Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Образ Марусі в однойменній повісті Г. Квітки-Основ’яненка
Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій
План
Варіант 1
I. Зворушливо-трагічна історія кохання сільської дівчини та міського парубка.
II. Змалювання головної героїні.
1. Краса та розум Марусі. (Кращої за неї не було в усьому селі).
2. Працелюбність дівчини. (Увесь день коло діла, навіть мати за нею не поспівала).
3. Доброзичливість та привітність Марусі. («Усякому поклониться і ласкаво заговорить»).
4. Вірність і відданість у коханні. (Зустрівши Василя, думає лише про нього, просить батьків погодитися на їхні заручини; чекає його, поки він працює у купця).
5. Надмірна релігійність, покірність долі. (За гріх вважала ходити на вечорниці, зустрічатися потай із Василем. Коли батько не дозволяє одружитися з Василем, переживає, але підкоряється).
6. Туга та журба Марусі. (Дівчина ніби передчуває лихо, щодня ходить до озера, сумує за Василем).
III. Маруся — окраса й гордість української прози. (Зображаючи Марусю, автор вказує на такі риси, як скромність, ніжність, щирість почуттів. Вона лишається вірною своїм почуттям до самої смерті).
Варіант 2
I. Г. Квітка-Основ’яненко — фундатор нової української прози (прагнув довести можливість творити українською мовою високохудожні твори; звернення письменника до україномовної творчості в жанрі "чутливої", сентиментально-реалістичної повісті; перша повість "Маруся" стала прикладом сили і оригінальності української мови).
II. Розкриття головного образу повісті — Марусі:
1. Портрет Марусі (порівняння з образом дівчини з народної пісні: "висока, прямісінька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа…").
2. Основні риси характеру (слухняна, покірна, працьовита, релігійна, шанує батьків).
3. Кохання до Василя (зважилась просити батька видати заміж за Василя, уболівання та переживання за долю коханого, який змушений іти на заробітки).
4. Велика сила почуттів Марусі (відмова йти заміж за іншого, використання народних мотивів про дівчину, яку силують вийти заміж, зворушливі й хвилюючі картини внутрішнього світу героїні).
5. Прощання з Василем і передчуття своєї смерті (Маруся прощається з коханим "на віки вічні", передчуває, що більше його не побачить).
6. Трагічна розв’язка (страждання бідної дівчини, смерть Марусі).
III. Головна героїня Маруся — втілення найвищих людських якостей, найкращих рис сільської української дівчини.
Цитатна характеристика
Головний образ твору "Маруся", Квітка-Основ’яненко — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. "Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…" Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні.
Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була дуже скромна і сором’язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: "Лучче я, каже, на те місце, упоравшись… ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота…"
Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. Її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого.
Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: "Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!" І справді, повість має трагічну розв’язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла.
У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ’яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто "сльозлива", але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.
Зразки творів
Варіант 1
Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Написавши сентиментальну повість «Маруся», письменник переконав усіх, що народною розмовною мовою можна не тільки розвеселити читача, як це зробив Іван Котляревський у славнозвісній поемі «Енеїда». Квітку- Основ’яненка обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови, обурювали висловлення про непридатність української мови для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання. Повість «Маруся» довела, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів.
Головний образ твору - Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…», - такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні:
Очі чорні, як терночок,
Бровки рівні, як шнурочок,
Личко біле, рум’янеє,
Серце моє коханеє.
Маруся - слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором’язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці і іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись… ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота…»
Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. Її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне до щастя.
Слухняна і покірна, Маруся зважилась благати батька зглянутись на неї, не занапастити її і видати заміж за Василя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без Василя. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого.
Батько, хоч і співчуває своїй доньці, але дорікає їй за те, що вона не хоче виходити заміж за іншого: «Чи ти дурна та божевільна! Чом ти не йдеш! Люди хороші чесного роду; чи тобі поповича, чи купця треба?» Тут Григорій Квітка-Основ’яненко використовує народні мотиви про дівчину, яку силують вийти заміж, а вона воліє краще посивіти в дівках, ніж вийти за нелюба. Маруся зважилась не коритися батькові, заявляючи, що коли не піде за Василя, то ні за кого не вийде заміж: «Дарма, таточку! Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса». Письменник малює хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»
І справді, повість має трагічну розв’язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла.
У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ’яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її з захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.
Образ Наталки Полтавки — яскравий тип українського національного характеру.
Варіант 2
Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлення про непридатність її для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання.
Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів. Головний образ твору — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні.
Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором’язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись… ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота…»
Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. Її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні.
Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв’язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла.
У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ’яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.
