Українська література — шкільні твори - 2026

Мотиви лірики Івана Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

В пісні те лиш живе,

Що життя дало, —

ці слова Івана Яковича Франка можуть послужити епіграфом до його творчості, бо в ній відображалась вся правда життя: і передчуття суспільного оновлення життя, і поява свідомих борців за волю народу, і біль та страждання поневоленого народу, і високі, чисті почуття кохання.

Лірика поета надзвичайно різноманітна, тематично й жанрово багата. В поезії автор виявив себе як палкий патріот рідного краю, безкомпромісний, сміливий борець за його кращу долю, як народний трибун, що закликає до борні, як тонкий і ніжний лірик — співець кохання і журби, як мудрий філософ, що роздумує про одвічні загальнолюдські істини: добро і зло, дружбу і вірність, любов і ненависть, чесноту і підлість, про смисл людського життя взагалі.

Політична лірика великого Каменяра — велике надбання української духовної культури. Патріотичні почуття автора проймають всю його поетичну творчість.

Безмежною була любов поета до України, до свого народу, віра в її національне відродження. У циклі «Україна» перед нами постає поет -пророк, поет-народний вождь, що вказує своєму народові шлях у майбутнє.

Ідею суверенності України І.Франко виразив у віршах «Не пора, не пора», «Розвивайся ти, високий дубе». Вірш «Не пора, не пора» був другим національним гімном українців.

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара, —

Нам пора для України жить.

Поет вважає, що настав час думати і дбати про свою країну, її незалежність. Він закликає всіх українців до згоди, до національного єднання:

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Народ має бути не наймитом, а хазяїном на своїй землі - — така основна думка поезії «Розвивайся ти, високий дубе»:

Пора, діти, добра поглядіти

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою,

Перед світом стати.

Виражена в цих віршах ідея національного визволення українського народу, Франкове прагнення бачити Україну вільною і незалежною державою настільки не подобались чужоземним правителям України, а також її більшовицькому уряду, що патріотичні поезії циклу «Україна» не друкувались до 90-х років нашого століття і лише зараз, в час розбудови незалежної української держави, прийшли до нас.

Ліричний герой Франкової політичної поезії — передовий діяч, син свого народу, борець за його свободу.

Величними символами революційної боротьби цього часу є алегоричні образи Наймита, Каменярів і Вічного революціонера.

Наймит весь свій вік працює на чужих. В результаті його праці колоситься буйним колосом нива, земля щедро родить, та сам він нещасний і обдертий, наче старець. Образ цього трудівника — це символ поневоленого українського народу. Та Франко вірить, що народ- велетень порве вікові пута, скине ярмо і оратиме «вольний власний лан», буде «у власнім краю сам свій пан».

Шедевром бойової громадянської лірики є поезія «Каменярі». Каменярі — це борці за нове життя, яке вони наближають своєю невтомною працею.

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

В одну громаду скуті, вони нестримно просуваються вперед, назустріч сонцю правди і волі. Це люди високої свідомості, самозречені і мужні борці за світлі ідеали.

Вічним революціонером називає поет творчі сили народу в поезії «Гімн». Вічний революціонер — це дух, «що тіло рве до бою», це «наука, думка, воля» — величезна сила та енергія до боротьби за кращу долю. Вічний революціонер має свою зброю — слово, що його можна почути і в селах, і в містах, на фабриках і заводах. Гімн закінчується вірою поета в історичний поступ народу, в «розвидняющийся день».

Найулюбленіша Франкова пора року — весна, і його вірші-веснянки не тільки символізують весняне оновлення природи, але й виражають передчуття радісних оновлюючих змін у суспільстві. Такими настроями пройняті вірші «Гримить», «Розвивайся, лозо, борзо», «Гріє сонечко»:

Поезія «Гріє сонечко» є гімном весні і праці в ім’я народу. Автор закликає всіх, у кого «серце чистеє, руки сильнії, думка чесная», прокинутись зі сну, взятись до роботи:

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх.

У вірші висловлена віра, що ці посіви зійдуть: як рілля приймає зерно, так приймуть трудящі ці «думи вольнії».

