Українська література — шкільні твори - 2026

Ідея гармонії людини і природи за драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

У великих письменників часто буває так, що твір, у якому найколоритніше змальовано природу і життя рідного краю, написаний на чужині. Так було з Тарасом Шевченком: в степу безкраїм за Уралом він написав десятки чудових поезій про Україну, а найкращу ліричну перлину «Садок вишневий коло хати» створив у петербурзьких казематах. Так вийшло і в Лесі Українки. її найкоштовніша перлина — драма-феєрія «Лісова пісня» народилась у Кутаїсі. Милуючись стрімкими схилами гір з гострими скелями, з могутніми віковічними деревами, Леся думками переносилась у край свого дитинства. В уяві поставали мовчазні й таємничі волинські ліси, сині озера. Туга за рідним краєм вилилась у прекрасну драму-казку, зворушливу, ніжну, поетичну.

В «Лісовій пісні» поєднались фантазія з дійсністю, тут існують два світи: світ природи та її міфічних істот і світ реальний, людський, що тісно переплетені між собою.

Уже в пролозі поетеса змальовує красу природи і вводить в дію казкові персонажі, підкреслюючи цим, що навколишній світ живий. Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка, Той, що греблі рве відображають ті чи інші сили природи. Поряд з цим вона наділяє простих людей рисами природи. Дядько Лев виступає ЯК душа прадавнього лісу, його невід’ємна частина, тому в уяві ототожнюється з могутнім дубом, котрому ніщо не страшне.

Природа в «Лісовій пісні» — жива, одухотворена. Вона буйно розквітає, коли між дочкою лісу Мавкою і селянським хлопцем Лукашем зароджується і квітне кохання, і в’яне, коли почуття Лукаша згасає і він сватається до Килини.

У природі є добрі сили, прихильні до людини, а є й такі, що шкодять їй.

Так, за народними уявленнями ворожою людині є вода, бо вона часто завдає лиха, а ліс, багатий на скарби, — добрий друг. Тому Мавка і Лісовик допомагають людям, а Водяник, Русалка, Потерчата шкодять їм.

Людина повинна любити і берегти природу, жити в злагоді з нею. Таким у «Лісовій пісні» є дядько Лев. Це мудрий і добрий чоловік з відкритою душею і благородним серцем. Він знає, «як, з чим і коло чого обійтися».

Для приборкання злих сил у дядька Лева є замовляння і заклинання. Так він захистив себе від Пропасниці-Трясовиці. Цей простий волинський селянин розуміє красу і цінність лісу, охороняє його до самої смерті. Дядька Лева не торкнувся дух користолюбства і наживи, він не лакомиться на гроші і не дозволяє зрубати велетня-дуба:

Вже німці міряли його... Давали гроші,

Таляри биті, людям дуже милі,

Та дядько Лев заклявся на життя,

Що дуба він не дасть рубати.

Природа за добро платить добром. Лісовик, добрий рух. лісу, називає дядька Лева приятелем, цінить його турботу про лісові багатства:

Тоді ж і я на бороду заклявся.

Що дядько Лев і вся його рідня

Повік безпечні будуть в цьому лісі.

Доброта дядька Лева проявляється і в ставленні до Мавки. Він щиро співчуває лісовій дівчині, заступається за неї перед матір’ю Лукаша.

Дядько Лев — живий приклад гармонії людини і природи. Його образом Леся Українка підкреслила, що людина — це часточка природи, від гармонійного поєднання з доброю, мудрою, безкорисливою людиною природа стає ще кращою.

А коли помер дядько Лев, Килина з матір’ю продали дуба, зламавши угоду з лісом, забруднили озеро. І сили природи мстять їм за це.

Леся Українка своєю драмою закликає оберігати первозданність природного середовища, застерігає від бездумного нищення навколишнього світу, бо природа може відповісти жорстокістю на жорстокість людини.

Ідея гармонії людини і природи втілена також в образі Мавки. Вона виступає в драмі як вічна, невмируща природа, в якій кінець одного життя є початком іншого. Лісова царівна перетворюється у вербу, верба спалахує вогнем, але не гине:

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю, —

Стане початком тоді мій кінець.

З другого боку, це образ ідеальної людини, яка живе у гармонії з природою, це втілення високої поетичної мрії про вільну, щасливу людину. Праця для неї — потреба душі. Коли Мавка пасла корів, вони більше давали молока, нивка, яку вона обробляла, гарно родила. Мавка прагне до краси, тому садить квіти: «умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!» Кожне дерево, кожен кущик, кожна рослина для лісової дівчини живі і неповторні. Коли Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка хапає його за руку з словами:

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!..

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Природа в «Лісовій пісні» показана як джерело краси і натхнення, як багатющі скарби для людини. Тому людина повинна любити природу, поважати її закони, по-господарському використовувати її багатства. Слова «Не руш! Не ріж! Не убивай!», що звучать упродовж всього твору, застерігають від бездушного нищення цієї краси і добра, закликають до гармонії людини і природи.