Українська література - шкільні твори - 2026

Народні вірування та міфологічні істоти у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

У кожного народу є свої вірування і традиції, свої уявні міфологічні істоти, у яких він вірить. Українці не є винятком. На всій території нашої держави існують деякі схожі звичаї, але є й ті, що достеменно відрізняються. Особливо вирізняються обряди та вірування Західної України, зокрема Гуцульщини.  

Саме про Гуцульщину і пише у своїй повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський. Перед нами постає чарівний світ міфологічних істот, які живуть поряд з гуцулами, у яких вони щиро вірять. Ці істоти присутні у їхньому житті  від народження і до самої смерті.

Іван, головний герой повісті, як і всі інші, вірив у міфологічних створінь. Ще у дитинстві, граючи на сопілці, він бачив чугайстра і навіть підслухав його мелодію. Пізніше, вже після смерті Марічки, вони зустрілися ще раз. Цього разу чугайстр намагався врятувати життя Івана, але він цього не хотів.

У повсякденному житті гуцулів також вистачало вірувань. Згадаймо, як Іван з Палагною задобрювали добрих духів на Різдво, або як Палагна бачила відьму… Юра вольфар — також вілення віри людини  у надзвичайне. Хіба  може  звичайна людина розігнати хмари чи, навпаки, прикликати дощ? Звичайно, ні! А Юра міг. Можливо, саме через те, що він мав надприродні здібності, що так зачаровувало гуцулів, Палагна і закохалася в нього. А ворожіння Юри і Палагни, які відбирали у Івана сили до життя? Хтось скаже, що це нісенітниця, але ж, якщо людина у це вірить, то воно обов’язково на неї подіє.  Саме так трапилося і з Іваном.

Утративши надію на те, що у земному житті він зможе знайти щастя, Іван іде до лісу, до його духів, щоб знайти сенс життя. Зустрівши нявку, яка мала вигляд Марічки, чоловік йде за нею. Він чудово знає, що це не його кохана. Чи була це дійсно нявка, чи привид, викликаний хворою уявою Івана — невідомо. Зрозуміло лише одне — Іван свідомо пішов на смерть, сподіваючись зустрітися з коханою хоча б після смерті, у іншому житті…

Тож, на мою думку, роль народних вірувань та міфологічних істот для гуцулів була досить вагома. Вони ділили з ними своє життя, намагалися їх задобрити чи оминути. Кожне таке створіння мало свою назву і, так би мовити, певне призначення. Для гуцулів ці істоти були частиною їхнього життя, вони звикли до них і по-своєму їх любили та шанували.

Сьогодні ми втратили віру у надприродне, у чари та міфологічних істот. Звичайно, у цьому є свої плюси — ми перестали бути забобонними і віримо тепер у власні сили. А з іншого боку — ми стали надто прагматичними, стало замало казки у житті, тільки одна суха реальність…