У «Веснянках» виразно звучать бадьорі, енергійні мотиви, пафос борні:

Лиш боротись — значить жить...

Vivere memento!

У громадянській ліриці великого Каменяра відчутні роздуми над долею поневоленого народу, мотиви смутку і скорботи, викликані народним стражданням. Поезії циклу «Галицькі образки», «По селах», «До Бразилії» є хвилюючими малюнками з безмежної панорами горя і поневірянь галицького селянина, його злиднів і зубожіння, еміграції за океан:

Гей, розіллялось ти, руськеє горе,

Геть по Європі і геть поза море.

(«Гей розіллялось ти, руськеє горе...»)

Та навіть і в цих похмурих замальовках нема безнадії, бо поет твердо переконаний, що його народ буде «щасливий, свобідний».

Поряд з мужністю і розумом у поетичній творчості Івана Франка звучить ніжність і туга. У ліричних шедеврах збірки «Зів’яле листя» вилита трагедія безнадійного, нерозділеного кохання. Які безмежно щирі, сильні почуття являє нам у своїй журбі герой!

Найкоштовнішою перлиною любовної лірики поета, на мою думку, є поезія «Чого являєшся мені у сні?» Дівчина пробудила в душі юнака велике кохання, але воно зневажене, бо кохана ним згордувала. Ліричний герой хоче її забути, вирвати зі свого серця, викинути зі своїх снів. Але це бажання було миттєвим:

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч уві сні!

Скільки доброти і самозреченості, скільки ніжності і теплоти до коханої у цих рядках! Герой просить приходити до нього хоч у снах, бо тільки з нею він може відчути щастя.

Настрої самотності й розпуки пронизують вірші «Раз зійшлися ми случайно», «Ой жалю мій, жалю», «Як не бачу тебе», «Як почуєш вночі край свойого вікна». В них оспівана любов безнадійна, але щедра, безкорислива, що розкриває безмежну велич людської душі.

В оспівуванні трагічного кохання Франко зливає свій голос з голосом народної пісні. Другий жмуток — це вірші про чисте і щире кохання, тугу, страждання, написані в дусі народної пісні. Чарують нашу душу поезії «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой жалю мій, жалю», «Отеє тая стежечка». Покладені на музику, вони сприймаються як задушевні народні пісні.

У поетичних творах на морально-етичні теми поет оспівує одвічні загальнолюдські цінності: добро і зло, дружбу і вірність, любов і ненависть. Одне з найглибших людських почуттів — це любов до Батьківщини. Вірш «Сідоглавому» — це протиставлення двох типів любові до рідного краю — фальшивої, нещирої і справжньої, що проявляється у важкій праці для народу. Великий Каменяр критикує в цьому вірші лжегіатріотів, які всюди кричали про свою любов до України (Русі), прикриваючи красивими фразами свою бездіяльність. Франко, як і Шевченко, любив свою Україну, нещасну, знедолену, і водночас гнівно картав рабську покірність свого народу:

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Одне з провідних місць у поезії вірного сина України посідає тема художнього слова, ролі поета в суспільному житті. Погляди на поезію, на покликання поета яскраво відображені у вірші «Пісня і праця». Пісня і праця тісно пов’язані, бо пісня будить силу і наснагу у важкій боротьбі, а праця дає мету в житті. Поет повинен вкладати в свою творчість свій біль і радість, розум і серце, — така ідея твору «Чим пісня жива». Ідеал поезії автор втілює в образі слова-вогню, що повинен приносити людям полегшення і добро:

Слова — полова,

Але огонь в одежі слова

Безсмертна чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.

(«Лісова ідилія»)

Нерозривний зв’язок поета з народом проголошено Франком у поезії «Декадент». Основне завдання поета — боротьба і праця за щастя народу, його волю і незалежність, що було також життєвим кредо самого Франка: »

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода.

Я єсть мужик, пролог, не епілог.

Лірика великого Каменяра надзвичайно різноманітна й багата. Основними мотивами у ній є мотиви патріотизму та революційної боротьби, мотиви життя поневоленого народу, оспівування кохання, роздуми на морально- етичні теми, мотиви ролі поета і поезії в суспільстві.