. Тому звертається Тарас Шевченко і до «ненароджених», тих, які будуть жити пізніше його. Послання — це заповіти нам творити нашу державу вільною, демократичною, багатою, де І не повинно бути людей, які зневажають свою національну культуру, мову, звичаї, віру. Слова поета про відповідальність за свої вчинки, справедливий народний суд особливої гостроти набувають у наш час, коли так зловживають народним терпінням.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.