Українська література - шкільні твори - 2026

До повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

1. Яке враження справили на М. Коцюбинського Карпати?

Улітку 1911 року Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію — відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворі- вні 1910 року ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів не залишає його. Тепер, у липні 1911 р., вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчав життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І кожного разу, коли він надсилає листи з Криворівні, з його вуст зривається слово «казка». Відчуття казковості карпатського життя не полишає письменника. Насамперед його вражають «гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби».

Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до ближніх сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ні у значенні слів, ні в назвах рослин.

Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. У його повісті ожила Гуцульщина з її горами, полонинами, потоками, лісами, людьми, їхніми звичаями, віруваннями, повір’ями, що дало підставу одному із критиків сказати: «Цей дикий, співучий гірський край багато хто намагався описати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як… М. Коцюбинський».

У 1912 році письменник ще раз відвідує Криворівню, висловивши мету своїх відвідин Карпат словами: «Хочу набутися». Набутися — тобто натішитися красою природи, спілкуванням із прекрасним, загадковим і таємничим світом Гуцуль- щини.

2. Як у повісті «Тіні забутих предків» письменник розкриває поетичну самобутність

гуцулів і Гуцульщини, таємничість і красу природи цього краю?

3. Як на сторінках твору змальована єдність буття природи і людини?

Гуцул — дитя природи і живе з нею у злагоді. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами. І навпаки, душа людська народжує красу й вертає її природі у своїх піснях: «На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори…»

Головному герою повісті Іванкові природа здається сповненою живої і таємничої сили: «Всякі злі сили заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду».

Природа — вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як Боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і християнські уявлення про Бога.

Джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях предків, а й в особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї.

Здається, що смерека й людина тут виростають з одного коріння, бо й кам’янисту гірську землю, і подихи вітрів, сонячну й дощову погоду вони відчувають однаково. Іноді природа оживає в людській уяві дивними образами — і тоді з’являються різні видіння, духи, творяться легенди й казки. Ця незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприйняття і світовідчуття малого Іванка. У сім літ Іванко багато «знав». Категоричність, з якою розповідає про фантастичні уявлення Іванко, показує, що вони є для нього реальним знанням про світ, інакше він цей світ не бачить.

Гуцули набожно ставляться до сил природи, уявляючи їх живими істотами. Ось, наприклад, Черемош: він «сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем», то «простягався в долині, як срібна нитка», то, «як ситий віл», лежав у тихих місцях, «а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь…»

Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи і привиди, веде нас у світ, схожий на казку.

4. Як змальовано в повісті обставини життя і праці гуцулів?

5. Чим характерний побут і господарство цих людей, їхнє ставлення до худоби?

6. Як поєднуються в повісті прадавні язичницькі вірування та християнство?

7. Які естетичні смаки та особливості характеру карпатських українців?

8. Чому кохання — це «вічна таїна» (на прикладі кохання Івана та Марічки)?

9. Як на сторінках повісті осмислюється філософська категорія життя і смерті?

10. Як працював Коцюбинський над назвою повісті?

Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, — це таємничість і казковість, показати Карпати, як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити і обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: «В зелених горах».

Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного — дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов’язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків». Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант — «Дар предків забутих» також не влаштовував письменника. Дар — неконкретно, ненаочно. І він замінив цю назву іншою — «Тіні забутих предків». Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом «предки»: «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих предків». І, нарешті, остаточно зупиняється на назві «Тіні забутих предків», що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.