Українська література - шкільні твори - 2026

Жанрова і стильова неповторність новели М. Коцюбинського «Intermezzo»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

I. Найсуттєвіші ознаки новели нового типу у творчості М. Коцюбинського (психологізм і ліризм).

II. Твір "Intermezzo" — один із найяскравіших зразків новелістичного новаторства письменника (поліфонічний, багатоплановий твір: і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний філософсько-політичний трактат).

1. Організуючий стрижень твору (манера викладання — "поток свідомості": заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій; своєрідна стенограма психологічних станів ліричного героя).

2. Опис пейзажу в новелі"Intermezzo" (виразно ліричний і водночас психологічний, відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань).

3. Новела "Intermezzo" — пейзажно-лірична новела (подана через сприйняття художника і музиканта, не статична, а динамічна — вся в русі і змінах настрою).

4. Особливість романтичного героя новели (на тлі краси і гармонії поля відроджена душа ліричного героя — інтелігента сповнюється ненавистю до гнобителів і бажанням боротьби — "засвітити друге сонце на небі").

III. Глибокий філософський і політичний висновок новели (суспільний обов’язок інтелігента — бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості).

Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу в творчості М. Коцюбинського несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації. І це, звичайно, позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника, зокрема його новели «Intermezzo».

Цей твір — один із найяскравіших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що «Intermezzo» — твір поліфонічний, багатоплановий. Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. Об’єднуючим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературознавці називають «потоком свідомості». Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій.

Новела «Intermezzo» є наче своєрідною стенограмою психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв. У лірико-драматичному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його проблем і яка прагне заспокоєння, усамітнення в кононівських полях: «Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть ; разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій».

Пейзаж в «Intermezzo» виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, виняткової художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко, «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора.

Майстерно використані системи метафоричних образів і персоніфікацій: «ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба»; «киплять… срібноволосі вівса»; «пливе блакитними річками льон»; «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл»; «вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось водну могутню хвилю». Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як «співуча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…»

Краса і гармонія поля відроджує в душі інтелігента-революціонера потребу в спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю. Рефрен «Говори, говори!», ритмізуючи розповідь, підсилює неспокій у душі ліричного героя, викликаний монологом згорьованого селянина. Автор переконаний, що суспільний обов’язок інтелігента, митця в широкому розумінні — бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості. Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революційний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до Коцюбинського не знала.