Українська література - шкільні твори - 2026

Ідея служіння митця народові в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Новела «Intermezzo» написана у 1908 році після подій 1905—1907 років, пережитих автором. Вона містить відгомін цих подій, інтерпретованих М. Коцюбинським через переживання ліричного героя, якого більшість критиків ототожнюють із самим автором. Це дає нам право стверджувати, що в новелі розкривається не тільки тема служіння інтелігенції народові, але й ідея служіння митця суспільству.

Почасти ліричний герой — це сам автор, стомлений безліччю «треба» і «мусиш». Ось як говорить про це М. Коцюбинський: «Я утомився. Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім».

Прагнення самотності обгрунтоване неприпустимістю того стану морального збайдужіння інтелігенції, розчарованості й апатії, яке з’явилося в період соціальної кризи початку XX століття. Як це сталося?

Письменник вважає цілком природним те, що митець сприймає усі болі людські як свої: так личить порядній людині, громадянину, а ще більше митцеві, адже, на думку письменника, митець повинен бути чутливим до чужого горя, бо його покликання — бути словом для безправного народу, його голосом. Справжній митець не поділяє біди свої і чужі, а це нелегко. Є від чого стомитися, є заради чого брати перепочинок. Спокій потрібен митцю, щоб мати змогу набратися душевних сил.

Автор змальовує незвичну для всієї нашої літератури картину збайдужілості людини, коли, прочитавши про повішених, вона спокійно заїдає цю звістку сливою. Письменника лякає подібна відсутність нормальної реакції. Що ж потрібно, щоб змінити такий стан? Як відповідь на це питання М. Коцюбинський подає прекрасні картини природи, що здатна вилікувати зболену душу. Вона надає снаги, вона нагадує про велич вічного і кличе відновити втрачену гармонію заради оновлення, заради самого життя.

А диво повернення до людини вражає своєю пронизливою правдою. Людина не може бути самотньою увесь час, вона мусить знаходитися серед людей. І місце митця саме у суспільстві — там, де він найбільш необхідний, де болі й страждання людські досягли краю. І ліричний герой новели після душевного перепочинку бажає повернутися до людей. «Говори, говори», — звертається він до мужика, що уособлює для нього все горе людське. Він знову готовий служити людям, як і належить справжньому митцеві.

Варіант 2

«Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій українській літературі. С. Єфремов назвав ліричну новелу «поемою душі». Новела була написана 1908 року, у час жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами. М. Коцюбинський, виснажений службовими обов’язками, громадською діяльністю, знесилений хворобою та переживаннями, мріяв про відпочинок. Справжнім порятунком для нього стало гостювання в селі Кононівка у друга Євгена Чикаленка, хоча втома глибоко засіла в душі письменника і не так легко було її позбутися. Проте Коцюбинський бореться з цією утомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу.

Ліричний герой новели, як і сам автор, на початку твору виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою. Краса світу існує незалежно від героя: «На небі сонце — серед нив я», — зауважує він. Поступово сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого сенсу його буттю. Він кохається в сонці, вдячний йому. Бо саме воно сіє в душу золотий засів, наповнює її теплом і щирістю. Сонячне проміння здається материнським молоком, воно лікує знервовану душу, дає їй силу.

Кульмінацією твору є зустріч ліричного героя з селянином. Ослаблені струни його душі знов натягуються, і він відчуває себе готовим до життя та боротьби. Показавши в образі ліричного героя людину інтелігентну, демократично налаштованого митця, Коцюбинський порушує проблему взаємозв’язків художника і суспільства. Не може митець утекти від проблем, не може сховатися серед прекрасної природи. Увесь його духовний склад, світогляд, ідеали, моральна позиція знову ведуть митця до людей, до боротьби з людським горем. Бо не може митець жити в суспільстві і бути вільним від нього.

Ліричний герой після зцілення повертається до того, чим жив раніше. «Душа співає, струни натягнуті…» Це була не втеча, а лише тимчасовий перепочинок, потрібний для заспокоєння. Не страх, не зневіра, а лише втома спонукають його до тимчасового перепочинку. Проте цей спокій дає йому силу, наснагу творити, працювати для народу.