Українська література - шкільні твори - 2026

Образ Пузиря у п’єсі І. Карпенка-Карого «Хазяїн»

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

Варіант 1

П’єси І. Карпенка-Карого — ціла епоха в історії розвитку світової драматургії. Письменник вважав своїм обов’язком викривати суспільне зло, тому в його творах читач часто бачить дійових осіб, що виступають уособленням людських вад.

Одним з таких персонажів є головний герой комедії «Хазяїн» Терентій Гаврилович Пузир. «Коли дають — бери! Сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами пришилося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони!».

Так словами одного з персонажів, Феногена, характеризує Пузиря автор на початку п’єси. Терентій Гаврилович — мільйонер, і хоча він «з мужиків», проте володіє кількома економіями, неозорими степами, на нього працює цілий штат управителів.

Яким же шляхом збагатився Пузир? Шляхом гноблення простих людей, нечесних антигуманних махінацій, бо у погоні за наживою головний персонаж п’єси «Хазяїн» не гребує жодними засобами: годує робітників хлібом, замішаним на полові, намагається заплатити їм якнайменше, скуповує за безцінь овець у збіднілих селян, дає згоду на незаконні оборудки. І все це заради того, щоб «урвати» ласий Шматок, яким для Пузиря є гроші й землі.

Задовольняючи свою жадобу збагачення, Терентій Гаврилович забуває про розвиток у собі позитивних душевних якостей, для нього порожнім звуком є такі слова як «освіта», «культура», «духовність».

Наприклад, коли друг Пузиря Золотницький називає його Крезом (синонім надзвичайно багатої людини), хазяїн думає, що той назвав його кремезним, бо не знає значення цього слова.

Не хоче Пузир жертвувати й на пам’ятник видатному українському письменнику Івану Котляревському, бо не бачить для себе у цій пожертві реального зиску. Головний герой комедії так і говорить: «Котляревський мені без надобності!» Згоджується вислати гроші він тільки тоді, коли Золотницький явно показує своє обурення і відмовляється обідати «у такого хазяїна».

Пузир жертвує тільки тоді, коли бачить вигоду для себе: передає гроші на дитячий притулок, щоб пізніше отримати орден Станіслава на шию. Після цих сцен думки читача звучать в унісон із словами Золотницького: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!»

Проте, що можна говорити про пожертви, коли Пузир навіть сам на себе жалкує грошей. Дружина з дочкою повинні потайки шити йому новий халат, бо старий уже — дірка на дірці. І це у мільйонера! Не кращим є й кожух Терентія Гавриловича: у ньому хазяїн виглядає справжнім злидарем, і його не пускають до банку, прийнявши за якогось старця.

Найяскравіше скнарість Пузиря показана у сцені, коли ми дізнаємося, що Головний герой є смертельно хворим. Він жалкує грошей на власне здоров’я! Мало того, хазяїн не збирається витрачатись на адвоката, хоча над ним і нависла загроза арешту й тюремного ув’язнення. Кінець п’єси показує, до чого призводить така «економія»: травма звела головного героя в могилу.

В образі Терентія Гавриловича Пузиря І. Карпенко-Карий талановито показав людей, життя яких повністю підпорядковане тільки нагромадженню багатства. При цьому вони морально деградують, стають жорстокими і бездуховними. Підтвердженням такого висновку є слова самого автора комедії: «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети.»

Варіант 2

Іван Карпенко-Карий — один з найвидатніших драматургів в українській літературі. Він був новатором драматичної форми, створив чимало нових жанрових різновидів драми, йому належить вісімнадцять оригінальних п’єс.

«Хазяїн» — найвище досягнення І. Карпенка-Карого в жанрі соціальної комедії. Сам автор писав до свого сина Назара: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. «Хазяїн» же — зла сатира на чоловічу любов до стяжанна, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!…»

Зміст повісті не досить простий: мільйонер Пузир бажає збагачення будь-якими шляхами. Але це не все. Карпенко-Карий відходить від усталених форм побудови драматичного твору. Основна драматична колізія — участь Пузиря в злісному банкрутстві Петьки Михайлова — губиться серед інших драматичних ситуацій та сцен, разом з ними підпорядкована основному завданню: якнайповніше показати тип мільйонера-стяжателя» і весь рух його «хазяйського колеса».

Отже, головний герой, Пузир, — хазяїн-мільйонер. Його образ — тип українського багатія-землевласника, що виринув на поверхню суспільного життя наприкінці дев’ятнадцятого століття.

