Українська література - шкільні твори - 2026

Мої роздуми над повiстю «Земля» Ольги Кобилянської

Варіант 1

На початку XX століття Ольгою Юліанівною Кобилянською була написана вражаюча і прекрасна соціально-психологічна повість Земля», сповнена драматизму і суму за важку долю буковинського селянина. Повість змушує замислитися над проблемами, порушеними в ній авторкою.

Написана під час активного розвитку капіталізму, «Земля» відбила страшні в дечому приватновласницькі інтереси і взаємини мешканців села. Уже в першій частині твору розкривається причина злочину братовбивства: «Ліс панський, власність приватна». За володіння землею, майном брат убиває брата, приносячи тим самим муки і страждання батькам. Тоді (як часто трапляється і сьогодні) люди не уявляли, що можна жити по-іншому, тому власність ставала метою життя. Для досягнення цієї мети робили все можливе і неможливе.

Письменниця-психолог майстерно відтворила горе матері-страдниці, дівчини-страдниці. Такими є Марійка й Анна. Перша — мати головного героя твору Михайла, друга — його наречена. У Марійки двоє синів — Михайло і Сава, яких вона любить над усе, як і кожна мати. Михайло ніколи не приносив клопоту матері, а Сава, навпаки, відколи познайомився з Рахірою, став тероризувати матір. Як страждало серце матері, коли вона чула слова лайки від сина, бачила непорозуміння, неповагу і навіть погрозу. Але це були лише незначні проблеми порівняно із загибеллю Михайла. Матері в житті часто керуються не думками, а серцем, тому на життєвому шляху Марійки було багато «материнських» помилок. Після смерті старшого сина всю свою любов вона перенесла на Саву, який «зрадив» материнське серце, відвернувся від нього. Це було новим, ще більш страшним ударом для неї (втратила ж бо останнього сина!). Прибита горем, вона робить ще одну, на мій погляд, помилку, яку зрозуміє пізніше: відмовляється від дитини Михайла, свого онука. Драма арійки велика, і лише смерть може скінчити її муки на землі.

Анна — кохана Михайла — бідна наймичка, що не має і клаптика землі. Вона, вже вагітна, втратила найдорожчу людину, біля якої знайшла притулок. Презирство, яким «нагороджували» дівчину, смерть коханого і ненависть його матері, нездійснення мрій вибили землю з-під їі ніг. Божевілля можна вилікувати, а що зможе вилікувати поранене серце? За життя Анна стала мертвою.

Чоловіки переживають горе в собі. Хоча Сава — то «інша галузь», але Івоніка любив обох однаково сильно: більш за все в цілому світі. Смерть сина принесла йому розчарування в землі. А вже тільки це дорівнює смерті для старого, бо його життя з дитинства було пов’язане з годувальницею.

У прекрасного психолога, видатного майстра слова Ольги Кобилянської майже кожне слово несе драматичну наснагу. У повісті «Земля» письменниця показала таке суспільне зло того часу, як рекрутчина, через змалювання драматичних колізій. Михайла відірвали від землі, від батьків, від коханої і відправили в «пекло», де знущаються з людей. Тільки батькові розповідає Михайло про свої душевні і фізичні муки. Він — справжній син землі — не може змиритися з наказами і командами, не любить зброї. Солдати були іграшками в руках офіцерів: їх змушували вилизувати брудну підлогу, обморожуватися на варті, страждати од спеки, били…

Твір Ольги Кобилянської не повчає, він пропонує замислитися над зображеним. Вдумливий читач винесе багато цінних уроків: любов до землі, праці, повагу до батьків, вірність у коханні, заборону злочинів, необхідність жити в гармонії з собою та з іншими, потребу прощати і любити ближнього. А ще вражає актуальність повісті «Земля», ніби письменниця створила її в наш час і змалювала сучасне суспільство і зміни у свідомості людини, яка одержала право на власність.

