Українська література - шкільні твори - 2026

Проблема єдності бупя природи і людини в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

«Тіні забутих предків» — прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. «Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений», — зізнавався М. Коцюбинський. Проте переніс він багато.

У повісті Гуцульщина вимальовується такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули. А вони вірили в те, що природа одухотворена, жива, заселена добрими і злими духами. Оживає природа і в людській уяві, і тоді з’являються різні видіння, духи, творяться легенди. Ця незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання і світовідчуття малого Іванка.

У сім років хлопчик знав багато. Усі навколо не просто говорили про арід- ників, духів і мольфарів, а жили ними, вірили в різні сили. Іванкова душа зростала, і його уява розвивалась на переказах і віруваннях. Довкілля для нього було продовженням казки, і увесь світ для нього був «як казка, повна чудес, таємнича, цікава і страшна». Краса навколишнього світу, як і пісня, були часткою його єства. Грати на сопілці та флоярі Іванка ніхто не вчив, це теж було ніби саме по собі, від природи. Кохання Івана та Марічки оповите піснями. Воно злилося з неповторною карпатською красою: «Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже засіяла гори співанками, що їх співають ліси і сіножаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце…».

Письменник опоетизовує працю гуцулів, показує процес розпалювання вогню. Це цілий ритуал, бо вогонь повинен протягом усього сезону випасання овець оберігати маржинку від усього лихого. Кожна важлива справа на полонині супроводжується ворожінням та ритуальними діями. Навіть звичайне виготовлення сиру відбувається як таїнство. І пісня, і праця гуцулів дихають первісною дикою природою, а її описів у творі чимало. Наприклад, опис Черемошу: він то «сердито поблискував сивиною, то світив попід скелі недобрим зеленим вогнем», то «простягався в долині, як срібна нитка», то, «як ситий віл», лежав у тихих місцях, «а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь…»

Гуцули побожно ставляться до сил природи. Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й привиди, схожа на казку, таємничу, цікаву і трохи страшнувату.

За своїм художнім значенням повість безцінна. Найпрекрасніше в ній, на мою думку, — поезія карпатського краю з його чарівною красою, добрими і злими духами, єдністю буття людини і природи.