Колись Пузир був хазяїном «так собі», «з середнім достатком», але, побудувавши своє життя за принципом «аби барин, то все можна», досягнув високого становища. Сам Пузир твердив, що своє багатство він здобув ціною важкої, тривалої праці: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка…»

Однак із збільшенням багатства не ослабнув, а ще більше посилився потяг до «стяжательства». Жадоба наживи не має меж. А його бездушна жорстокість проявляється у його родинному побуті, у його взаєминах із людьми.

Щоправда, Пузир не позбавлений розуму, та розум цей діє тільки в сфері його власних інтересів. Пузир добре знає, що робітник там дешевий, «де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність». Він сам створює цю бідність: «Як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш».

Думки про допомогу обездоленим, як і все інше, що безпосередньо не стосується прибутків, йому видаються якимись химерними: «Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь став… Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають».

Скориставшись з того, що під Херсоном через нестачу кормів голодні селяни спродують худобу, Пузир посилає туди своїх економів скуповувати за безцінь овець, сподіваючись на них згодом добре заробити. Черствим і жорстоким виступає Пузир і в стосунках зі своїми підлеглими. Через його бездушність кінчає самогубством чесний юнак Зозуля, на якого звели наклеп економи. Також хазяїн не зважає на почуття своєї дочки Соні: він не дає згоди на її шлюб з учителем Калиновичем, бо хоче мати зятем багатія Чоботенка.

Чи має Пузир позитивні риси характеру? Я вважаю, що має. Він — хазяїн. Це ділова, добре обізнана у фінансових справах, працьовита людина. У нього є талант господаря-аграрія, чого бракує нині багатьом нашим підприємцям. Але всім цим не можна виправдати хижацьку натуру Пузиря.

Наприкінці п’єси хазяїн помирає: «Хазяйство його меч, від нього й смерть!» Такого безглуздою смертю автор доводить, що нажива не приводить до добра, а скупість, жорстокість і егоїзм не роблять честі людині.

Варіант 3

Іван Карпенко-Карий — найвідоміший драматург XIX століття. В його п’єсах вперше гостро постали проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство. Скасування кріпацтва, збагачення одних і зубожіння інших — ось лише деякі з них. І. Карпенко-Карий писав драми, трагедії і комедії. Останній жанр вперше в Україні він зробив глибоко соціальним. Саме таким твором є комедія «Хазяїн».

Проблематика твору була новаторською на той час, бо стосувалася породженого суспільними змінами явища — зміцнення сільської буржуазії. Центральна постать комедії — мільйонер, герой доби капіталізму, сільський глитай, або куркуль, хазяїн. Звісно, письменника передусім цікавлять його людські якості, його душа. Тема комедії була дуже актуальною, бо капіталістичні відносини входили у життя, викликаючи серйозні зміни в людських характерах, у стосунках, а часом призводили й до трагічних наслідків.

Але ж у І. Карпенка-Карого не трагедія, а комедія. Його герой частіше викликає сміх. Чим саме? Мабуть, однозначністю своєї натури. Адже єдине, що цікавить Пузиря, — це багатство. Для досягнення його не існує нічого святого: «Аби бариш, то все можна». Заради вигоди Пузир допомагає шахраю - «банкроту» переховати овець, заради грошей він готовий знехтувати почуттями дочки, примусити її вийти заміж за багатого нелюба. Прагнення до наживи керує Пузирем у стосунках з наймитами та управителями. «Робітник не любить білого хліба», — впевнено говорить хазяїн - мільйонер, виправдовуючи напівголодне існування наймитів.

Для чого потрібен Пузиреві капітал? Чи для сім’ї, чи для нього самого? Зовсім ні. Здається, що Терентію Гавриловичу байдуже, яке в нього здоров’я, який він має вигляд, чим годують його та сім’ю. Замість лікаря він запрошує «фельшара», бо це дешевше. Десятки років Пузир ходить в одному халаті, одному кожухові — економить гроші. Не можна не сміятись, читаючи про хворобливу скупість Пузиря, про його безкультур’я. Заплатити якусь суму за пам’ятник І. Котляревському» — безглуздя, марнотратство. Та й степи Гоголя його не хвилюють, адже він має свої, значно більші й вигідніші. Навіть свою смерть герой наблизив своєю ж таки жадібністю: він, мільйонер, погнався за гусьми, які скубли копу пшениці — «потерю» зробили. Внаслідок невдалого падіння було смертельно пошкоджено нирки, і ось тепер жити йому залишилося лічені дні.