Варіант 2

Повість «Земля» Ольги Кобилянської написана вже більше століття тому, проте й сьогодні вона схвильовує читачів, не залишає їхні душі байдужими, адже герої її постають, як живі, зі своїми проблемами, почуттями та переживаннями. Схвилював цей твір і мене, а особливо вразив той факт, що повість написана на основі реальних подій — восени 1894 року в сім’ї Івоніки Житіяна молодший брат убив старшого в надії самому успадкувати батьківську землю. Вже саме лише цей факт вражає своєю жорстокістю, і, звичайно, письменниця не залишилася байдужою до цього матеріалу. Пізніше вона згадувала: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі, щодо одної, також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з’явиськами тих фактів, і коли писала — ох, як хвилини ридала!..» А отже, якщо письменниця вклала свою душу у твір, то читач повинен це відчувати, він не залишиться байдужим.

Ця історія нагадала мені біблійну легенду про Каїна та Авеля, у ній говориться, що братовбивство є одним з найстрашніших гріхів і воно обов’язково буде покараним. Каїновим покаранням були муки совісті та неможливість померти, Савиним — ганьба з боку оточуючих та позбавлення спадку.

На мою думку, твір О. Кобилянської значно відрізняється від дворів її попередників, що торкалися тієї ж теми: І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та інших. По-перше, глибшим здається мені психологічний аспект, звичайно, письменниця звертає увагу і на ті соціальні процеси, що відбувалися у місті й на селі, бо саме бажання не залишитися без спадку штовхає Саву на злочин. Але особливу увагу авторка приділяє почуттям, настроям героїв, з’ясовує, що впливало на формування тих чи інших рис характеру, адже злобний та лінивий Сава від початку був здатний на вбивство, його слід було лише підштовхнути, що і зробила Рахіра. І важко уявити, щоб Михайло підняв руку на брата навіть через спадок, через шмат землі, без якого селяни не уявляли собі життя. Отже, не все обумовлював соціальний фактор, багато залежить і від внутрішніх якостей людини.

А по-друге, привернуло мою увагу дещо інше ставлення до землі: якщо раніше письменники наголошували на тому, що селяни не мислили свого життя без неї, безземельні були приречені на бідування чи навіть голодну смерть, то Ольга Кобилянська показує, як поступово формується серед селян думка, що можна прожити без землі. До цього приходить і Михайло, трохи поживши у місті, й Івоніка Федорчук. Останній усвідомлює, що «Михайло був для землі, а не земля для нього». Але найголовнішою, як мені здається, є думка про те, що землю треба любити; не робити з неї ідола або привід для ворожнечі, а просто працювати й доглядати своє поле. А коли земля стає мірилом вартості людини, це призводить до біди.

Викликають симпатію образи Михайла та Анни. Мені шкода, що чесні й чисті, достойні щастя люди найбільше страждають від підступності та зради. Михайло любить брата, незважаючи на всі його витівки, і навіть не підозрює, що той готує йому смерть. Чесні та працьовиті Михайло та Анна протиставляються лінивим та підступним Саві та Рахірі — ці дві пари побудовані на контрасті.

Кожен з братів знайшов дівчину по собі, добро стало проти зла, проте в цьому двобої перемогло, на жаль, зло. Втіленням цього зла здалася мені Рахіра, навіть саме її грубе й непривітне ім’я не віщує нічого доброго. Кобилянська говорить про неї, як про «чорну Рахіру», підкреслюючи тим, що вона була не тільки чорнява собою, але й мала чорне серце.

Привернули мою увагу й різноманітні Символічні деталі, майстром яких була Кобилянська. Наприклад, Михайло запрошує Анну до танцю, але вони так і не потанцювали: «Не зіткнувшися, розлучилися дві руки», — і це було сумним пророцтвом їхньої майбутньої долі. Або ще — темний ліс лякає Анну, передчуває вона щось недобре, і передчуття не обманули її. Важливу функцію відіграють і пейзажі — тут немає жодного опису природи, не пов’язаного з розвитком почуттів та подій у творі.

