Українська література — шкільні твори - 2023

«І перед нею помолюся, мов перед образом святим тієї матері святої...» (образ матері у творах Тараса Шевченка)

Що є величніше від образу матері, що є благородніше від вдячності сина своїй матері?!

Майже вся творчість великого сина України пронизана «образом святим тієї матері святої».

Поетові була добре відома доля жінки-матері в тогочасному суспільстві. З великою любов’ю згадує Шевченко свою матір, яка ростила його, просила у Бога та пречистої матері щасливої долі для нього. Вона

... вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину...

Поет рано залишився сиротою, не зазнавши радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Тому слово «мати» для нього — найсвятіше на землі.

Тяжкою була доля матері-кріпачки: злидні, повсякденна виснажлива праця на панщині, хатня робота, народження дітей, їх виховання, рекрутчина, що приносила невимовні страждання матерям, забираючи на двадцять п’ять років їхніх синів. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, народжуючи нешлюбних дітей. І все це ми бачимо у творах Шевченка, які показують трагічну долю української матері.

І горює, і плаче поет над гіркою долею матері-вдови у поемі «Сова». її єдиного сина, всю її надію, віддають у солдати. Марно чекає мати на повернення сина — і звістки від нього нема. Стара знесилена жінка стає жебрачкою і божеволіє. Поема «Сова» — один з епізодів широкої Шевченкової панорами про знедолених матерів.

З великим співчуттям ставиться автор до мук матерів-покриток, зганьблених панами (поеми «Катерина», «Лілея», «Слепая», «Відьма», «Марина» та інші). Ці багатостраждальні жінки чисті, вірні, великі у своїй материнській любові.

В поемі «Катерина» розкрито трагедію молодої матері-покритки, яку батьки за її гріх виганяють з дому. Катерина з дитиною на руках йде шукати милого. Вона змушена просити милостиню, щоб не померти з голоду, та любов до дитини перемагає сором. Відштовхнута тим, котрого так щиро кохала, Катерина закінчує життя самогубством, а сина лишає при дорозі.

Велич материнської любові показано у поемі «Наймичка». Покритка Ганна, на відміну від Катерини, зберегла своє життя для сина, проявивши велику силу волі. Вона підкидає своє дитя бездітним селянам, а сама стає у них наймичкою, щоб весь час бути біля сина, ростити його. Образ матері-най- мички надзвичайно привабливий. Це скромна, добра, роботяща жінка, здатна на велику самопожертву. Все життя Ганна живе поруч з сином і ні словом не обмовилась, хто вона для нього. Лише перед смертю жінка признається Маркові у своєму безталанному материнстві:

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати

Шевченко не говорить, що мати померла, а вживає слово «спала», і цим звеличує благородний образ матері-страдниці.

Душевна трагедія матері-покритки Лукії в поемі «Відьма» в тому, що вона позбавлена навіть такого неповного материнського щастя, як Ганна. Народивши двох діток, Лукія не тільки втратила право на особисте щастя, але й право любити і виховувати своїх дітей, жити для них.

Ніхто до Шевченка в українській літературі не створив таких хвилюючих образів жінок.

За біблійними мотивами великий Кобзар написав поему про Божу Матір, наділивши її загальнолюдськими рисами. Марія — любляча і ніжна мати. Поема сповнена епізодами її страдницького життя. Це і переховування свого сина від воїнів царя Ірода, її поневіряння, мандрування в чужі краї. За проповіді нових ідей сина Марії розп’яли. Після його страти мати «своїм святим вогненним словом» вселила мужність у душі учнів і послідовників, що продовжували синову справу.

Жінка-мати у Шевченка виражає думи, прагнення, мрії трудового народу. У вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») поет малює реальну картину: матерів із немовлятками не звільняли від роботи на панщині. Жінка брала з собою дитину, щоб там, на полі, її годувати.

У сні матері відображені жадана мрія про волю, вільна праця. Любляча мати мріє не про власне щастя, а про щастя своїх дітей і внуків:

І сниться їй той син Іван

І уродливий і багатий,

Уже засватаний, жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

І на своїм веселім полі...

Але прокинулась мати — нічого того нема. Мати щаслива, що в неї росте син, але радість її неповна, бо не може бути повного щастя у пригнобленому становищі людини.

Мати з дитиною була для великого поета найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності й благородства

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

(«У нашім раї на землі»)

Спираючись на народні уявлення, Шевченко оповив образ матері ореолом величі. Він ніби підслухав невисловлену думу, вловив відзвук материнської гордості за свою дитину:

Це моє!

Моє! — І дивиться на його...

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. — А подивіться!

Моє найкраще над всіма!

Жінку-матір великий Кобзар обожнював. Він готовий був молитися перед нею за святість її материнської любові. І вірив, що її життя буде веселим, щасливим, вільним від тяжкої наруги та кривди, що терпіла вона від кріпацтва:

І на оновленій землі

Брага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.