Українська література — шкільні твори - 2026

Мої роздуми над поемою «Мойсей» Івана Франка

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Все своє життя Іван Франко віддав служінню своєму народу, та часто його подвижницькі зусилля не були оцінені сучасниками належним чином. Франка мучила духовна порожнеча, тривоги і сумніви у правильності обраного ним шляху роздирали його душу. Підсумком цих глибоких роздумів над проблемою вождя і народу, переживань за долю українського народу, його громадський і духовний поступ стала філософська поема «Мойсей», написана в 1905 році.

Тут поет використав матеріал з Бібілії про пророка Мойсея, що сорок років через муки і страждання вів свій народ до землі обітованої. Основною темою поеми, за словами автора, є смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом.

Поема справила на мене велике враження. Це дуже глибокий і проблемний твір, що заставляє задумуватись над кожним його рядком.

Ось переді мною як живий постає великий пророк — старий, згорблений дідусь з білим, як сніг, волоссям, з ясними очима, в яких горить жар любові. Це любов до свого народу, з яким Мойсей був невіддільним сорок літ. Пророк ніби злився з ним за цей час: жив його життям, болів його болями, страждав його стражданнями. Тепер у нього залишилось одне бажання — довести свій нещасний народ до омріяної землі. Цій справі віддав Мойсей усі свої сили:

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

У своїх вчинках Мойсей керувався найточнішим дороговказом — любов’ю до своєї вітчизни, в чому він і зізнається:

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно.

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

Лірична сповідь Мойсея в X розділі поеми — одна із найбільш проникливих та емоційних. Пророк любить свій народ, як батько: не тільки за його чесноти, але й за помилки, хоче оживити творчі сили народу. Коли читаєш ці рядки, то бачиш в своїй уяві вже не біблійного пророка Мойсея, а українського генія Івана Франка, що «весь вік свій, весь труд» дав українському народу, віддав безкорисливо, не чекаючи нічого взамін, працював для цього народу в поті чола без кадил і похвали».

Опинившись у вигнанні, Мойсей наодинці з собою мовби оглядає свій шлях народного проводиря, хоче дошукатись істини, чи вірною була його дорога. Тут автор відображає свій власний досвід і страждання, свої взаємини з оточенням, свої сумніви і вагання. Це він, великий Каменяр, терпів каміння і кпини від своїх і чужих, віддавав усю свою пристрасну енергію борця за національне і соціальне визволення українського народу.

З особливою трагічністю змальовує Іван Франко зневіру Мойсея у справі всього свого життя. Трагедія пророка в тому, що на мить похитнулася його віра в торжество правди, і він мусить зазнати кари. Його чекає смерть на порозі омріяної землі. Пророк помирає, та прозріває народ і прямує до мети, яку вказував вождь. Народ не лише завершує справу, почату Мойсеєм, а йде далі, до революційних змін і оновлень.

Поема Івана Франка — твір про Мойсея, народного вождя, а ще більше про народ, його історичну долю. Автор вирішує проблему його боротьби за своє визволення, засуджує зрадників народного руху.

Коли читаєш палкі слова поеми про єврейський народ, докір за його відсталість, низьку політичну свідомість, то розумієш, що Іван Франко мав на увазі і свій народ, що поема «Мойсей» — твір національний, написаний для українського народу, для нас. В образах давніх ізраїльтян, що живуть у подертих наметах, ми бачимо своїх знедолених предків. Сорокарічне блукання по пустелі в пошуках обіцяної Палестини — це сумні сторінки літопису українського народу, що звивистими стежками історії шукав свою вітчизну. А здобуття Єрихона і завоювання обіцяного краю воскрешає героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнює віру в його краще майбутнє.

Читаючи про далеку Палестину, ми на можемо не подивуватись пророчим видінням великого поета, у яких впізнаємо наші трагічні роки сталінської неволі.

Онде мати голодная їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах —

Цвіт твойого народу.

В пролозі до твору І.Франко немовби формулює його задум, його ідею. В хвилюючих натхненних рядках постає перед нами історична доля українського народу, його минуле, сучасне, майбутнє. Поет висловлює глибокий біль з приводу тяжкого національного гніту, біль за пасивність. народу, його темноту:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

Великий Каменяр не може змиритися з думкою, що такий героїчний, з славним минулим народ, такий талановитий, духовно багатий може лише «у сусідів бути гноєм». Поет висловлює тверде переконання, що всі жертви, злигодні, страждання українського народу не пропадуть марно, він вірить «...в силу духа і день воскресний» його повстання.

Саме з цієї віри випливають пророчі слова великого Каменяра про національне визволення України, її державність:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі.

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Іван Франко мав повне право устами свого Мойсея сказати українському народові:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

Змого духа печаттю.