Повість «Земля» справила на мене глибоке враження не тільки своєчасністю та глибиною проблем, які вона піднімає, але й певним новаторством, тим, що до старих тем письменниця підходить по-новому, вміє зацікавити й утримати читача. Я думаю, що ця повість зайняла гідне місце у скарбниці української літератури.

Варіант 3

Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. Але ми говоритимемо про повість О. Кобилянської «Земля», про нове розв’язання нею уже відомої українській літературі теми. Цей твір був високо оцінений І. Франком і В. Стефаником і став справжньою перлиною нашої класичної літератури.

У центрі повісті — родина Івоніки Федорчука, типового селянина, працелюбного, дбайливого. І дружина його, Марійка, так само, як і він, усе своє життя віддає землі. Тому й майбутнє своїх дітей, особливо Михайла, вони бачать у селянській праці, у піднесенні свого господарства. Батьки мріють одружити старшого сина з Парасинкою, щоб поєднати двох працьовитих молодих людей, а заодно й родинні поля. Отже, ми бачимо, що вся логіка їхнього життя вимірюється землею, ставленням до неї, потребами її. Їхнє життя підкорене загальному ритму хліборобського року, і будь-який вихід з цього ритму сприймається як трагедія.

Вартість людини, ціна її людської особистості теж вимірюється для Федорчуків, та й не тільки для них, а й загалом для селян, ставленням до землі, до хліборобської праці. Тому в родині так по різному сприймаються сини — старший Михайло та молодший Сава.

Усе краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син, через образ якого письменниця всебічно розкриває глибину людського характеру. Особливо яскраво передане ставлення Михайла до землі, яка є сенсом його існування. Любов Михайла до землі дещо інша, ніж у його брата. Він не мислить себе відірваним від щоденної селянської праці, працює з насолодою. Здається, що він цілком закутий у цьому своєму щоденному існуванні, закутий у ритм засівів-жатв. Однак саме вдумлива вільна праця творить вільну душу, здатну на справжнє почуття, здатну самостійно мислити й діяти. Покохавши бідну дівчину Анну, Михайло готовий зректися навіть спадкової землі і податися в місто з коханою, якщо батьки не дадуть їм благословення. Цей момент значно розширює розуміння образу Михайла, надаючи йому ще більшої глибини і порушуючи ще одну проблему — проблему життєвого вибору у зв’язку, із землею. Земля нестає для Михайла єдиною метою, не закриває усього обширу людського життя, не позбавляє людяності.

Зовсім інакше вимальовується характер Сави. Щось хиже проглядає в усіх його думках, словах, вчинках. І ще задовго до трагічної події — центральної події повісті — читач відчуває тривожне напруження. Бо недарма ж Саву так притягає вбивство лише заради самого вбивства. Очевидно, що молодший син Федорчуків вдається до злочину не випадково. Так, ми дізнаємося, що він «любив стріляти птахів… часом і зовсім без наміру».

Що ж штовхає Саву на братовбивство? Очевидно, бажання заволодіти землею. Сава не успадкував від батька нахилу до господарювання, працьовитості. Зовсім не цікавиться він справами хазяйства, люблячи погуляти й порозважатися. Однак Рахіра, кохана Сави, запевняє парубка, що без землі не може бути їхнього щастя: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?». І так старший брат стає на заваді молодшому. Крім того, Сава із зневагою ставиться до м’якосердого Михайла, та й взагалі ні до кого, крім Рахіри, не відчуває він любові й поваги. Не звик хлопець і вибирати шляхів до своєї мети. Так і вбиває він брата підступно, у спину. Шматок землі переважує цінність людського життя, заступає Саві весь світ і врешті робить його нещасним, хоча мав би привести до щастя, радості.