І. Карпенко-Карий сміється над людиною, для якої стяжання стало єдиною справою в житті. «Стяжання заради стяжання», збагачення без будь-якої розумної мети робить героя смішним, жалюгідним. Він не викликає співчуття, навпаки, жалієш тих, хто поруч з Пузирем. Важливу суспільну проблему — капіталізації села — письменник переніс у сферу психології, показавши деградацію героя, втрату ним звичайних людських якостей. Адже ганяючись за наживою, він відмовився від любові, дружби, доброти, від уміння співчувати, поважати когось або щось, не зв’язане з «баришем».

Комедія «Хазяїн» примушує поміркувати про людські цінності і переконує в тому, що гонитва за багатством не прикрашає людину, а руйнує її. Ось чому головний герой твору І. Карпенка-Карого, як і раніше, привертає увагу читачів і глядачів.

Варіант 4

В українській літературі основоположником соціальної комедії став Карпенко-Карий, створивши цілу низку комедій, що "сатирою страшною" таврували визискувачів, шахраїв, деморалізованих чиновників. Із вісімнадцяти створених драматургом п’єс сатирична комедія "Хазяїн" вважається однією з найкращих. П’єса була написана 1900 року і вперше поставлена у Києві 1901 року. У ролі головного героя Пузиря виступав сам Карпенко-Карий, який якнайкраще зумів втілити на сцені створений ним образ капіталіста-землевласника. Це, безумовно, велике творче досягнення відомого драматурга, який із великою силою реалізму викрив капіталістичні методи наживи і визиску.

Про економічне становище Терентія Гавриловича Пузиря ми дізнаємося частково ще з комедії "Сто тисяч". Це про нього Герасим Калитка сказав: "Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом". Ким же був Пузир у минулому? Тим, що й Герасим Калитка з п’єси "Сто тисяч", — сільським глитаєм.

Заради збагачення Пузир, за власним визнанням, "ішов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору". Моральними принципами цього хижака було: "користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни!" Ця звіряча мораль розкривається в розмові Пузиревої жінки з дочкою Сонею: "Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!" Внаслідок жорстокої експлуатації селян-бідняків, обдурювання і шахрайства Пузир із хазяїна з "середнім достатком" став мільйонером, володарем безмежних земельних масивів, на яких випасаються сорок тисяч овець і вирощується багато зернових та інших культур. У його господарстві працює ціла армія постійних і строкових робітників. Але Пузиреві все мало. Його жадоба до збагачення безмежна. Він точить зуби навіть на землі свого найближчого приятеля Золотницького — дворянина, що ось-ось розориться.

Пузир розробляє також план економічного розорення селян, захоплення їх убогих земельних наділів, для чого наказує своєму управителю Зеленському "зробити в Мануйлівці бідність". Він аніскільки не сумнівається в успіху свого задуму: адже в його управителя такий великий досвід шахрайства. Він просто так і говорить Ліхтаренкові: "Опит є, стежка протоптана, шквар!"

Його спритні управителі морять робітників голодом, годуючи їх гірше за свиней. Навіть рідна дочка Пузиря обурюється скнарістю батька, який годує робітників таким хлібом, що "собака не вкусить".

Нещадна експлуатація селян-бідняків, праця яких приносить Пузиреві величезні прибутки, є основним, але не єдиним джерелом його збагачення. Він вдається і до шахрайства, обману. Так, Пузир погоджується переховати на своїх степах за двадцять тисяч карбованців дванадцять тисяч овець банкрута Петра Михайлова.

Гонитва за наживою визначає всі його моральні принципи, його огидне єство хижака, скнари і безчесної людини. Тридцять років Пузир носить кожух, який "торохтить і сильно лоєм тхне". Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря навіть вигнав швейцар з передньої земства, прийнявши за старця. Але "хазяїн" не збирається шити новий. Не кращий у нього і халат.

Пузир — невіглас. Йому "без надобності" будь-які культурні заходи, спрямовані на розвиток української культури. Він відмовляється пожертвувати хоч якісь гроші на спорудження пам’ятника Котляревському, не знає, хто такий Гоголь. Недарма Золотницький називає його "дикою страшенною силою", вважаючи, що "при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу".

Переконаний у владі капіталу, Пузир з презирством ставиться до залежних від себе, а бідних і за людей не вважає.

Провідна риса характеру Пузиря — ненаситна жадоба до наживи, збагачення. Навіть смертельно хворий Пузир не перестає думати про наживу, сам хоче поїхати, щоб за безцінь купити вівці. А щоб врятуватися від суду, він обіцяє дати Калиновичу благословення на шлюб з дочкою.

