Українська література - шкільні твори - 2026

Повість О. Кобилянської «Людина» в контексті української та європейської літератури

I. Європейська проза та «жіноча» українська література. (Українська проза на зламі XIX — XX століть, як і європейська, відзначається високим ступенем інтелектуалізації, що виявилося і в побудові творів: внутрішня драматургія, самоаналіз героїв, звернення до інших видів мистецтв, суцільний невиголоше- ний монолог тощо. Усе це характери також для «жіночої» прози (Христина Алчевська, Уляна Кравченко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська та інші). Темою цієї «жіночої» прози була доля жінки у сучасному суспільстві та її боротьба за самостійність).

II. Доля інтелігентної жінки з незаможної родини у повісті «Людина». (Історія створення повісті починається з оповідання німецькою мовою «Вона вийшла заміж», яке Франко засудив за «солодкосентиментальний стиль». О. Кобилянська переглянула сюжет, поглибивши його і надавши іншого звучання).

1. Феміністичне спрямування повісті. (Повість з’явилася 1894 року з присвятою Н. Кобринській, яка була ініціатором створення феміністичного Товариства руських жінок, що розгорнуло широку діяльність. У центрі сюжету не типова любовна історія, а розповідь про долю освіченої інтелігентної дівчини з небагатої родини. Дівчина незвичайна тим, що хоче вирішувати свою долю самостійно, її не влаштовує просто статус заміжньої жінки. Вона хоче всього досягти завдяки своїй праці і особистим якостям).

2. Кохання в житті Олени Ляуфлер. (Існує поширена думка про те, що феміністичні погляди — це доля негарних жінок, яких ніхто не кохав. Історія Олени свідчить про інше. Характер стосунків Олени зі Стефаном Ліє- вичем, у яких були і повага, і кохання, переконує в тому, що феміністичні погляди формуються з природного бажання жінки почуватися людиною у суспільстві, а не додатком до чоловіка).

3. Олена і міщанський світ містечка. (Міщанський світ містечка визнавав за жінкою лише роль дружини й матері, яка не повинна й помислити про самостійність, а надто рівність з чоловіком, яким би той не був. Досить згадати яскравий приклад недолугого ледачого брата Олени, що претензійно звався Герман-Євген-Сидор. Він не любив учитися, пиячив, був упертим і злим, але саме на нього покладалися усі надїї родини, бо ж він — чоловік. Батькові Олени при цьому дорікали за освіченість дочок, адже дві середні дочки Ляуфлера — Олена та Ірина — любили читати серйозні книжки. Радили взагалі заборонити їм читати, адже це «відлякує женихів». А коли батько сказав, що Олена не хоче йти заміж за вигідного чоловіка, бо не кохає його, старого Ляуфлера підняли на глузи. Насправді ж Олена проти брехні, особливо у шлюбі, і хоче своїми силами й знаннями «заробляти на кусник хліба, а заробленим щиро ділитися з родичами…»)

4. Боротьба Олени за виживання: крах чи удача. (Олена пішла далі слів: вона відмовила у шлюбі К-ому, пояснивши: «Єдина мрія — що настане час, коли справедливість перестане бути якимось даром ласки, …жінка не буде примушена жертвувати свою душу фізичним потребам». І коли сім’я після самовбивства сина і втрати батьком посади радника опинилася у скруті, саме Олена взяла на себе забезпечення родини, на її плечах «спочивав гаразд цілої родини». Батько й мати постаріли й були безпорадними, сестра Ірина вийшла заміж, овдовіла і повернулася до батьків. Лише наймолодшу сестру Геню забрала найстарша, яка вигідно вийшла заміж і нічим не допомагала родині, лише радила не давати жінкам освіти, бо, мовляв, освіта відіграла «в нашій родині таку нещасну роль». Олена боролася поки вистачало сил, і багато що в неї виходило).

5. Чому Олена змушена вийти заміж. (Сім’я мала залишитися без оселі, і ніхто, крім Олени, цю проблему вирішити не міг. Отож Олена зважилася вийти заміж за Фельса — чоловіка, який був добрим хазяїном, вмів господарювати, але якого не кохала. Отож Олені довелося зважитися на шлюб заради родини. «Чи лише я збрехала? Чи лише я одна? Хто питає про правду або про любов? Врешті я була між вами найсильніша, то хрест нести припало мені», — з гіркотою зауважує Олена у розмові з сестрою Іриною).

III. Головна ідея твору — залишатися людиною попри все. (Доля виявилася немилосердною до Олени, бо вона втратила коханого і змушена біла принести себе у жертву родині. Чи тільки родині ця жертва? Ні, це жертва тим суспільним засадам, які не допускають рівності жінок з чоловіками і диктують залежність жінки. Проте Олена зберегла головне: вона залишилася людиною, яка поважає себе і змушує враховувати це інших. Обставини сильніші за її бажання, але навіть у жертовності Олени — свідомий вибір порядної людини, яка відповідає за сім’ю. Саме в цьому ідея твору).

IV. «Людина» у контексті європейської літератури. (Повість «Людина» засвідчила вихід української літератури на рівень європейського світобачення, що виявилося і у тематиці, і в підходах до розкриття теми, і в характерах героїв, і в залученні матеріалів європейської літератури. Досить згадати епіграф до другої частини повісті, взятий з твору Фрідріха Шпільгагена «Завжди вперед»: «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити…»)