Українська література — шкільні твори - 2022

«Караюсь, мучуся... але не каюсь!» — життєве кредо поета-громадянина Т. Г. Шевченка

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Світлим іменем великого Кобзаря осяяна Україна. Він є нашим великим генієм, нашим національним пророком. Життя і творчість цього вірного сина українського народу служить прикладом самовідданої любові до своєї Вітчизни. Служінню рідній Україні присвятив поет своє палке слово, щире серце, своє життя.

Переді мною ніби проходить його доля — велична і немилосердна.

Історія Шевченкового життя є історією його багатостраждальної і поневоленої Батьківщини. Кріпацький син, приречений на фізичне і духовне рабство, він був викуплений з неволі, та лише кілька років прожив відносно вільним. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, а в більшій мірі за «підбурливі вірші», Шевченка арештовують і віддають у солдати. Його направляють на службу в окремий Оренбурзький корпус без права писати й малювати.

Все йому знане: тюрма петербурзькая,

Допит, заслання, жандармів люб’язності,

Сині, безкраї степи оренбурзькії,

Грати залізні... — писав про Шевченка

М. Некрасов.

Найстрашнішою у цьому вироку була заборона писати і малювати. У своєму «Щоденнику» Тарас Григорович пише, що від нього забирають найблагороднішу частину його існування, що навіть трибунал під головуванням самого сатани не зміг би винести такий холодний і безжальний вирок.

Царизм розправлявся з Шевченком за те, що той був народним поетом, сіячем обурення і бунту в кріпосницькій Росії.

Та позбавлений волі Шевченко не змінив своїх поглядів, не зрадив своїм ідеалам. Нехтуючи забороною, поет-засланець продовжує складати вірші. І теми його ті ж: про свою батьківщину, про свій народ і про себе — його сина і борця. У вірші «Мені однаково, чи буду...’’розкривається вся глибина самозречення великого Кобзаря в ім’я народу та батьківщини. Поетові байдуже, буде він жити в Україні чи на чужині, пам’ятатимуть його чи забудуть, та не байдужа йому доля рідного краю:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Позбавляючи Шевченка права писати й малювати, самодержавство надіялось таким чином придушити його талант, його гостре полум’яне слово. Але це не допомогло, бо під час тяжкої солдатчини з далекої Орської фортеці поет повідомляє:

...о славо злая!

За тебе марно я в чужому краї

Караюсь, мучуся... але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Я безталанную свою Вкраїну.

(«О думи мої, о славо злая!..»)

Як бачимо, поет-засланець не виявляє каяття, не падає духом. Він постає як людина твердої вдачі, переконаний, непохитний борець за народне визволення. Слова «караюсь, мучуся... але не каюсь!» були життєвим кредо геніального сина української землі.

На царську заборону писати Шевченко відповів 120 творами і цим ствердив свою непохитність:

Та вже ж нехай хоч розіпнуть,

А я без віршів не улежу!

І які це були твори! Наскрізь пройняті духом заперечення самодержавно-кріпосницького ладу. Всіх царів — ’’помазаників божих» — автор зображає як деспотів, тиранів, ворогів трудового люду.

Бодай кати їх постинали

Отих царів, катів людських! —

проклинає поет недолюдків-царів у поемі «Царі».

В кількох поезіях автор розповідає про випадки поодиноких виступів кріпаків проти своїх панів. Доведені до відчаю нелюдськими знущаннями поміщиків, селяни знищують своїх кривдників. Герой поеми «Варнак» мстить не тільки за себе, а й за усіх знедолених.

У період заслання Шевченко написав багато віршів-роздумів про становище народу, про свою долю, відобразив муки неволі і переборення тих тяжких мук. Далеко від України, він думкою лине у рідну сторону, сумує, тужить. Пригнічує поета його безправне становище:

Горе нам!

Невольникам і сиротам,

В степу безкраїм за Уралом!

Виникають думки, що можна не дочекатися звільнення, померти на чужині. Та Шевченко не був би Шевченком, якби підкорився таким настроям. Він бореться з самим собою, зі своїми слабкостями. Духовний опір тяжким обставинам життя, мужнє утвердження своєї нескореності знаходимо у вірші «Лічу в неволі дні і ночі»:

Жить не хочеться на світі,

А сам мусиш жити.

Прислужники самодержавства не могли задушити могутній талант поета, вбити його високий дух. Як співець усіх пригноблених і знедолених, Шевченко і в неволі бореться силою свого слова:

Що ж діяти? На те й лихо,

Щоб з тим лихом битись.

Заслання й солдатчина підірвали Шевченкове здоров’я, набагато скоротили його життя, та не могли заставити звернути з обраного шляху, зрадити своїм поглядам. Ніщо не було вбите десятилітньою солдатською каторгою: ні переконаність поета, ні воля до боротьби за національне і соціальне визволення України, ні ненависть, ні любов. Щойно звільнившись із заслання, Шевченко пише вірш «Доля», в якому звучать слова, сповнені високої гідності:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Шевченко і після заслання був тим самим українським Кобзарем, поетом національного пробудження, національного і соціального визволення свого народу.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.