Українська література - шкільні твори - 2026

Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської «Земля»

Варіант 1

Споконвіку буття українського народу було пов’язане з землею. Земля — основне джерело, яке забезпечує існування. Постійна праця на ній формувала й риси характеру людини, формувала, зрештою, українську ментальність. Матір’ю, святою називають землю українські селяни.

Взаємини людини й землі, людини й природи завжди були в центрі уваги українських письменників. Не обійшла увагою цю тему й Ольга Кобилянська, оскільки бачила в селянстві, його моральних ідеалах основу національного життя й запоруку майбутнього. Повість «Земля» Кобилянської стала знаменним явищем в українській літературі.

Письменниці вдалося проникнути в українську душу, осягнути її глибини, зробити всеохоплюючий аналіз життя буковинського села.

Події повісті охоплюють кілька років. Потік часу пливе за своїми споконвічними законами. Міняються пори року, народжуються й помирають люди, змінюються вигляд села й доля його мешканців. Та найбільшим і незмінним скарбом залишаються земля й праця.

Праця для народу — не тільки вимушена необхідність. Осмислюючи сутність народного світогляду, письменниця доходить висновку, що праця — внутрішня потреба людини, яка забезпечує повноту морального, духовного буття. Івоніка з Марійкою матеріально забезпечили своїх дітей, та праці не залишають.

Земля — володарка селянина від його народження аж до смерті. Вона — наче жива істота. Івоніка розуміє землю, мов себе самого. Сотні поколінь приносять жертву землі: працю й піт, силу й думку, душу й тіло. І жертви ті нескінченні, як саме життя. Селянин, підкоряючись всевладній волі землі, йде на її поклик, бо любить понад усе.

Але свята земля може стати ненавистю й прокляттям. Вона ділить селян на заможних і бідних. Від землі залежить особисте щастя людей. Ця істина проводиться в творі на прикладі кількох людських доль. Михайло ніяк не наважується сказати про свій намір одружитися, бо Анна, хоча й вродлива, чесна, працьовита, але бідна наймичка. Конфлікт старого Івоніки з Савою виникає не тільки через гріховне кохання з своячкою, а й через її бідність. Дилему — або земля, або Рахіра — Сава вирішує злочинно, вбивши свого брата. Марійка Федорчук проймається ненавистю до свого молодшого сина, позбавляє себе єдиної втіхи й радості, вигнавши Анну з дитиною, своїм рідним онуком, із хати. І всьому причина — земля.

Селянська психологія, що зумовлена життям, майновими інтересами, освячена багатовіковими традиціями та звичаями, розкрита в повісті багатогранно й глибоко.

Варіант 2

М.Коцюбинський писав про повість «Земля»: «…Все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить сильне враження, все це виявляє свіжість і силу таланту…»

У центрі повісті — трагедія селянської родини у той час, коли не тільки земля, а й душі людей ділилися межею. Письменниця хотіла нам показати, до якого трагічного наслідку приводить моральна деградація і зневаження загальнолюдських цінностей, закріплених віками розвитку цивілізації.

Мірилом моральних якостей людини в Україні була земля і відношення до неї. Наявність чи відсутність землі — це не просто наявність чи відсутність майна, це для хлібороба питання життя і смерті. Саме вирішення цього питання володіє помислами хлібороба, впливає на його поведінку, стосунки в родині.

Тяжкою працею, власною кров’ю і потом добивались заможності Марія й Івоніка Федорчуки. Вони заможні, але не розкошують, а тремтять над своїм добром, особливо над землею, яку просто обожнюють.

Батьки сподівались, що їхні сини теж будуть добрими господарями на землі, але лише Михайло справдив їхні сподівання. Сава буквально ненавидить землю і працю на ній. Він має намір одружитися з двоюрідною сестрою Рахірою, але розуміє, що без землі їм не прожити.

Тому вони з Рахірою задумали страшне. Не знаючи іншого способу взяти собі землю і боячись, що вона перейде старшому братові Михайлу, Сава йде на братовбивство.

Цей страшний злочин є одним із найстаріших на землі. Ще в Біблії Каїн убив свого брата Авеля і за це був засуджений Богом, навіки проклятий ним.

Тому злочин Сави страшний не тільки тим, що він заради землі пішов на вбивство, він страшний і ще й тим, що вбив рідну людину, свого рідного брата.

Які муки мав витримати батько, знаючи вбивцю свого сина! Івоніка боїться втратити останнього сина, тепер уже свою єдину надію. Підчас похорону в натовпі чути розмови, з яких зрозуміло, що люди знають вбивцю, та жаліють батьків. Івоніка втратив віру у те, що він є господарем землі. Він відчуває її владу над собою, страшну владу, яка робить людей злочинцями і рабами.

Але так буває лише тоді, коли земля бачиться тільки як виробник матеріальних благ, які можна споживати. Такий погляд на землю має Сава.

Та не такий був цей погляд у його старшого брата Михайла. Михайло любить землю і працю на ній. Він уміє відчути її як живу істоту, яка теж потребує ніжності і уваги.

Що ж визначає сутність людського буття, долю людини? Наявність чи відсутність землі? Любов до неї? Чи, може, власна духовність, через призму якої і розглядається наше ставлення до землі?

Разом з приватною власністю на землю до нас повертається відчуття господаря, своєї історії, почуття власної гідності. Адже це найнеобхідніше для нашої душі, бо вже так історично склалося, що це душа хлібороба.