Українська література - шкільні твори - 2026

«Земля в долі людини» за твором Ольги Кобилянської «Земля»

Варіант 1

«Пишна троянда в саду української літератури», — говорив про неперевершену письменницю Ольгу Юліанівну Кобилянську талановитий драматург і письменник Михайло Старицький. Сама ж Ольга Юліанівна називала себе скромно, а саме — «робітницею свого народу». А я, маючи таку можливість, скажу, що ця жінка була істинною майстринею, психологом і досконалим знавцем людського життя. Така думка склалася у мене про цю «гірську орлицю» одразу ж після знайомства з її популярною повістю «Земля», у якій з точністю змальоване тогочасне життя українських селян: їх проблеми, біди, переживання і емоції; а її головною темою є значення землі у житті і долі українця у 19 столітті.

«Земля повинна бути для людини, а не людина для землі» — ось головна ідея повісті. Можна сказати більше, ця фраза мала б бути ідеєю життя, але, на жаль, так нею і не стала. Ольга Кобилянська написала свою «Землю» на основі реальних подій, тому образи, змальовані у творі, сприймаються читачем як реальні особистості, тому і викликають більше щирого співчуття і жалю. Уже на початку історії помітно, наскільки важливим був власний клаптик землі для кожного тогочасного українця. Марічка та Івоніка Федорчуки ще змолоду збирали кожну копійчину, важко працювали, недоїдали і не мали відпочинку тільки задля того, щоб придбати собі у власність землю. Усе б нічого, наче, і сили були, і хист до роботи, і аж двоє нащадків на світ народилося. Але діти Федорчуків були зовсім різними: Михайло — працьовитий хлопець, який любив худобу, землю, спокійним був і сумлінним, Сава ж, навпаки, любив відпочити, погуляти та постріляти, натура у нього була запальна, не вмів він і не хотів працювати. Та як і Михайло, так і Сава розуміли, що без шматочку землі вижити тоді було неможливо. Бо саме земля слугувала єдиним джерелом їжі, грошей та і всього сімейного добробуту загалом. На спадок від батьків брати чекали удвох, але шанси у них були нерівні: Михайлу батько відводив добру частину нажитого, бо вважав, що з нього вийде справжній господар, і земля в його руках точно не пропаде, а Сава сподіватись на ласку від рідних не міг: зустрічався з дівчиною, що категорично не подобалась матері й батьку, адже доводилась Саві сестрою, а це був страшний гріх. Молодший з Федорчуків такого приниження витримати не зміг, тому і наважився на страшне — вбив старшого брата через заздрощі та бажання отримати омріяний клапоть землі.

Прочитавши повість, я зрозуміла наскільки важливою була земля для українського селянина, адже заради неї люди були готові на все, навіть на братовбивство. Страшно подумати, що і зараз люди ворогують через житлову площу чи через таку саму, як і у повісті, земельну ділянку. Сподіваюсь, що цей витвір мистецтва допоможе кожному з нас розібратись у своїх почуттях і навчить своїх читачів правильно розставляти життєві пріоритети.

Варіант 2

Проблема, яку розкриває О. Кобилянська у своїй повісті, досить не нова для української літератури. Вічні негаразди українського селянства та його повна залежність від землі, від забезпеченості родини, хвилювала у різні часи багатьох письменників. Але твір О. Кобилянської був написаний з такою силою та пристрастю, що змушує нас мимоволі замислитися над тим, яку ж насправді роль відігравала земля в долі людини.

Перш за все, земля була, є, і назавжди залишиться годувальницею. Але для того, щоб вона дійсно могла годувати, треба прикласти до неї працю і дбайливість. Лише у цьому випадку вона сповна віддячить за добре відношення. И лише доброму господарю завжди вдавалося відчувати землю як живу істоту, яка вміла сердитися і радіти разом з ним: . «…Шкода лиш, що не говорила…». Але поряд з цим земля була справжнім гнобителем, бо змушувала людей заради неї цілком відмовлятися він нормального життя. В цьому світі показовою є доля Марійки і Івоніки, які збирали копійку до копійки, обмежували себе у їжі і одязі заради того, щоб купити невеличкий клаптик землі для своїх дітей. «Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця» — так каже Івоніка. Нажаль, цим і вичерпувалась його життєва програма.

Ще одну, не менш важливу роль земля відіграє у якості мірила людської ваги. Той, у кого є багато землі, завжди вважається найбільш значущим та шанованим чоловіком, до його думки прислухаються інші. Навіть якщо у такої людини є недостойний син, він завжди вважається бажаним женихом, таким само, як «дурний Ілія» чи Тодорик Жемчук. Кожна селянська родина мріє віддати свою дочку за бажані «морги» землі.

