Українська література — шкільні твори - 2026

Трагічна доля підгірського селянина у творах Івана Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

О краю мій, Підгір’я ти прекрасне,

Як я люблю, як я люблю тебе!..

О чом же ти, хоч гарне, так нещасне.

Хоч вічно юне — хоре та слабе?

Як радо дав би я для щастя люду твого

Пролити хоч сей час всю кров із серця мого.

Іван Франко.

Міцні корені пустило соціальне зло. Немає кінця — краю несправедливості, горю, лихові, які розлилися по всій землі. Якщо «лихо давнє» уособлювалось в страшній кріпаччині, то «лихо сьогочасне» має більш тонкі форми експлуатації: формально вільним людям щедро даровано лише право безпросвітньої тяжкої роботи на хазяїна і право вмирати з голоду та виснаження.

Гіркі труди і дні селянина змальовує Іван Франко у циклі оповідань, присвячених «лихові сьогочасному».

Уже в своїх перших оповіданнях з селянського життя «Вугляр»,»Лесишина челядь», продовжуючи традиції Т. Г. Шевченка, автор малює «контраст між красою природи і мізерією людського життя».

Оповідання «Лесишина челядь» розпочинається картиною погожого літнього ранку. Ранішнє проміння пробудило природу і людей. Далі письменник розкриває «мізерію життя», показуючи побут однієї родини на чолі з скупою і деспотичною матір’ю впродовж одного дня. Тут неволя жіноча, неволя сирітська і праця невсипуща від зорі до зорі.

«Світ широкий, а де в нім подітися бідному, беззахисному?» — запитує Франко в оповіданні «Сам собі винен», розповідаючи про гірку долю селянина-злидаря Миколи Трача. У чоловіка відбирають за борги хату, оту нужденну халабуду, де він проживав разом з дружиною і двома малими діточками. Микола змушений іти на заробітки на деревообробну фабрику, де, врешті, трагічно гине. Гіркою іронією звучить голос сердитої сойки, яка немов повторює ті слова, що говорили багаті на адресу бідних:» Сам собі винен!»

Обідрали до нитки і героя оповідання «Добрий заробок» Панька. Землі у нього нема, то селянин взявся за домашній промисел — робити мітли і продавати їх у місті. Тут він стикається з дикими законами австрійської монархії. Цісарський чиновник, обдуривши бідного кустаря, наклав на нього непосильний податок за цей промисл. За несплату податку продали його хату, а Панько з родиною змушений йти у «комірне». Іван Франко з симпатією змальовує образ селянина, його моральну перевагу. Хоч терпить лихо Панько, та не втрачає гумору. Він насміхається над війтом: за чотири роки він завинив владі 60 ринських, а хату продали лише за 15. Це — сміх крізь сльози, що підсилює трагізм становища бідняка.

У творах на селянську тематику великий Каменяр зобразив не тільки страждання селянства, але і його протест проти існуючих порядків, його невичерпний оптимізм, високу людську гідність. В оповіданні «Ліси і пасовиська» письменник показав, що скасування панщини нічого не дало селянам. Єдина радість — економи не їздять з канчуками попід вікна. А хати пообдирані, старі, люди, як і були, нужденні, ідуть з серпами та косами знову жати панське жито або косити на панську луку. Поміщики, спираючись на брехливу конституцію, ошукують селян різними способами. Видуривши у громади ліси і пасовиська, пан стає причиною їх повного зубожіння. Сім років судилися селяни з паном, бунтували, шукали на нього управи, але не знаходили, витратили багато сил і коштів, та нічого не добилися.

Оповідання закінчується сумним висновком: «Живемо, як ті воли в ярмі, вже й дітям не робимо надії на кращу долю...» Воно гнівно засуджує хижацтво і підступність поміщиків, гнобительську суть Австро-Угорської монархії.

Тяжке становище селянства зображено і в сатиричних творах письменника. Оповідання «Історія кожуха» названо казкою, щоб підкреслити, що таку фантастично жахливу бідність і нужду, яка показана в ньому, можна описати тільки в казці. Оповідання написане як монолог звичайного баранячого кожуха. Це єдина тепла одежа на всю сім’ю, її єдиний маєток». І смішно, і тяжко читати, як кожух переходить від одного члена родини до іншого, з плечей на плечі, від праці до праці. І цей єдиний маєток забирають за штраф урядові власті і повертають вже непридатним до вжитку. «Хто ж мені мою кривду верне?» — в розпачі запитує безправний селянин.

В оповіданні «Свинська конституція» І.Франко змальовує дві контрастні картини, в яких чітко втілюється ідейний зміст твору. Антон Грицуняк з великим гумором розповідає про «справедливі» закони держави. Жандарм збиткується над селянином, чіпляється, що в нього на возі у свині ноги заміцно зв’язані, і водночас спокійно дивиться, коли ведуть закутих у кайдани людей. Зіставляючи «свинську» і «хлопську» конституцію, оповідач закінчує словами: «Так виглядає хлопська конституція. Хлоп мусить заздрити простій свині».

Змальовуючи нужду та злидні селян, письменник показує їх добрими, працьовитими, розумними, дотепними, з гарячим почуттям справедливості. У них вже є бажання боротись за свої права, прагнення позбутись рабських пут.