Українська література - шкільні твори - 2026

Людина і земля у повісті М. Коцюбинського «Fata morgana»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Наше життя — ніби білий  аркуш паперу, на який ми самі наносимо певні позначки. І  тільки від нас самих залежить те, що буде написано на аркуші нашого життя. Від чого та від кого залежить наше життя? Сьогодні — від багатьох чинників. Це  і виховання, і освіта, і бажання працювати та самовдосконалюватися… А в ті часи, які зображує М. Коцюбинський в повісті «Fata morgana» життя людини, особливо селянина,  залежало від того, чи є в нього земля.

Земля довгий час була для селян тільки мрією. Всі вони працювали на панському полі — наймитували, свого ж не мали. І тільки сподівання на те, що все зміниться, підтримувало у багатьох з них волю до життя. До таких селян належала і Маланка. Вона так мріяла про власне поле, що навіть насіння збирала і сушила під вікном. Вона не соромилася ходити і прохати землі у тих, хто представляв собою сільську владу. Але їй так і не дали чіткої обіцянки. Та це не примусило Маланку відступитися від своє мрії. Більш за все жінка мріяла про працю на власному полі. Дивує те, що її чоловік, Андрій, ставився до землі зовсім інакше — його ставлення було нетиповим для селян. Він не любив землі і не хотів працювати на ній. Його приваблювала праця на фабриці. Тому і здається Андрій якимось чужим серед односельців.

Люди, які не мали власної землі, були вимушені працювати на панській. Але бунтарські настрої проймають селян. Вони більше не згодні працювати за копійки — селяни вимагають гідної оплати їхньої праці, вимагають розподілу землі. Це призводить до забастовки, до вигнання з села панів. Але це не притаманно українському селянинові: у праці сенс його життя. Тому люди і не можуть знайти собі місця, дивлячись, як сиплеться панська пшениця на ланах. Адже це зовсім не по-господарськи — дати пропасти хлібові. І навіть розуміючи, що це не їхній — панський хліб — селяни шкодували про те, що він псується, адже розуміли його цінність.

Тобто людина села представлена у повісті нерозривно тісно поєднана з землею. Вони між собою ніби взаємозалежні: земля, урожай на ній, напряму залежить від рук хлібороба, а селянин, його добробут і благополуччя, від того, що дасть йому земля. Люди мріяли про землю не для того, щоб збагатитися. Вона була їхнім шансом на нормальне гідне життя, вона забезпечувала їхнє існування. Без власної землі селянин мав усе життя наймитувати на чужих полях, отримуючи крихти, за які неможливо було утримувати себе та родину. Саме тому земля мала таку цінність для селян.  

Варіант 2

М. Коцюбинський — письменник, творчість якого дуже відрізняється від творчості раніше вивчених нами митців. У його творах велику увагу приділено саме емоціям і почуттям героїв, їхньому внутрішньому стану.

Повість «Fata morgana» присвячена темі, яка хвилювала  селян завжди —  це тема землі, долі трудівника. Головним героєм твору є селянство, яке зображено дуже правдиво. Селяни сподівалися на землю. Саме цими сподіваннями вони жили, жили мріями. Мало хто з них не хотів мати більше власної землі, працювати на ній. Адже наявність власної землі була гарантією  щасливого майбутнього, достатку і благополуччя. Саме це змушувало Маланку  час від часу ходити до сільської влади (до до пана, то до Прокіпа) і прохати шматок під поле. Саме земля була запорукою кращого життя.

Селяни сенс свого життя бачили у праці на землі. Саме тому мало хто розумів Андрія, який не любив ходити біля землі. А найбільше його не розуміла власна дружина — Маланка. Адже вона сама навіть збирала насіння, щоб посадити на не її ще землі… Взагалі, Маланку можна вважати уособленням жінки-селянки, власне, самої землі. Настільки вони нерозривно поєднані. Вона завжди відчувала красу рідної землі, розуміла її. Мрії про власне поле давали Маланці волю до життя, адже саме в цьому вона бачила його зміст. Маланка також мріяла про те, що віддасть Гафійку за Прокіпа, у якого було поле, щоб хоч там вона могла попрацювати на землі. Жінка мріяла відчути себе господинею хоча б на доньчиному полі. Маланка не уявляє себе без землі, і тому їй так складно порозумітися з Андрієм.