У майстерно створених діалогах, монологах глибоко розкривається психологія хижака-експлуататора. У мові Пузиря виявляється досить яскраво його користолюбство, обмеженість і некультурність: "несостоятельність на три мільйони", "двадцять процентів з валової виручки", "зробити дешевого робітника", "ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!", "Котляревський мені без надобності!" Вживані ним прислів’я теж свідчать про його життєву практику: "З миру по нитці — голому сорочка", "Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така" тощо.

Образ Пузиря споріднений із образами новонародженої буржуазії, мироїдів, змальованих у творах світової літератури, зокрема таких авторів, як Салтиков-Щедрін, Островський, Мольєр. Єднає їх те, що всі вони прагнуть до збагачення, скупі, обмежені, некультурні, грубі, егоїстичні. Такими їх зробила гонитва за наживою, влада грошей. В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив типові риси характеру українських поміщиків-аграріїв, які багатіли, жорстоко експлуатуючи трудівників.

Варіант 5

Узявши до рук п’єсу І. Карпенка-Карого, згадуєш ще один твір драматурга, бо саме в «Сто тисяч» ми вперше зустрічаємося з Пузирем. Тільки в тому творі він звався Герасимом Калиткою. У п’єсі «Хазяїн» цей герой неначе змужнів, подорослішав.

Вважаю головного героя смішним, огидним і страшним. Смішний він уже своїм прізвищем. Ще смішніший його зовнішній вигляд. Маючи мільйони, він ходить у подертому кожусі, засмальцьованому халаті. І все заради грошей. Пузир — це селянин-мільйонер, людина, що володіє великими багатствами і має психологію жебрака та дрібного шахрая-пройдисвіта. Він скупий і жорстокий. Усі соціальні проблеми, породжені капіталістичною системою, на руку Пузиреві. Він нещадно експлуатує робітників. «Голодовка. Хай голодують. Немало безплатних рук прижене на мої поля», — так міркує Терентій Гаврилович, не приховуючи радості.

Для Пузиря найголовніші матеріальні цінності. «Не знаю, я на степах Гоголя не бував», — говорить він. Благодійність пояснюється лише бажанням отримати орден Станіслава. «Не дурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на заседаніє в земський банк, нехай всі губи кусають». А дати грошей на будівництво пам’ятника Котляревському він відмовляється. Не бажає він вкладати гроші у спільне підприємство. Пузир відмовляється увійти в частку для будівництва цукрового заводу, чесно визначаючи, що «до цього ще не дійшов», а от буряки береться постачати на увесь завод.

Пузир бездушний і черствий у ставленні до рідних. Змушує дружину тяжко працювати, командує дочкою, забороняє їй зустрічатися з учителем Кали- новичем. Ненаситна жадоба до збагачення примушує мільйонера всіляко вдосконалювати механізми визиску. Він наказує економові Зеленському будь-що обезземелити селян, за безцінь скуповує в селян, що потрапили в біду, їхніх овець. Витягти все з робітника, використати будь-яку нагоду для збагачення. «Користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть», — ось принципи, покладені в основу «хазяйського колеса» Пузиря.

У п’єсі Карпенко-Карий дав, за словами І. Франка, «грандіозну по своїм замислі і по майже бездоганнім обробленні картину великого промисловця і глитая з селян, з його могутнім впливом і чисто селянською вдачею».

Варіант 6

Великим творчим досягненням І. Карпенка-Карого є його комедія "Хазяїн", в якій він дуже майстерно висвітлив глитайську верхівку українського села, показавши її нікчемність і висміявши її ідеали.

Цю глитайську верхівку він втілив в образі головного персонажа твору - великого землевласника, мільйонера Терентія Пузиря. Пузир вже ступив на ту найвищу сходинку власників, про яку тільки мріяли Михайло Окунь і Герасим Калитка. Він володіє тисячами десятин землі, його господарство складається з кількох економій. На його степах випасаються тисячні отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчиків та економів. У нього служить навіть іноземний фахівець з вівчарства. "Княжество! Ціле княжество", - каже про його володіння Маюфес, бо три дні їхав він Пузиревою землею. Крім того, Пузир придбав вагу в суспільстві, бо його обрали в земську управу, і він став членом правління банку. Але всі ці здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще більшого збагачення. Він ненажерливий. І ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властиві ті ж самі риси, що й дрібним власникам: жадібність, хвороблива скнарість, дріб’язковість. На всьому він прагне заощадити, всіх одурити. Маючи неосяжні володіння, він торгується за кожну копійку. Пузир - це хижак у людському втіленні. Він нещадно і жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителів робить людей бідними, одбираючи у них землю, і тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такі умови праці, що люди не витримують та тікають, залишаючи свій заробок у хазяйській кишені. Звісно, що для останнього - це добрий комерційний гендель. А ставиться до робочого люду він гірше, ніж до скотини. Годує людей таким хлібом, що і в горло не лізе, бо "поки свіжий, то такий глевкий, що тільки коники ліпить", а коли зачерствіє, "тоді такий твердий, як цегла - і собака не вкусить". Більше того, цей мільйонер обурюється на економа за те, що він платить робітникам по 35 копійок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку він вдається і на шахрайські махінації.