Земля навіть могла штовхнути на злочин. Звісно, не сама земля, а прагнення володіти нею любою ціною. Саме так трапилося і з Савою, який більш за все бажав привести Рахіру господинею до своєї землі, а не до батьківської, а батьки були перешкодою цього бажання. Вони не лише не віддавали землю, а й не хотіли зовсім приймати такої бідної невістки. А у випадку, якщо Сава їх не послухається, вони погрожували віддати всі землі Михайлу. Це і привело Саву до злочину, це і стало великою трагедією, яка спіткала родину. Сава вбив Михайла. Брат вбив брата за землю!

Дуже вразила мене сцена похоронів Михайла, той момент, коли приголомшені батьки прощаються з сином. Один син вбивця, другого ось-ось поглине земля, тому старий Івоніка не витримує і вимовляє з гнівом і розпачем: «Не для тебе вона була, синку, а ти для неї!». Але докази влади землі над цими нещасними людьми на цьому не закінчуються. Згодом вони знову починають працювати, бо земля знову починає вимагати догляду. Над цією родиною все одно висне неписаний селянський закон, який у будь-якому випадку вимагає турбуватися про землю. Згідно з цим же законом людина, яка залишалася без землі, автоматично ставала людиною без будь-яких прав.

Яскравим прикладом безправ’я людини, у якої не було своєї землі, може служити доля ще однієї героїні повісті — Анни. Вона усе життя працювала у наймах, і хоча її робота була не легшою за роботу інших селян, вона не мала ні клаптика землі. Незважаючи на те, що дівчина мала золоті руки та добре серце, всі її чесноти переважала бідність. Односельчанки добре розуміли, що Анна краща за багатьох з них, і тому при всякому зручному випадку глузували з неї.

Найбільшим прагненням дівчини було прагнення відірватися від землі і стати від неї незалежною. Врешті решт це їй вдалося — вона вийшла заміж за багатого парубка Михайла і народила йому доньку. Дитину вони вирішили віддати у навчання, щоб згодом вона не була прив’язаної до землі, а заробляла на хліб своїми знаннями.

Це була єдина родина, зображена у творі О. Кобилянської «Земля», яка наважилися відібрати у землі право диктувати людям свою волю, обмежувати їх свободу і ламати їх життя. І це вірне рішення, бо земля безсила протистояти тих, хто вважає себе не підвладним, а рівним їй. І пройде ще багато часу, доки виросте покоління тих людей, які зможуть відстоювати своє право обирати власний життєвий шлях.

Варіант 3

Доля людини… Кожен хоча б раз у житті замислюється над тим, від чого вона залежить, що є найголовнішим. Хтось намагається творити свою долю сам, працюючи над собою, самовдосконалюючись. Хтось чекає подарунків від самої долі, не бажаючи нічого вирішувати. Але є певні чинники, від яких залежить наша доля. Наприклад, багато що визначається місцем, де ми народилися, способом життя нашої родини. Часто навіть професію обирають спадково — лікарі, юристи, музиканти — ці та інші професії часто передаються від старшого покоління до молодшого у сім’ї…

Для родини Федорчуків найважливішою цінністю у житті була земля. Івоніка та Марія заробляли її тяжкою працею, потом і кров’ю. Вони розуміли, що для селянина земля — це спосіб існування, якщо її немає, то немає і за що жити. Івоніка та Марія хотіли, щоб їхні сини не бідували, щоб вони жили і працювали на власній землі. Саме тому доля хлопців була вирішена за них. Вони не мали вибору — повинні були працювати на землі, обробляючи її. І якщо Михайло любив землю, з задоволенням працював на ній, то Сава, навпаки, не хотів бути землеробом, йому не подобалася робота на полі. Але обидва хлопці розуміли значення землі у житті селянина, знали, що без неї вони залишаться жебраками. Саме тому, коли Сава довідався, що може залишитися без спадку, він вирішив убити рідного брата. Убити заради землі… Це дуже жорстоко, але Сава навіть не сумнівався у правильності свого рішення і ніколи не шкодував про нього. Не зупинило його те, що смерть брата завдасть великого горя батькам, те, що в нього лишалася вагітна дівчина… Земля для Сави вирішувала все. Адже вона була кроком до багатства, до щасливого, як він вважав, життя з Рахірою.

Михайлу ж саме земля принесла смерть. Якби їм з братом не було чого ділити, він би залишився живим. Також саме земля стояла на заваді шлюбу Михайла і Анни — Івоніка і Марія ніколи б не погодилися на його шлюб з бідною безземельною дівчиною… Анна розуміла це з самого початку. Можливо, саме тому вона вирішила свого з Петром сина вивчити, щоб він отримав професію, щоб не був залежним від землі, щоб вона не могла вплинути на його долю.

Ольга Кобилянська дуже чітко визначила найгостріші суперечки селян, прагнучих отримати землю, змогла донести до нас те, яке значення мала для селянина земля. Ми змогли збагнути, що на той час наявність землі була не просто необхідною умовою існування селян, вона була сенсом їхнього життя, його метою.

Часи змінюються, і сьогодні у нас інші цінності, але і зараз ми чудово розуміємо ті проблеми, які показує нам О. Кобилянська у своїй повісті «Земля».