Парадоксально, що закоханий в землю Михайло відмовляється від неї заради любові, а байдужий до селянської праці Сава вбиває заради землі брата. Після смерті Михайла для всіх членів родини наступає своєрідна переоцінка цінностей. Івоніка, наприклад, розуміє, що залежав весь вік від землі, що діти його стали рабами його пристрасті. Земля, яка приносила достаток, давала хліб, запахла тепер кров’ю. Це було протиприродно, але сталося так з волі людини, яка ніколи не буде мати спокою. Мертвий Михайло доводить, що людське життя має цінність саме по собі. Тому і його кохана, Анна, попри все прагне відірватися від землі, яка відібрала у неї найдорожче.

Глибокий психологізм і драматична напруженість твору, лірична схвильованість, якою проникнутий кожен рядок повісті, роблять її надзвичайно емоційно вражаючою, підносячи не просто проблеми праці селянина на землі, а й проблеми загального сенсу людського існування, людських взаємин, життєвих цінностей.

Варіант 4

Повість «Земля» — один з кращих творів відомої української письменниці О. Кобилянської. Це твір, який відображає побут, психологію та життя тогочасного українського селянства, у ньому піднято проблеми, які не втрачають актуальності і в наш час.

На мене повість «Земля» справила величезне враження. Цей твір заставляє замислитися не лише над проблемами, які в ньому представлені, але і над сенсом власного життя.

Головні герої твору — родина Федорчуків. Старше покоління — Марія та Івоніка — викликають глибоку симпатію. Це люди, які все своє життя віддали землі та праці на ній. Вони змолоду заробляли, щоб мати змогу придбати якомога більше землі, щоб залишити у спадок синам. Івоніка та Марія звикли відмовляти собі у всьому, працювати без відпочинку, аби тільки здобути землі… І вже потім, коли вони стали господарями, вони весь свій час присвячували праці на землі. Їхні сини, Михайло та Сава, розуміли цінність землі для селянина. Але якщо Михайло хотів стати вправним господарем і продовжити справу батьків, то Саву земля цікавила тільки як засіб збагачення. По собі знайшли хлопці і дівчат. Анна, кохана Михайла, ніжна і чуйна, працьовита. Рахіра, у яку шалено закохався Сава, любила тільки себе, працювати не вміла і не хотіла. Хоча обидві дівчата не могли сподобатися батькам братів: Анна — бідна, без посагу; Рахіра — циганка, з непевною репутацією, знову ж таки, бідна. Батьки хотіли своїм дітям щастя, та самі ж його у них відбирали.

Мене вразило те, що Сава заради спадку, заради батьківської землі вбив рідного брата. Він не думав про те, яким горем це стане для їхніх батьків, про те, які можуть бути наслідки особисто для нього. Він хотів одного — землі. Не для того, щоб господарювати на ній, а для того, щоб мати з неї зиск і кохана Рахіра таки погодилась бути з ним. Але найстрашніше те, що Сава не шкодував за тим, що зробив. Його не мучали докори сумління. Він не відчував себе винним. Настільки бездушним його зробила постійна гонитва за наживою.

Образ повісті, який мені сподобався найбільше, це образ Анни. Вона з самого початку не мала нормальної родини, не просто жила у бідності, але й нікому була не потрібна. І тому Михайло став її віддушиною, розрадою. Чи розуміє Анна, що ніколи не стане жінкою Михайла? Скоріше, так. Але це не може завадити її коханню. Я не розумію, чому Марія відмовилася взяти на виховання дитину Анни, адже це було б продовження Михайла… Анна тяжко пережила втрату коханого і дітей, та врешті-решт вона знайшла своє щастя. І, народивши сина з Петром, вона перш за все вирішила захистити його від тієї залежності, яка згубила Михайла і Саву — від залежності від землі.

На мою думку, О. Кобилянська — не просто чудова письменниця, вона ще й прекрасний психолог, адже від початку до кінця повісті примушує читача переживати всі події, які сталися з героями, радіти і сумувати разом з ними.