Скнарість проявляє Пузир і в ставленні до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мільйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірте, смердить". І хоча Пузир вважав, що його і в рогожі впізнають, а все ж у цьому кожусі Терентія Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружині треба було його обдурити, бо від себе подарувати не могла через те, що Пузир гнівався: "…такий розход зробила, та ще гроші брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб він зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!"

Не зміг побороти свою жадібність навіть тоді, коли треба було платити свідкам за брехливі свідчення, хоча ті свідчення - єдине, що змогло врятувати його від острогу.

Коли його спіткала тяжка хвороба, і Пузир довідався, що збираються послати за лікарем, він почав благати: "Не треба. Фельдшера краще… Ой, фельдшера. Лікаря не треба. Адже лікареві доведеться заплатити більше".

Пузир - людина неосвічена, з дуже обмеженим світоглядом. Газети у нього в домі читає тільки дочка Соня, він же не читає нічого, крім листів. Коли між ним і Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать гроші на встановлення пам’ятника першому українському поетові, Пузир відповів: "А Котляревський мені без надобності".

У мозку Пузиря панують думки про хазяйство і прибуток. Як підмітив лікар: "Хазяйство або смерть - такий девіз!" І таки хазяйство та жадібність згубили цього мільйонера. "У чоловіка двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці - ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!" Погнавшись, він упав і відбив нирки. Лікуватись не захотів, вважав, що все обійдеться, але не обійшлося. Пузир реалізував своє символічне прізвище - його життя лопнуло, як пузир.

На образі Пузиря І. Карпенко-Карий показав, що не можна дріб’язковістю обмежувати коло своїх інтересів, зводити їх до хворобливості, замикаючи свої ідеали лише на власному добробуті, пригнічуючи при цьому інших, бо це призведе до безславного кінця.

Варіант 7

П’єсу І. Карпенка-Карого «Хазяїн» написано на злободенну тему. Наприкінці XIX століття почався процес капіталізації селянства. Гроші стали основною мірою людини, багату людину можна було не любити, але неможливо — зневажати. Карпенка-Карого дуже хвилювала така перекручена система цінностей. Він боровся за людину, і його зброєю був сміх.

Головний герой п’єси «Хазяїн» Терентій Пузир на початку п’єси постає вже мільйонером, в якого безліч землі, худоби, на нього працюють сотні наймитів. Але драматург відстежує не тільки результат, але й процес накопичення багатства, корені того лиха, які зробили Пузиря холопом власних маєтків.

Терентій Пузир починав з виснажуючої праці і нею закінчив. Неоднозначність, правдивість героя в тому, що він утілює і добрі, і негативні риси, притаманні українському селянству. Терентію його гроші не з неба впали. Він сам каже, що «сорок років недоїдав, недопивав, недосипав…» , «я всю молодість провів у степу». Він працьовита людина, але процес перетворився на ціль. Моральні устої Пузиря відступили перед девізом: «Хазяйство або смерть!» Уже ставши мільйонером, Пузир відмовляє собі та родині навіть у одежині. Він ходить у тому ж кожусі, в якому, мабуть, пас вівці сорок років тому. Крім праці, що забрала в нього життя, та «морального задоволення», гроші не принесли Терентію Пузирю радості.

І. Карпенко-Карий планував дати образ головного героя як «злу сатиру» на користолюбство. У цьому ключі вирішено і фінал п’єси, коли Терентій Пузир гине у «героїчній боротьбі» за врятування копи від гусаків. Останні слова його — про худобу. У них видно природного селянина, що бачить кожен недолік у господарстві, Турботливі слова про овечку, що «має поранений хвостик» , про другу, що «шкандибає на праву задню ножку» роблять дивну справу; уже не хочеться сміятися над героєм, проймає біль та співчуття до людини, що так безглуздо витратила життя. І спадає на думку, що, якби були в нього десятки, а не тисячі тих овець, він, може, був би щасливіший.