Українська література - шкільні твори - 2024

Правдиві картини життя українського селянства за пореформених часів у комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

І. Карпенко-Карий — видатний творець української реалістичної драми. Його творчість була значним здобутком в українській драматургії XIX століття. Створені ним п’єси відіграли важливу роль у розвитку українського театру.

Одна з таких його п’єс — комедія «Сто тисяч», відома ще під назвою «Гроші», була написана 1889 року. Твір цей письменник спрямував проти сільських глитаїв, пройнятих ненаситною жадобою до збагачення. П’єса відзначається надзвичайно глибоким змістом і актуальністю.

Після скасування кріпацтва в Україні швидко розвивається капіталізм, поглиблюються суперечки між багатими і бідними селянами. На розлогих полях землевласників, обливаючись кривавим потом, з ранку до ночі за безцінь працюють безземельні селяни. Сільські багатії зосереджують у своїх руках великі земельні наділи. Саме такі глитаї були найлютішими, найгрубішими, найдиьсі- шими експлуататорами.

Визискуючи наймитів та сільську бідноту, вони не гребували найбезсоромнішими шахрайськими засобами збагачення. Таким чином сільські багатії наприкінці XIX — на початку XX століття стали господарями тогочасного українського села.

У комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» головний герой Герасим Калитка скуповує землю в селян, що розорилися. Він також купує і в поміщиків, які не могли пристосуватися до нових умов, не витримали конкуренції і змушені були продавати свої маєтки.

Весь сенс його життя, всі помисли Калитки були спрямовані на придбання землі. А для цього потрібні гроші, та ще й чималі. Звичайно, добуває їх Калитка насамперед грубим та жорстоким визискуванням наймитів, лихварством. Але він і не проти того, щоб розжитися якими-небудь шахрайськими махінаціями.

У цій п’єсі письменник-драматург підкреслив одну рису, дуже характерну для людей, з якими йому доводилось зустрічатись. А саме: чим більше чоловік був охоплений жадобою розбагатіти, тим охочіше він ішов заради наживи на злочини. Тим частіше він удає із себе богомольного, молиться й навіть силкується «завербувати» до себе в помічники самого Бога. Ходить до церкви, молиться, б’є поклони і обіцяє Богові нагороду, аби тільки той допоміг йому зробити злу справу…

«Малювати головного персонажа п’єси Герасима Калитку Тобілевичу було з кого, — згадувала дружина драматурга Софія Тобілевич. — Внаслідок збідніння панів-поміщиків на селі з’явилося за тих часів чимало нових багатіїв, здебільшого з селянської верстви. У себе на селі Іван Карпович бачив таких глитаїв та павуків, яким хотів стати Калитка…»

Слід зазначити, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких калиток. Це було тоді звичайним явищем. Розповідали про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замість фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок не був поодинокий. Отже, нічого вигаданого у п’єсі «Сто тисяч» не було. Все в ній взято з життя, яке вирувало навколо.

Герой твору Герасим Калитка у гонитві за грішми раз у раз потрапляв у смішні обставини. А згодом він опинився в катастрофічному становищі. Він скупий, обмежений, некультурний, грубий і егоїстичний. Таким його зробила влада грошей, прагнення ще більше розбагатіти. Кожен селянин, звичайно, любить землю, бо вона його годувальниця, надія на краще майбутнє. Але Калитка зажерливий і користолюбний глитай, який мріє скупити всю землю навкруги. Захоплений жадобою до збагачення, нагромадження землі, він ладен піти на будь-які махінації, авантюри, аби тільки роздобути багато грошей. За п’ять тисяч карбованців він купує сто тисяч фальшивих. Та, дізнавшись, що шахрай його обдурив і підсунув замість фальшивих грошей мішок чистого паперу. Калитка намагається покінчити життя самогубством. І тільки випадковість рятує його від смерті. Але не співчуття, а сміх викликає в читача й глядача його остання репліка: «Краще смерть, ніж така потеря».

Отже, у своїй п’єсі «Сто тисяч» І. Карпенко-Карий правдиво відобразив класове розшарування на селі у пореформений період в Україні.

Швидкий розвиток капіталістичних відносин призводив до масового зубожіння сільської бідноти і появи землевласників-аграріїв, які насправді були «учорашніми» селянами, що зуміли розбагатіти за рахунок жорстокої експлуатації бідноти. Драматург І. Карпенко-Карий переконливо довів, що багатство калиток виростало на визиску тисяч селян