Але крім селян ми бачимо ще один клас: працівників. До них, власне, і належав Андрій. Він був один з тих небагатьох людей, яким не потрібна була земля. Він був радий працювати на заводі або на фабриці. Людей, подібних до Андрія, на той час на селі було зовсім мало.

Крім селянства ще одним головним героєм твору є сама земля. Навіть назва твору вказує на це. Земля виступає як володарка всіх душ і думок, вона — сенс життя людей села. Саме від землі залежить їх настрій, поведінка, саме заради землі був піднятий страйк, саме за неї люди ладні були віддати свої життя. Земля вирішувала долі людей, вона була їх творцем. Це дуже добре розумів М. Коцюбинський.

Таким чином, людина і земля у повісті  М. Коцюбинського «Fata morgana» поєднані дуже тісно, нерозривно. Адже люди просто не могли існувати без землі, крім того, вони любили і цінували працю на ній.

Варіант 3

Одна з вічних тем української літератури — тема взаємовідносин людини й природи, людини й землі. Не можна зрозуміти душу українця, не осягнувши його ставлення до землі, на якій він працює. Земля — всеплодюща мати-годувальниця, свята, багата, плідна, трудівниця. Для людиною може бути легкою, пухом, або, навпаки, лягати тяжким каменем. Михайло Коцюбинський не випадково звертається до теми землі. В його світобаченні порушення генетичного зв’язку із землею для українського народу небезпечне.

Герої повісті «Фата моргана» живуть ніби в подвійному вимірі. З одного боку, це жорстока реальність з її злиднями, трагедіями, голодними нескінченними днями. А з другого, — примарний світ мрій, надій на щастя — фата моргана. Доля персонажів залежить від землі: земля живе в кожному, керує поведінкою та вчинками. З перших сторінок твору його герої говорять і думають про землю. По-різному ставляться вони до неї.

Безземельний Андрій розчарувався в роботі на землі, зневірився в хліборобській праці. Сподівання Андрія на краще життя підтримуються спогадами про колишню працю на сахарні, де він «брав тринадцять карбованців на місяць». Не дивно, що він так нетерпляче чекає відбудови зруйнованого підприємства. Руїни погорілої сахарні нагадують йому молодість. З фабрикою пов’язано всі помисли, усі рожеві сподівання Андрія. Він бачить у мріях щасливим не тільки себе, а й усю родину, бо на фабриці « не страшна тобі ані посуха, ані дощі. Робота чиста, рівна. Прийде термін — бери гроші…». Його дружина Маланка — повна протилежність у ставленні до землі своєму чоловікові. Коли Волик проклинає роботу на землі, Маланка, почувши це, «стала, як стовп, і зняла руки до неба:

— Що ти кажеш, непритомний! Та ти ставай на коліна та цілуй її… їж її, землю святу, вона тебе годує… вона тебе й сховає, чоловіче… Вона стояла біла, як біль, і справді налякана». Для Маланки земля — це віковічна мрія, мета, від якої вона ніколи не відмовиться.

Земля присутня майже в кожній сцені повісті, у кожному епізоді. Вона дає людині долю — щасливу або нещасну. Тільки на свято дозволяє собі Маланка помріяти, але весело їй тільки в святкових мріях. Земля не належить селянам, а тому насправді несе не радість, а нещастя, голод і холод. Земля співчуває своїм дітям, які віддають їй піт і кров, і сумує разом з ними.

Зі сторінок повісті постає неприваблива картина здичавіння села внаслідок відчуження від землі. Письменник немов прозирав у майбутнє, і воно було затягнене мрякою й туманами. Українська земля, така багата, розкішна, на якій усе цвіте й буяє, одвернулась від нещасливих своїх дітей, належала не їм.

Досвід людства вчить, що людину роблять сильною віра батьків, традиція, пам’ять народу. Дитина спирається на плечі батьків, дідів, постійно живиться зі свого кореня — від усього святого, що породила рідна земля. Тоді їй не треба витрачати багато сил для пристосування до умов чужих і несприятливих, для того, щоб знайти, пізнати й виробляти саму себе. Риси характеру української людини, яка споконвіку займалася хліборобством, формувала саме земля. Тож чи буде правильним, якщо ми бездумно розірвемо наші генетичні зв’язки із землею, яка нас породила, і позбавимося духовного коріння?