Українська література - шкільні твори - 2026

Образи повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Окраса української літератури — повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.

Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання — це справді природне почуття, а ненависть — ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.

Марічка — поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Іван — це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «газда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.

Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.

Є ще два цікаві образи в творі — мольфара Юри та газдині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей — Івана та Марічки.

Варіант 2

Тривалий час Михайло Михайлович Коцюбинський займався творчою діяльністю у вільний від роботи в статистичному бюро час. Таке життя виснажило митця, він дедалі частіше нарікав на здоров’я, а тому був змушений лікуватися в Італії. Улітку 1910 року, повертаючись з відпочинку, письменник заїхав у карпатське село Криворівню, де вивчав мову, побут, звичаї, фольклор гуцулів. Край горян видавався Коцюбинському казковим куточком, у якому кожна гора, кожне дерево й камінь мали свою душу, а ліс, річки, полонини були заселені міфічними істотами.

Уже з перших сторінок твору читач відчуває аромат екзотики Гуцульщини. Життя горян — це химерне поєднання християнських та язичницьких вірувань. Жителі гірських сіл «всі були богомільні», ходили в церкву, але водночас свято дотримувалися стародавніх звичаїв і обрядів.

Іван, герой твору, був дев’ятнадцятою дитиною в сім’ї Палійчуків. Він був незвичайною дитиною: немовлям «кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала від нього очі». Не раз вона із страхом думала, що її дитину обміняла якась хитра бісиця. Підрісши, Іван навчився розрізняти трави, знав, що на світі панує нечиста сила, що в лісах повно лісовиків і блукає чугайстир, який ловить і роздирає нявок, живе голос сокири, у скелях ховається щезник, а в річках живуть русалки. Весь світ був наповнений чудесами й казковими істотами, яких Іван бачив на власні очі. Коли він говорив про це, мати здивовано завмирала. Вона вірила, що ці істоти справді існують, але ніколи не бачила їх. І в селі, і в сім’ї до Івана ставилися дещо упереджено. Рідна мати часто дивувалася поведінці сина, та все-таки знайшлася рідна душа, яка зрозуміла хлопця.

Марічка була з ворожої сім’ї Гутенюків, але діти подружилися, а підрісши, покохали одне одного. Дівчина мала таку саму поетичну душу, як і Іван. Усе, що вона бачила, про що чула від коханого чи від людей, виливалося в Марічки в пісню. Кожну свою коломийку вона закінчувала словами:

Ой кувала ми зозулька та й коло потічка.

А хто ісклав співаночку? Йванкова Марічка.

Після загибелі Марічки Іван пішов із села. Минуло чотири роки. Повернувшись додому, він одружився з Палатою, яка любила пишно вбиратися і навіть у будень носила шовкові хустки, дорргі блискучі запаски, важке намисто. Часом вона зникала з дому і поверталася пізно вночі червона, розхристана і неначе п’яна. На зауваження чоловіка тільки сміялася й говорила, що хоче нагулятися, бо життя дуже коротке. Згодом Іван дізнався, шо Палата стала коханкою мольфара Юри. Спочатку ця новина його наче зачепила, але дуже скоро він зрозумів, що не має до дружини ніяких почуттів, адже до цього часу пам’ятає й любить Маріч- ку. Палата так і не змогла замінити кохану, адже була повного її протилежністю. Коли в горах до Івана підійшла нявка в образі Марічки, Іван, добре знаючи, хто перед ним., пішов за дівчиною в гори. Він урятував її від чугайстра і без вагання ступив за нею у прірву.

Після виходу повісті «Тіні забутих предків» друком дехто з критиків говорив, що твір поверховий, а його рівень не відповідає рівню інших творів Коцюбинського. І дійсно, у повісті про життя горян немає розлогих філософських роздумів автора, соціально-психологічних досліджень, пафосності. але в цьому творі письменнику вдалося проникнути в таємниці природи через світосприйняття простих людей. Коцюбинський відтворив світ найтаємничішої гілки українського народу — гуцулів, які жили в злагоді з навколишнім світом. Через образи Івана й Марічки письменник передав поетичність, справжність людей, які живуть простим, органічним життям поза межами вигод цивілізації: вони кохають і не криються із своїми почуттями, люблять гори, ліси, полонини, вірять у міфічних істот, складають пісні, дотримуються стародавніх звичаїв предків. Відтворення простого життя й стало, на мою думку, основним досягненням Коцюбинського. Твір захоплював і продовжує захоплювати уяву читачів, відкриваючи перед нами дивовижний світ природи й людських почуттів.