Українська література - шкільні твори - 2022

Морально-етичні проблеми в комедії І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

Варіант 1

Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта». Сюди ж належить і комедія «Мартин Боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Головний персонаж комедії — це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому, те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання.

Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин — гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан — це не мужик…

У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму — «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім’ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

Розв’язка гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Варіант 2

Спадщина видатного українського письменника і драматурга І. Карпенко-Карого є цікавим і самобутнім явищем в історії національної літератури та театральної культури. Щодо театральних п’єс, то невмирущу славу митцеві принесли твори «Суєта», «Хазяїн» і «Сто тисяч». Сюди ж можна віднести і комедію «Мартин Боруля», у якій автор розглядує морально-етичні проблеми тогочасного суспільства.

І. Карпенко-Карий надавав важливу роль сміху і вважав його одним з найбільш дієвих засобів боротьби с людськими вадами. Адже, дійсно, сміх — досить могутня зброя: той, з кого сміються, частіш усього перетворюється із кумира на об’єкт кепкування і втрачає свою значимість. Крім того, кожного з нас сміх примушує подивитися на себе під критичним кутом і спонукає позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері та поведінці.

Сюжет п’єси «Мартин Боруля» драматург будує на реальних фактах з життя його родини. У якийсь момент батько І. Карпенко-Карого, який майже все життя керував панськими маєтками, вирішив домогтися для своєї родини дворянського звання. На це пішло немало часу і коштів, але все марно: дворянське коріння родини так і не було доведено, бо в архівних документах прізвище предків письменника значилося як Тобелевич, а він та його батько мали вже прізвище Тобілевич. Саме ці події І. Карпенко-Карий і поклав в основу п’єси, при цьому автор мав ціль висміяти таких, як він, — простих людей, що намагалися будь-якою ціною отримати дворянське звання і хибно вважали, що цим званням можна якось піднятися над іншими людьми.

Головний герой комедії — заможний селянин Мартин Боруля — не позбавлений деяких рис гуманності. Водночас це натура, скалічена прагненням будь-що вийти «у дворянську лінію». Дивно, але якщо хтось запитав би його, навіщо йому те дворянське звання, він навряд чи зміг би пояснити своє бажання. Читаючи п’єсу, ми бачимо, що Мартин Боруля гарний сім’янин, у домі у нього достаток і порядок; і гроші, і авторитет — все є у цього героя. Тоді чого ж йому треба ще? Треба лише одне — дворянського титулу, який, на його думку, зробить з нього пана замість мужика.

У своїй родині Мартин Боруля заводить панські порядки, які не до вподоби його близьким, та й сам він мучиться, але терпить, бо вважає таку «перебудову» у домі найкоротшим шляхом до отримання дворянства. Мартин примушує своїх дітей називати жінку «мамінькою», а себе — «папінькою». Вранці він довго вилежується у ліжку, як справжній пан, хоча в нього, як у людини, звичної до праці, навіть боки від цього болять. Дочку Марисю він має намір віддати заміж тільки за «образованого чоловіка», а сину Степану пророче чиновницьку кар’єру. Досить смішно та в той же час сумно бачити, як нові дворянські «правила» викликають подив і нерозуміння у членів родини Борулі та суперечать звичним порядкам, давно встановленим у сім’ї.

Розв’язка цієї комедії драматична: Мартин Боруля зазнає поразки у змаганні за дворянський титул: усього одна літера у його прізвищі (Боруля замість Беруля) покладає край його сподіванням. Рід не визнають дворянським.

Висміюючи поведінку головного героя комедії «Мартин Боруля», І. Карпенко-Карий утверджує здорову мораль щодо родинних традицій, здорове ставлення людини до народних звичаїв, праці, прадідівських коренів, свого родоводу, ставлення до рідної землі.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.